Трагедія у придушенні протестів в Україні полягає у тому, що день насильства почався з надії на мир. Вівторок був тим днем, коли український парламент повинен був розпочати обговорення серйозних конституційних змін, які необхідні, як перший крок до врегулювання нинішньої політичної кризи і відновлення нормальної системи управління в країні. Більш трагічним є те, що в Україні та за її межами існує широкий консенсус щодо шляхів досягненння виходу з кризи.
Парламентські дебати, які були скасовані перед масовим придушенням протестів, мали стосуватися конституції. У 2010 році після паузи у шість років, Конституційний суд України скасував закон про зміни до конституції, який обмежував владу президента. Відтоді президент Віктор Янукович має повноваження, що виходять далеко за межі будь-яких європейських норм. Більшість спостерігачів розуміють, що рівновага сил повинна бути відновлена, і не тільки, щоб зупинити швидке сповзання країни у тиранію, але й для того, щоб майбутніх президентів не розбещував надмір влади.
Після внесення змін до конституції, мають бути проведені нові парламентські і президентські вибори. Українська опозиція, що цілком зрозуміло, вимагає від Януковича піти у відставку. Зважаючи на те, що його сім'я, як вважають, накопичила величезні багатства, його уряд зневажає принцип верховенство права, а його поліція б'є, катує і вбиває демонстрантів, важко просити в людей очікувати чогось меншого. Проте, конституційна реформа і нові вибори дали б Януковичу правовий шлях для того, щоб залишити посаду. Незважаючи на те, що він всаджував до в'язниці своїх політичних опонентів, важливо, щоб перехід влади був конституційним, правовим та демократичним.
Часу мало. Янукович невдовзі постане перед вибором: чи слід йому вести переговори, чи збільшити масштаб репресій. Україна перебуває на межі суверенного банкрутства і президент має дуже слабку політичну підтримку, навіть у південних і східних регіонах, де він є менш непопулярним, ніж в інших регіонах. Це робить його контроль над владою залежним від ліквідних активів сусідньої Росії.
Фото: Inspired/facebook.com
Президент Росії Володимир Путін може пообіцяти кредит у $15 млрд., як це він зробив у грудні, а потім почекати на прийняття репресивних законів за російським взірцем. Українські диктаторські закони від 16 січня не змогли змусити замовкнути протестувальників, і, натомість, спровокували їх ще більше. Тому, коли Путін погодився на черговий транш позики у $2 млрд. кілька днів тому, передбачалося, що його умовою є остаточна зачистка протестів. Звідси й випливає напад "Беркуту" у вівторок.
Росія і Україна мають одну важливу спільну рису, і це не мова чи історія, або культура, як стверджують багато оглядачів. Це структура торгівлі. Обидві країни залежать, насамперед, від торгівлі з ЄС. У кінцевому рахунку, як для України, так і Росії економічно вигідно мати вільну торгівлю з ЄС. Але Москва дотримується політичної логіки. Путін має власне великоімперське бачення Євразійського Союзу, що мав би конкурувати з ЄС, і розділює їх, експлуатуючи соціально-консервативні теми, такі як негативне ставлення до розширення прав геїв.
Його Євразійський Союз повинен складатися лише з диктатур, оскільки будь-яке вільне суспільство у ньому кидатиме виклик російському домінуванню, і він повинен включати Україну, бо інакше Путін сприйме це як поразку. Таким чином, Москва повинні мати поступливого авторитарного сусіда в особі України.
Зовнішня політика Росії є надзвичайно динамічною, але вона нікуди не веде. На даний момент важко уявити собі, принаймні, для людей за межами Кремля, що Україна, за будь-якого керівництва, мирно підкориться російській геополітичній мрії. Як і з більш ранніми політичними нав'язливими ідеями Путіна, Євразія, ймовірно, буде дуже важливою для нього протягом одного року або двох, а потім він забуде про неї.
Європейська зовнішня політика є вкрай повільною, але має мету: до членства в організації, яка осмислено пропагує те, чого прагнуть українські протестувальники: нормальності. Для України на це, ймовірно, підуть десятиліття, але угода про асоціацію, якби вона була підписана, могла б розпочати довгий процес, завдяки якому українські інституції могли б стати прозорішими та менш корумпованими.
Віктор Янукович, Володимир Путін. Фото: AFP
Виходячи з нинішніх тенденцій, цілком ймовірно, що Путін буде далі просити в Януковича застосування російської моделі правління в Україні в обмін на гроші, і, ймовірно, далі буде розчарований результатом. Спіраль насильства принесе хаос українцям, але аж ніяк не чисту перемогу Росії, і це породжує ризик того, що Москва може безпосередньо втрутитися, застосувавши збройну силу.
Це було б катастрофою для всіх зацікавлених, у тому числі і для Росії. Насильству має бути негайно покладений край.
ЄС, можливо, з американською допомогою, повинен бути у стані надати негайну фінансову допомогу, звісно, за умови ґрунтовних конституційних і політичних реформ, а також прийняття конкретних програм опозиційними партіями для зниження рівня корупції та захисту принципу верховенства права. ЄС не може розв'язати українських проблем, але він може таким чином, принаймні, уможливити їхнє розв'язання.
Тімоті Снайдер – професор історії у Єйльському університеті, автор книжки «Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіним»
Джерело: Financial Times.
Переклад: iPress.ua.
