Головну подію минулого тижня в контексті російсько-української війни важко було пропустити – це зустріч контактної групи Україна-НАТО в Рамштайні. Ця зустріч, яка відбулася 20 січня, стала ще однією важливою подією в процесі отримання Україною більшої та якіснішої допомоги для того, щоб вийти переможцем з цієї жахливої війни. Тим не менш, найбільш вражаючою історією, яка прозвучала в Рамштайні, була історія невдачі, або, принаймні, нерішучості. Йдеться про відмову німецького уряду надати дозвіл на передачу Україні німецьких танків Leopard (чи то власними силами, чи то іншими європейськими державами).
Про це конкретне рішення написано так багато, що я не буду переповідати його тут. Особисто я вважаю, що це дуже дурне рішення німецького уряду головним чином тому, що воно завдає серйозної шкоди репутації Німеччини в Європі та НАТО і виставляє ФРН ненадійним партнером.
Країни Центральної/Східної Європи та Північної Європи дивляться на німецький уряд, який, схоже, шукає будь-який привід, щоб уникнути відправки "Леопардів" в Україну, і бачать в ньому державу, яка не хоче зробити те, що виглядає як базовий крок, необхідний для захисту їхньої безпеки, не кажучи вже про безпеку України.
Про це було багато повідомлень у твітері, деякі з найкращих були написані Мінною Аландер, аналітикинею Фінського інституту міжнародних відносин: "Сумно бачити, як німецьке вище керівництво невиправдано обтяжує своє життя. Дійшло до того, що європейські партнери починають думати про те, як обійти Німеччину, замість того, щоб працювати з нею".
Дивно, що німецький уряд так явно готовий поставити під загрозу своє становище в Європі у розпал цієї кризи, але так воно і є. Це виглядає як поєднання німецької внутрішньої політики (особливої точки зору СДПН, як її бачить канцлер Шольц) і досить жалюгідного бажання залишитися прихильником росії у післявоєнному світі. The New York Times опублікувала про це статтю "Небажання Німеччини надавати танки випливає з її історії та політики", і це непоганий огляд.
Дивно те, що врешті-решт Німеччина, ймовірно, буде змушена стати хорошим європейцем і схвалити поставку "Леопардів" в Україну. "Барабанний бій" по всій Північній і Східній Європі тільки посилився, і США, схоже, готові втрутитися, якщо Німеччина цього не зробить. Це може стати катастрофою для Берліна, і, зрештою, важко уявити, що він залишиться на цій позиції. Ось під яким тиском вони зараз перебувають: "Ми, міністри закордонних справ Естонії, Латвії та Литви, закликаємо Німеччину негайно надати Україні танки Leopard. Це необхідно, щоб зупинити російську агресію, допомогти Україні та швидко відновити мир в Європі. Німеччина як провідна європейська держава несе особливу відповідальність у цьому питанні".
Я беру участь у цих дебатах з таким же ентузіазмом, як і будь-хто інший, але вважаю, що все зайшло надто далеко, і що люди втрачають з поля зору загальну картину, а саме те, що це був хороший тиждень, навіть один із найкращих тижнів для України у війні.
Чому я так кажу? Бо політично і стратегічно (за винятком Німеччини) більшість дійсно важливих держав Європи, а також Сполучені Штати взяли на себе зобов'язання надіслати більше і краще обладнання в Україну, і навіть зробили крок вперед, щоб підтримати концепцію повної перемоги України у цій війні. Якщо ви уважно подивитеся на репортажі цього тижня, то побачите, що вони походять з українських джерел, які розуміють українське бачення того, що сталося.
Ілля Пономаренко говорить про те, що Україна отримує масовані поставки зброї для рішучого контрнаступу.
Можливо, ще цікавіше те, що джерела в українському уряді недвозначно натякають на те, що Україна отримала набагато більше від зустрічі в Рамштайні, ніж було заявлено публічно. Міністр оборони Резніков, який представляв Україну, заявив, що дуже задоволений результатами, і згадав про те, що відбувалося за зачиненими дверима.
І це має сенс, оскільки більшість країн Європи провели останній тиждень, намагаючись надати Україні велику підтримку, що продовжить розширювати якісну перевагу в озброєнні, яку продемонструвала проти росії, оскільки вона отримує все більше і більше підтримки з боку США та Європи. Перш за все, Сполучені Штати оголосили про дуже великий пакет підтримки, який покриває майже всі потреби України (за винятком ракет великої дальності), включаючи значну кількість БТРів. Міністр Резніков люб'язно опублікував цей пакет у своєму твітері.
Те, що не оголошено публічно, але має шанси незабаром з'явитися у США, може виявитися ще важливішим – наземні бомби малого діаметру.
Колишній командувач армії США в Європі, генерал Бен Ходжес заявив: "GLSDB (наземні бомби малого діаметру) зменшать прихисток для росіян. Життя російських військово-морських, військово-повітряних сил і вантажників боєприпасів у Криму, вздовж "сухопутного мосту"... і, сподіваємось, незабаром для ремонтних бригад на Керченському мосту стане дуже некомфортним".
Схоже, що США намагаються без ATACMS надати таку підтримку Україні, яка збільшить ефективну дальність дії української високоточної зброї.
Це дуже важливо і потрібно, тому що росіяни, які так сильно постраждали від HIMARS цього літа, змушені були відвести свої великі склади за межі дальності її дії. Це тимчасово убезпечило їх, але також надало Україні безліч готових цілей, якщо українцям вдасться лише трохи збільшити дальність, яку вони можуть вразити. Я ретвітнув чудову статтю на цю тему.
Дійсно, я б сказав, що звуки, які лунають з Вашингтона, свідчать про більше розуміння того, як війна може розгортатися для України. Генерал Міллі (голова Об'єднаного комітету начальників штабів) насправді був більш оптимістичним щодо українських перспектив у 2023 році, ніж лише два місяці тому.
Якщо США, здається, стали більше підтримувати Україну, то серед низки країн Європи заяви про підтримку звучать ще гучніше. Останній тиждень можна назвати тижнем, коли країни Балтії, Північної Європи, Польща, Чехія, Словаччина, Нідерланди та Велика Британія (і до певної міри Франція) твердо заявили: "Україна має перемогти, і ми зробимо все, що в наших силах, щоб це сталося". Можливо, риторичним апогеєм цього стало "Талліннське зобов'язання" – заява про намір багатьох з цих країн підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно.
Обіцяна допомога дійсно демонструє відданість сторін, що її підписали. Данія, яка поставила Україні всі свої CAESAR, і Велика Британія, яка надала танки, можливо, і виділяються, але вирізняється загальне зобов'язання всіх країн. Чому вони це роблять? Щоб допомогти Україні перемогти – або, як чітко сказано в декларації, "витіснити росію з її (України) території".
Фінляндія і Швеція, які ще не є членами НАТО і, відповідно, не беруть участі у Талліннських зобов'язаннях, минулого тижня приєдналися до допомоги Україні. Шведський уряд пообіцяв надіслати в Україну артилерійські системи Аrcher (які, наскільки я чув, є надзвичайно ефективними). А фіни запропонували новий пакет, деталі якого не розголошуються. До речі, Норвегія та Фінляндія часто надають дуже важливу підтримку, але не оголошують про це заздалегідь і намагаються тримати деталі якомога тихіше. Це насправді похвально і свідчить про серйозність їхніх намірів. Вони хочуть допомогти Україні, а не патякати про це. Вони роблять це, як чітко сказала прем'єр-міністерка Фінляндії Санна Марін, для того, щоб Україна перемогла у війні.
Можна сказати, що це був тиждень, коли більша частина Європи зробила правильний вибір.
