За останні дні з'явилося кілька дуже тривожних новин для американської демократії, які майже не привернули уваги. Схоже, що федеральне агентство США, яке консультує штати щодо того, як відбивати кіберзагрози, спрямовані на підрив доброчесності американських виборів, і допомагає їм боротися з іноземним втручанням у виборчий процес, фактично перестало функціонувати. Воно більше не з'являється на засіданнях, не співпрацює і навіть не консультує уряди штатів напередодні важливих проміжних виборів 2026 року. Це змушує штати замислитися, чи отримають вони будь-яку підтримку у боротьбі зі спробами фальсифікації голосування і чи взагалі федеральний уряд переймається цією проблемою.
Водночас прокурор США в Маямі, схоже, обрав цілком упереджену систему переслідування ймовірних ворогів Трампа. Вони подбали про те, щоб рішення про висунення обвинувачень приймало спеціальне велике журі не в Маямі, а в окрузі, де працює суддя Ейлін Кеннон – прихильниця Трампа, яка вже скеровувала справи на його користь.
Наприклад. Суддя Кеннон, яку Трамп призначив на останньому році свого першого терміну, вела справу щодо зберігання ним секретних документів після залишення посади. Вона тимчасово призупинила розслідування після того, як ФБР у 2022 році обшукало клуб і резиденцію Трампа, Мар-а-Лаго, перш ніж апеляційний суд скасував її рішення. У липні 2024 року вона відхилила обвинувачення проти Трампа з процедурних підстав – рішення, яке суперечило попереднім судовим вердиктам.
Поки ці новини з'являлися, президент США Дональд Трамп був у центрі бурхливого потоку твітів. Звинувачуючи політичних опонентів у підбурюванні до заколоту (і погрожуючи їм смертю або тривалим ув'язненням), він також висловив підтримку законопроєкту GOP SAVE, який спрямований на позбавлення права голосу мільйонів законних виборців шляхом введення обов'язкового надання на виборчих дільницях детального пакету документів для підтвердження громадянства.
Поки Трамп готував власну кампанію зі спотворення результатів виборів 2026 року, його адміністрація паралельно намагалася нав'язати Україні "мирну" угоду, яка була написана, принаймні частково, командою путіна. Ця угода, до якої були залучені та яку погоджували зять Трампа (Джаред Кушнер), його близький діловий партнер (Віткофф), його віцепрезидент (Венс) і яку сам президент санкціонував, є однією з найбрудніших і ганебних угод в історії зовнішньої політики США. Вона фактично викидає Україну з кола суверенних держав, не забезпечує їй жодних реальних гарантій безпеки надалі, винагороджує росію за агресію і захищає путіна від будь-якої відповідальності в майбутньому.
І все ж ми чуємо не рішуче засудження Трампа та його відверто зловмисних планів, а, що особливо тривожно, хор виправдань на його користь; спроби стверджувати, що він не знав і зрештою не був відповідальним за дії власної адміністрації. Спроби відокремити Трампа від катастроф, спричинених його ж урядом, є безпрецедентними. Спочатку казали, що це була якась авантюрна операція тупого і наївного Стіва Віткоффа, який діяв самостійно і дав себе обвести навколо пальця хитрим росіянам. Потім, коли з'ясувалося, що насправді угоду просувала дуже впливова група людей, близьких до президента, включно не лише з його зятем, а і з його найімовірнішим наступником Джей Ді Венсом (відвертим українофобом/русофілом), нам пояснили, що Трампа поінформували надто пізно і він не вникав у деталі.
Наче це з якихось причин знімає з нього відповідальність.
До речі, що більше з'являється інформації про цю історію, то очевиднішою стає центральна роль Джареда Кушнера. Якщо він був причетний до цього, то можна з упевненістю сказати, що це робилося з урахуванням схвалення з боку Трампа. Тому думка, що це нібито не був план самого Трампа, виглядає дедалі абсурднішою.
І ця спроба відокремити Трампа від дій його власної адміністрації, що ще більше бентежить, з'являється після того, як протягом місяців нам повторювали, що він став більш активним у захисті України. Нас переконували, що він розлютився на путіна, різко підсилив підтримку Україну і збирався накласти на росію руйнівні економічні санкції, які серйозно зашкодили б російській військовій машині. До речі, ці санкції так і не були оголошені, але про це якось не прийнято згадувати.
Інакше кажучи, Трампа особисто змальовують активним і відповідальним, коли йдеться про (уявні) дії його адміністрації на користь України, але він раптом виявляється дивовижно пасивним і ні в чому не винним, коли ця ж адміністрація здійснює безпрецедентні кроки, що шкодять Україні.
Фундаментальна реальність полягає в тому, що є єдина причина, з якої взагалі могла бути погоджена така катастрофічна угода, – це те, що всі її учасники, чудово знаючи упередження й уподобання Трампа, розуміли: саме таку угоду він із задоволенням побачив би нав'язаною Україні. Трамп роками не приховував, що вважає Україну ворогом, а росію загалом і путіна зокрема – друзями, і що хоче завершення війни на користь росії. Інакше кажучи, 28 пунктів – це чиста проєкція того, чого прагне Трамп.
І все ж ми виправдовуємо його і намагаємося пом'якшити його відповідальність.
Такі ж виправдання лунали після 6 січня 2021 року, коли багато хто наполегливо доводив, що Трамп був лише спостерігачем під час штурму Капітолію. Тоді нам казали, що він насправді не підбурював натовп до дій, не намагався реально зірвати мирну передачу влади, не загрожував основам американської системи. Ці виправдання і допомогли створити нинішню катастрофу. Республіканці, які чудово все розуміли, все одно відмовилися сказати правду про Трампа і захистили його від імпічменту.
Так само, відколи він вдруге став президентом, безкінечно вигадують виправдання його расизму, мізогінії, корупції. Усе це нібито можна пробачити в надії, що врешті-решт Трамп зробить правильний крок.
Так само, постійно виправдовуючи Трампа, сподіваючись, чи насправді мріючи, що зрештою він буде корисним для України, європейці послабили себе і не вжили необхідних заходів для забезпечення своєї безпеки і свого континенту. Вони переконують себе, що Трамп рано чи пізно порве з путіним і допоможе Україні, а доти найкраща стратегія – вихваляти його, шукати йому виправдання і традиційно сподіватися на краще.
Цій моделі поведінки їх дуже добре навчили самі американці.
Насправді ж ми, найімовірніше, вигадуємо для Трампа виправдання, які можуть привести до самознищення нашого вільного й відкритого суспільства. Кожне виправдання Трампа – це ще одна причина змиритися та відкласти дії. Це надія на те, що врешті-решт він ухвалить правильне рішення. Хоча він цього ніколи не робить.
Такі виправдання вже завдали великої шкоди і Україні, і США. Зараз відбуваються спроби фальсифікувати вибори 2026 року, корупція пронизує найважливіші структури уряду США, а Україна зараз ослаблена й атакується. Трамп особисто перебуває в центрі всіх цих подій і несе за це найвищу відповідальність. Лише припинивши вигадувати йому виправдання, припинивши сподіватися, що він зробить правильний крок, ми зможемо діяти тверезо й рішуче, щоб зупинити цей занепад.
