Нещодавні візити високопосадовців до України, дискусії в аналітичних центрах та коментарі у ЗМІ свідчать: Захід приходить до консенсусу про поразку росії у війні проти України. Цей консенсус перегукується з нещодавньою редакційною статтею Washington Post, в якій стверджується: "Допустити будь-який результат, в якому виграє кремль, це наруга і знущання. Це смертельний удар по принципу, на якому ґрунтується західна стабільність і цивілізована міжнародна співпраця: суверенні держави не можуть піддаватися безкарному нападу, підкорятися і зазнавати масових вбивств".
Подібні настрої можна знайти й на інших редакційних та авторських сторінках. На нещодавній Мюнхенській конференції з безпеки учасники погодилися, що для того, аби зірвати стратегічні цілі москви, необхідно підтримувати Україну "стільки, скільки буде потрібно".
Ці настрої прекрасні по суті, але вони відображають протиріччя, яке з самого початку переслідувало політику адміністрації Байдена щодо війни в Україні: переконання, що війна повинна закінчитися шляхом переговорів і що росія не має перемогти, але без чіткої вказівки на перемогу України. Це формула тривалого "замороженого конфлікту", з тисячами додаткових смертей з обох сторін і подальшою втратою з часом громадської підтримки як з боку США, так і з боку союзників. Такого трагічного кінця не має бути.
Кожна стратегія перемоги у війні повинна не лише передбачати бажану мету – в даному випадку поразку росії, але й містити шляхи і засоби її досягнення. Єдиний надійний спосіб гарантувати поразку рф – це забезпечити перемогу України на полі бою, яка уможливить повне повернення територій, захоплених росією з 2014 року. Для цього потрібно надати Україні інструменти, можливості та допомогу, необхідних їй для перемоги у війні, а не лише для виживання. Це означає знищення сил окупантів і розбиття російської армії, щоб москва не змогла укріпитися й оборонятися на окупованих територіях. Це єдина правильна схема, що призведе Україну до переможного результату.
владімір путін не має наміру зупинятися. Зіткнувшись з тактичними поразками і, можливо, 200 000 жертв, він холоднокровно продовжує наступ. кремлівського диктатора можна зупинити лише тоді, коли його армію буде розбито вщент в Україні і вона відповзе в росію. Історія рясніє такими прикладами. Французька армія опинилася на межі заколоту в 1917 році, німецька армія зламалася восени 1918-го і, що найважливіше для наших цілей, погано керована, неадекватно оснащена і погано мотивована імперська російська армія розвалилася в 1917 році. Низка бойових поразок на Донбасі та на Півдні може змінити режим у москві, оскільки російський народ нарешті відчув ціну цієї війни на своїй шкурі. Тому політичні зміни в столиці рф будуть першим кроком до справжнього миру. Крах путінської армії – це перший крок до припинення навали.
Зрозуміло, що кілька десятків західних танків і кілька сотень інших броньованих машин – необхідні, але недостатні. Як переконливо довів Філліпс О'Брайен, сучасна війна – це логістика і виробництво. Україні терміново потрібні (і терміново – це означає саме тепер, а не через 18 місяців) ударні системи великої дальності, щоб знекровити російські підрозділи, знищити їхні логістичні та постачальницькі бази, лінії зв'язку, мережі командування й управління, склади боєприпасів. Це вимагатиме, серед іншого, переваги в повітрі, ракет ATACMS, безпілотників Grey Eagle і сучасних боєприпасів класу “повітря-земля”. Вони повинні надходити і з американських запасів, і від інших союзників. Але вони мають надійти зараз і тепер. Якщо Україна хоче перемогти, ми повинні дати їм ці інструменти і вони зроблять своє.
Більше того, оскільки росія переходить на рейки воєнної економіки, політики США і Заходу повинні: 1) посилити режим санкцій, наприклад, відрізавши рф від міжнародної фінансової системи; 2) посилити експортний контроль, який, можливо, зробив більше для обмеження російського оборонного виробництва, ніж санкції; 3) заблокувати доступ росії до збройних запасів з Китаю, Північної Кореї та Ірану, в тому числі заборонити поставки з двох останніх країн, які порушують резолюції Ради Безпеки ООН.
Зрештою, США, співпрацюючи зі своїми союзниками, мусять очолити процес перетворення Заходу на арсенал демократії не лише для України, Тайваню та інших країн, які стикаються з агресією з боку авторитарних режимів, але, зрештою, і для нас з вами. Світ став занадто небезпечним для демократії. Її захист вимагатиме відновлення виробничих потужностей оборонно-промислової бази, що скоротилася з часів розпалу Холодної війни. Це вимагатиме пильної уваги з боку Білого дому, Міністерства оборони та Конгресу. Стандартів мирного часу недостатньо. Наші запаси боєприпасів для армії, флоту і військово-повітряних сил катастрофічно малі, а події в Україні демонструють, наскільки швидко сучасна війна виснажує ресурси. Ця війна, а також агресивні наміри Китаю і Північної Кореї в Тихоокеанському регіоні вимагають потужного стримування, якщо ми хочемо запобігти майбутнім збройним конфліктам. Ми і наші союзники готові відновити все, що потрібно нашим збройним силам. Ми знаємо, як це робити, і нам вже давно слід взятися цю роботу.
Про авторів:
Ерік С. Едельман – радник Центру стратегічних і бюджетних оцінок. Він був послом США у Фінляндії та Туреччині, а також заступником міністра оборони з питань політики у 2005-2009 роках.
Франклін К. Міллер тридцять років працював старшим посадовцем з питань ядерної політики та контролю над озброєннями в Пентагоні та в апараті Ради національної безпеки. Директор Scowcroft Group.
Джерело: American Purpose
