Газпромівський "Північний потік": не всі святкують
Журналістка Ізабел Горст пише у The Financial Times, що новий газопровід, прокладений по дну Балтійського моря, "Північний потік", винен у скороченні річних доходів України від транзиту російського газу щонайменше на 15%. Коли введуть в експлуатацію другу нитку "Північного потоку", втрати для України будуть ще більшими, що ще більше послабить українські позиції на переговорах з Росією.
"Газпром" тим часом відмовляється йти на поступки Україні, яка хоче добитись як зниження ціни, так і обсягів газу, який вона імпортує з Росії.
Газпром не зможе дозволити собі втратити ринок збуту в Україні, - Ізабел Горст
Київ відреагував на непоступливість Росії збільшенням споживання вугілля з власних величезних покладів. "Газром", з огляду на скорочення попиту на газ в обтяженій боргами Європі, навряд чи може дозволити собі втратити ринок збуту в Україні, яка, завдяки угоді 2009 року, є його найдорожчим клієнтом.
Горст підсумовує, що проблеми у відносинах між Росією та Україною у газовій сфері лежать переважно у політичній площині:
"Північний потік" можна вважати символом неспроможності Росії налагодити конструктивні торгові відносини з Україною, і замість того, щоб витрачати мільярди доларів на нові газопроводи, використати ті активи, що вже існують. Україна несе часткову відповідальність за свої проблеми, але ніхто у цьому випадку не заслуговує на довіру".
Євродепутат – кухар – спостерігач
Павел Коваль. Фото: newsweek.pl
Відомий польський журналіст Павел Решка пише у своєму блозі на веб-сайті журналу Wprost, що українська опозиція та й прозахідні еліти, загалом, можуть розчаруватися у Польщі, якщо польська влада і надалі буде потурати режиму Віктора Януковича, який б’є та саджає жінку (Юлію Тимошенко) до в’язниці.
На думку Решки, польські дипломати, депутати Європарламенту, і навіть найважливіші посадовці Польщі грають у марну гру: "Спочатку вони їдуть до Києва, морщать там чоло (але не надто вже сильно) та обмінюються зауваженнями на тему демократії з представниками місцевої сатрапії. Коли повертаються до Польщі, то знову розповідають банальні речі про демократію. А пошепки (шепотом, який можна почути) додають: "На жаль, такий в нас національний інтерес, в нас немає виходу, а зрештою, та баба не є аж таким янголом". Тут вони роблять стражденний вираз обличчя, щоб суспільство знало, як вони страждають за польський національний інтерес".
Ця гра, яку часто називають Realpolitik, веде Польщу, на думку Решки, у пастку. Наприклад, Павел Коваль – у Європарламенті голова парламентської групи з питань співпраці ЄС з Україною – вже багато років мріє, аби Київ був однією зі столиць ЄС. Він хоче цього так сильно, що погодився навіть вести кулінарну програму "Смак Європи" на телеканалі ТВі: "Коваль, перевдягнений у кухаря, подає сосиски "а ля свобода слова" та демократичне пюре з брюссельською капустою. У вільний час відвідує у в’язниці Тимошенко".
Саме Польща має усі інструменти та веде мутну гру, у якій не можна називати речі своїми іменами: тирана – тираном, напівдиктатуру – напівдиктатурою, - Павел Решка
Нещодавно Коваля призначили головою місії спостерігачів Європейського Парламенту на виборах в Україні. Під час виборів голови місії інший претендент на цю посаду, голова комісії у закордонних справах Європарламенту Ельмар Брок, показав себе більшим захисником української демократії, ніж Коваль, якому довелося викручуватися "задля польських національних інтересів".
Польща не зможе довго закривати очі на те, що відбувається в Україні, захищаючи її прозахідний курс. В неї просто буде дедалі менше аргументів: "Варто пам’ятати, що Польща у ЄС на 100% відповідає за проект "Україна". Саме Польща вигадала "Східне партнерство" - яке мало демократизувати весь регіон (усі задоволені результатами?)".
Свою людину Польща має у Києві на чолі представництва ЄС, її ж людина очолює парламентську групу, що відповідає за відносини з Україною у Європарламенті, та сама людина очолює спостерігачів, президент Польщі відвідує Київ, коли інші оминають Януковича десятою дорогою. Саме Польща має усі інструменти та веде мутну гру, у якій "не можна називати речі своїми іменами: тирана – тираном, напівдиктатуру – напівдиктатурою".
Решка вважає, що "невдовзі українська опозиція, прозахідні еліти, незалежні журналісти можуть перестати за це любити" Польщу. Він не бачить сенсу у підтримці Польщею людини Януковича, яка знищує Україну та ставить запитання: чи робить вона це лише тому, що поляки не люблять Путіна?
Решка доходить висновку, що така Realpolitik лише посилює погані тенденції в Україні: "Януковича не можна стримати добрим словом, він буде все одно робити своє. Це зрозумів Сенат США, який прийняв резолюцію, що засуджує український режим". Наймовірніше, Янукович насміхається з польської Realpolitik. У підсумку, успіх або поразка східної політики Польщі залежить від поведінки лише однієї людини.
Підготував Сергій Брикса
