Олександр Олесь помер 22 липня 1944 року, невдовзі як дізнався про загибель сина Олега, якого закатували в концтаборі Заксенхаузен. Поховали Олеся на Ольшанському кладовищі в Празі. У роки еміграції письменник сумував за батьківщиною та важко переживав розлуку з Україною, що й відображалось у його творчості:
О принесіть як не надію,То крихту рідної землі:Я притулю до уст їїІ так застигну, так зомлію…
Хоч кухоль з рідною водою!..Я тільки очі напою,До уст спрагнілих притулю,Торкнусь душею вогняною.
Ситуація з терміновою ексгумацією тіла Олеся була зумовлена необхідністю платити ренту за місце на кладовищі, яку раніше, за власною ініціативою, вносив громадянин Чехії і виходець з України Володимир Михайлишин. Однак, нещодавно Михайлишин помер, і тепер його син хоче поховати батька в могилі Олександра Олеся.
Дізнавшись про це, в Україні розпочався процес підготовки до передачі останків Олеся на батьківщину. Президент України Петро Порошенко доручив Міністерству закордонних справ забезпечити перевезення праху діяча в Україну. Після прибуття останків до України, Мінкульт визначився з датою перепоховання Олеся та його дружини: 29 січня у Києві відбудеться прощання з письменником.
В свою чергу, при Міністерстві культури вирішили створити міжвідомчу комісію, яка займатиметься питанням перепоховань видатних українців, адже щороку в Чехії (і не тільки) просто зникають могили українських діячів. Дев'ять років тому невідомі викрали поховання українського вченого, професора Українського вільного університету Федора Щербини. Також зникла могила поета Юрія Дарагана. А все через те, що не було кому опікуватись гробницею, тобто сплачувати ренту, відповідно до чинного законодавства країни.
Та список похованих українських видатних діячів у еміграції чималий. Багато вітчизняних письменників спочивають на території Сполучених Штатів Америки. Тодось Осьмачка у 1944 році вимушений був емігрувати на Захід. Спочатку він проживав у Німеччині. Емігрантське життя українця минало у скруті та самоті. У вірші "Незмінність" автор описує красу тамтешніх краєвидів, але не втримується від порівняння з рідною Черкащиною:
І тільки з-за лісу із палої бростікричать у баварів уперто півні,які віщували і щастя і гостів далекій черкаській моїй стороні.
А що вони значать тепер в блуканині?Вже певно не те, що співанням раніш,коли і кімнати не маю я нинібез свідків чужих прочитати хоч вірш.
Не те тут говорить і сміх для привіту,й душа у молитви вже, певно, не та,і тільки на тлі безконечного світута сама і незмінна моя самота.
Згодом Осьмачка вирішив переїхати до США, тривалий час перебував у Канаді. Помер письменник в психіатричні лікарні "Пілгрім Стейт Госпітал" неподалік Нью-Йорка. Тіло українця поховали на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.
У Німеччині з Осьмачкою працював Улас Самчук, який потрапив туди ще у 1927 році. Там Самчук спочатку працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо. Письменнику також довелось 12 років жити у Чехословаччині, де він належав до Студентської академічної громади. У 48-му році Самчук переїхав жити до Канади, заснувавши там об'єднання українських письменників "Слово". Про життя українських емігрантів в Канаді письменник написав книгу "На твердій землі" (1967), в якій він подає пригоди співвітчизників, ніби в іншому світі: без репресій, смерті від голоду та перебування в таборах. Самчук показує читачеві, як українці розбудовують на чужині свою власну інфраструктуру, інтегруються, цікавляться мистецтвом і водночас дає зрозуміти, що вони не втекли, а їх просто вигнали з рідної землі.
Помер письменник у Торонто. Могила його знаходиться на цвинтарі Св. Володимира у місті Оквілл, Канада.
Могила Уласа Самчука на цвинтарі Св. Володимира, Оквілл, Канада. Фото: ucnecropolis.wordpress.com
На території Сполучених Штатів покоїться також і тіло вітчизняного поета та науковця Олександра Грановського, який у віці 26 років через переслідування царською владою емігрував до Америки. Там він працював у золотій копальні та воював добровольцем в американській армії. Грановський був першим із українців, хто здобув науковий ступінь доктора (1925), професора ентомології та економічної зоології (університет Вісконсин). Згодом він став професором Міннесотського університету, де організував великий український відділ при університетській бібліотеці в Мінеаполісі. Помер Грановський 1976 року в місті Сент-Пол, штат Міннесота, де й був похований.
Могили українських діячів також знаходяться у сусідній Польщі. Письменник Міхал Грабовський переїхав жити до Варшави у 1862 році, де очолив Відділ освіти в Комісії народної освіти і віросповідання. Хоч і будучи недалеко від батьківщини, Грабовський не раз звертався у своїх віршах до рідного краю:
Під небом дальньої чужини,Де хуги носяться одні,До тебе, кращої дружини,Складаю я мої пісні.
І випливаєш ти над менеУ тій збагніченій красі,Що не зруйнують, серце нене,Твої пекельники усі!
Помер письменник у віці 59 років у Варшаві після тривалої хвороби, похований на місцевому кладовищі.
Могила Міхала Грабовського, Варшава. Фото: Вікіпедія
Поет Богдан Лепкий спочатку емігрував у Австрію, де вступив до Віденської Академії мистецтв, звідки перейшов на філософський факультет Віденського університету. У 1899 році Лепкого запросили у Краків викладати українську мову та літературу. У Польщі він був членом управи (заступником голови) краківської "Просвіти" та ввів у традицію постійні Шевченківські академії у місті. Воєнні роки змусили Лепкого емігрувати знову до Австрії, згодом до Німеччини, після чого повернувся у Краків, де й закінчилось його життя. Перебуваючи у вигнанні, письменник у своїх роботах журився через те, що помре не на рідній землі:
Не питайте, чомуМоє серце сумне –Як в чужині умру,То згадайте мене.
Однак розраду та втіху від самотності він знаходив в українських народних піснях:
О пісне народна! Одна ти мене,Лиш одна ти мене не кидаєш.І куди тільки доля мене не жене -Ти за мною, як пташка, літаєш.
У далекому краю, в чужій стороні,В час безмовного сірого сумуПро степи і могили співаєш мені,Як український степ, довгу думу.
Похований українець на Раковицькому цвинтарі у Кракові.
Могила Богдана Лепкого, Краків. Фото: Panoramio
Автор "Тигроловів" Іван Багряний не один рік провів у тюрмах та засланнях радянською владою. Через гоніння поет був вимушений емігрувати у 1945 році до Німеччини, де, як він писав, "теж не було свободи". Там він написав відомий лист-памфлет "Чому я не хочу вертатись до СССР?", в якому пояснював західним союзникам, що змусило тисячі людей тікати зі своєї батьківщини. Помер Багряний в еміграції у віці 56 років, похований у місті Новий Ульм (Німеччина) на цвинтарі, при вулиці Ройттір.
Могила Івана Багряного, Новий Ульм, Німеччина. Фото: Вікіпедія
Спочиває за межами України і тіло вітчизняного кінорежисера Олександра Довженка. Похований Довженко на Ново-Дівичому цвинтарі у Москві. В російську столицю режисер переїхав після його поновлення на посаді на кіностудії "Мосфільм" у післявоєнні роки. Він міг їздити в Україну у відрядження, але проживати змушений був у Москві. У листопаді 1956 року кінорежисер помер на дачі в Росії. Ховали його за державний кошт, до могили небіжчика вкинули грудочку рідної землі зі словами "Земля, по якій твої ноги ходили, нині теплом тебе приймає". На могилі написали російською: "Умер в воскресенье". Довженко, сумуючи за батьківщиною писав:
"Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі".
Могила Олександра Довженка, Москва, Росія. Фото: litakcent.com
У 2006 році в Україні підіймали питання перепоховання останків режисера та його дружини, однак до сьогодні воно й досі не вирішене.
Сотні видатних українців знайшли свій останній спочинок далеко за межами України, хоч і серце їхнє належало Батьківщині, звідки змушені були втікати від окупаційної радянської влади.
