"Тридцять чотири роки тому, у червні 1989-го, Польща прокинулася від несподіванки. Попри сфальсифікований на користь комуністичної партії процес голосування та десятиліття пропаганди на підтримку комуністів і очорнення антикомуністів, попри контроль режиму над армією, поліцією і таємною поліцією, демократична опозиція перемогла, отримавши всі місця, на які їй було дозволено претендувати. Через два місяці команда колишніх дисидентів взяла під контроль уряд – перший некомуністичний уряд в окупованій Радянським Союзом Європі. Протягом наступного десятиліття Польща повільно децентралізувала державу і розбудовувала демократію", – пише Енн Епплбом у The Atlantic.
Як зазначає авторка, у понеділок вранці Польща прокинулася від подібного сюрпризу. З моменту свого першого демократичного приходу до влади у 2015 році націоналістично-консервативна партія "Право і справедливість" (ПіС) перетворила державне телебачення на пропагандистський рупор, використовувала державні компанії для фінансування своїх політичних кампаній і політизувала державну адміністрацію. Напередодні цих виборів вона змінила виборче законодавство і навіть здійснила витік надсекретних військових документів, зманіпулювавши їхнім змістом задля електоральної вигоди. Незважаючи на це, партія отримала лише трохи більше третини голосів виборців. Три опозиційні партії, ймовірно, матимуть парламентську більшість. Якщо не станеться несподіванок і, можливо, не буде спроб заблокувати їхню перемогу, вони сформують правоцентристську/лівоцентристську коаліцію. На думку експертки, полякам знову доведеться повільно децентралізувати державу і відбудовувати свою демократію.
Ці вибори не знаменують собою такий самий всесвітньо-історичний поворотний момент. Але, як і вибори 1989 року, на думку Енн Епплбом, вони можуть стати важливим зрушенням. Після того, як демократичні коаліції не змогли перемогти націоналістично-консервативні правлячі партії в Угорщині минулого року і в Туреччині в травні поточного, а також після того, як вибори в Ізраїлі привели до влади коаліцію екстремістів, багато людей побоювалися, що демократичні зміни в Польщі теж неможливі. Всупереч усьому, вчорашні вибори довели, що вони помилялися. Навіть якщо ви не живете в Польщі, не дбаєте про цю країну і не можете знайти її на карті, зауважте: перемога польської опозиції доводить, що авторитарний популізм може бути переможений, навіть після нечесних виборів. Ніщо не є неминучим ані в посиленні автократії, ані в занепаді демократії. Інвестуйте свій час у політичні та громадські організації, якщо ви хочете творити зміни, адже іноді це працює.
Як завжди, коли вона пише про Польщу, Енн Епплбом декларує свою зацікавленість: її чоловік, Радек Сікорський, є політиком найбільшої опозиційної партії "Громадянська коаліція" і проводив передвиборчу кампанію від імені партії, хоча й не був кандидатом. Десяток молодих волонтерів, які були в Енн Епплбом вдома, у суботу ввечері допомогли переконати її в тому, що кампанії, спрямовані на мобілізацію молодих виборців, сприяли рекордній явці.
"Близько 73 відсотків поляків проголосували по всій країні, що набагато більше, ніж 1989 року, а в деяких місцях явка перевищила 80 відсотків. У Варшаві, Гданську, Любліні та Вроцлаві, а також у кількох європейських містах виборці стояли в чергах годинами, на виборчих дільницях закінчилися бюлетені, а люди змогли проголосувати вже після закриття дільниць. На одній із варшавських виборчих дільниць близько опівночі працівниця плакала в прямому ефірі, дякуючи своїм співвітчизникам за те, що вони прийшли на вибори у такій великій кількості", – йдеться у статті.
Як їм це вдалося? Гнів – сильна емоція, зауважує Енн Епплбом, а за останній рік правляча партія розлютила багатьох людей. Неодноразові корупційні скандали з ПіС – корупція є одним із неминучих результатів політизованості суддів, поліції та прокуратури – безумовно, допомогли опозиції. Так само, як і висока інфляція, частково спричинена рішенням партії витрачати значні кошти на соціальні програми з наближенням виборів. Так само, як і рішення державної нафтової компанії PKN Orlen знизити ціни на бензин напередодні голосування, що спричинило дефіцит по всій країні, а також загальне невдоволення.
Але ця явка була викликана і позитивними емоціями. Авторка вважає, що лідер "Громадянської коаліції" Дональд Туск чітко використовував мову громадянського патріотизму, а не гнівного націоналізму. Тисячі волонтерів об'єдналися для організації груп спостереження за виборами. Сотні тисяч людей взяли участь у двох великих демонстраціях у Варшаві, несучи польські прапори та прапори Європейського Союзу; інші приєдналися до серії великих публічних зібрань по всій країні. Існування трьох опозиційних партій означало, що різні частини електорату, як правоцентристські, так і лівоцентристські, почули різні меседжі. Деякі кандидати атакували ПіС. Інші використовували мову єдності та закликали до припинення поляризації. На думку експертки, несподівано низький результат невеликої ультраправої ксенофобської партії "Конфедерація" може також означати, що виборців привабила єдність опозиції в підтримці України та українських біженців.
Громадянська коаліція та дві інші менші демократичні партії також доклали всіх зусиль, щоб жінки посіли чільне місце в їхніх кампаніях, і це, можливо, теж мало значення, як і обіцянка опозиції скасувати жорсткі обмеження на аборти в Польщі. Марші протесту на підтримку абортів у 2020 і 2021 роках – один із них був організований після того, як жінка померла від сепсису через те, що лікарі відмовилися перервати її приречену вагітність – стали для багатьох молодих жінок першим досвідом участі в політиці. Згідно з данними екзит-полів, польки голосували у більшій кількості і за опозиційні партії. Кілька молодих кандидаток у депутатки отримали надзвичайно високі результати.
"Нарешті опозиція запропонувала полякам повернення в центр європейської політики, де більшість із них прагне бути. У цьому сенсі вибори також є важливими. Якщо Туск очолить коаліційний уряд, Польща перестане перебувати у постійному конфлікті з Брюсселем, Берліном і Парижем. Озираючись назад, можна сказати, що суперечливе рішення Європейського Союзу протистояти наступу ПіС на польські демократичні інститути було правильним: майбутні уряди можуть згадувати його з вдячністю. Хоча "Право і справедливість" накопичила величезний запас недоброзичливості, Польща може навіть знову почати допомагати створювати європейську політику, а не лише протистояти їй", – йдеться у публікації.
Втім, як наголошує авторка, нічого з цього не станеться за одну ніч. Коаліції, як відомо, важко створювати і підтримувати, а між лідерами опозиційних партій були тертя до і під час виборчої кампанії. Не можна виключати останньої спроби ПіС утримати владу. Партійні функціонери вже намагалися підкупити членів парламенту від інших партій, і вони можуть спробувати знову. Навіть якщо це виявиться неможливим, ПіС залишиться великою, ворожою партією меншості. Її прибічники контролюють усі основні державні інституції. Президент, який також є політиком цієї партії, має багато негативних повноважень, включно з можливістю накладати вето на закони і блокувати призначення. Зведення нанівець зусиль ПіС щодо кооптації та контролю над судовою владою буде правовим і конституційним кошмаром.
"Але партія – не єдина проблема. Мільйони її виборців, безсумнівно, все ще вірять у те, що їм розповідає державне телебачення: що Туск – німецький агент, а опозиція – зрадники. Переконати їх у протилежному займе багато часу. Всі ці проблеми важко вирішити – і всі вони є кращими проблемами, ніж ті, з якими зіткнулася б Польща та Європа, якби перемогла "Право і справедливість", – завершує статтю Енн Еплбом.
Джерело: The Atlantic
