Вранці, коли я пив капучіно, курив і читав ваші реакції та різні повідомлення, мені спали на думку кілька, здавалося б, ніяк не пов'язаних між собою речей. Тож я сказав собі: "Давайте викладемо це на папері й подивимося, чи є між ними якийсь зв'язок"... Це зайняло трохи більше часу, ніж очікувалося...
Знай свого ворога. Вітаємо Україну в Сполучених Штатах Абсурдизму
Спочатку... ну, я не пам'ятаю точної дати наступного анекдоту. Думаю, це був десь 2007, можливо, 2008 рік... Я впевнений лише в тому, що участь США у "війні в Іраку" була в самому розпалі, й про виведення військ з цієї країни не йшлося (поки що). Тоді відбулася ця конференція про ситуацію в Іраку, яка проходила десь в ОАЕ, здається, в Дубаї. Звичайна історія: багато знаменитостей з різних аналітичних центрів, всі висококласні експерти, й багато їхніх клієнтів та спонсорів з політики, економіки та різних збройних сил. Усі в гарних костюмах і парадній формі, з посвідченнями, що засвідчують їхню присутність (і "привілейованість") на заході та таке інше...
У якийсь момент, під час виступу важливого представника США (когось досить високого в адміністрації Буша-молодшого), високопоставлений офіцер поліції ОАЕ вийшов з себе: не витримавши всієї цієї нісенітниці, він встав і почав кричати, що США – ворог № 1 не тільки ОАЕ, але й усіх (сунітських) арабів...
Виступ представника США був перерваний на якихось 1-2 хвилини: стільки часу знадобилося співробітникам (ймовірно, пакистанської) служби безпеки, щоб ввічливо, але рішуче вивести "протестуючого" пана із зали. Після цього конференція продовжилася, ніби нічого не сталося...
Я особисто не був присутній на тій конференції, а отже, не є її очевидцем. Чув про цей "інцидент" від учасника. Тож, можливо, все так і було, а можливо, й ні: ми не можемо знати, бо про цей інцидент не повідомляли жодні засоби масової інформації.
Просто... випадково, приблизно в той самий час, я перебував у Сирії і, серед іншого, відвідав друга, який володів невеликою комп'ютерною крамницею в центрі Дамаска. Перебуваючи там, я був приголомшений, натрапивши на запас новітніх комп'ютерів, материнських плат, чіпів і різних програмних продуктів Microsoft. Все це було акуратно запаковано в оригінальні коробки. Навіть більше, внизу позаду кришки кожної з коробок містилася ("маленька") примітка (хоча й надрукована жирними літерами) про те, що експорт вмісту цієї коробки суворо заборонений до таких країн як Іран, Північна Корея чи Сирія...
Рано вранці, "колись близько 2007 року"... погляд з готелю "Фардос Тауер" на північний захід Дамаска, в напрямку Президентського палацу (в центрі заднього плану). На задньому плані праворуч видно західний бік гори Касьюн (ущелина з видом на Дамаск).
Розглядаючи коробку з компакт-дисками з останньою версією Windows (нічого не можу вдіяти: я допитливий за своєю природою), я не міг вголос не здивуватися: як так сталося, що мій друг вже має оригінальну упаковану продукцію Microsoft, але мовою фарсі (фарсі – перська мова), і це там, де версія Windows, про яку йде мова, тільки анонсована, але ще не випущена...
Як справжній арабський джентльмен, мій друг, як завжди, був терплячим зі мною. Ввічливо він запропонував цілком логічну відповідь: "О, "вони" перевозять це з Китайської Народної Республіки в ОАЕ", де він це і купує. І він мав у запасі версію на фарсі, бо серед його клієнтів були іранські паломники, які їхали до Сирії, щоб відвідати святиню Саїда Зейнаб на півдні Дамаску...
Перемотаємо вперед: 16-17 років потому люди не перестають дивуватися, як так сталося, що:
- росія без проблем продовжує купувати американські високі технології, які потім встановлюються на її керовані ракети, літаки і танки;
- тим більше, що Тайвань взагалі не запровадив жодних санкцій на експорт таких товарів до російської федерації;
- ОАЕ все ще вважаються одним з "найважливіших союзників США (і НАТО), які не є членами НАТО";
- хоча ОАЕ допомогли розпалити громадянську війну, яка знищила Лівію в 2016 році, а також громадянську війну, яка нещодавно спустошила більшу частину Ефіопії, почали спонсорувати військову інтервенцію КВІР у Сирії проти місцевих повстанців, а останнім часом продають термінали Starlink росіянам, щоб ті могли використовувати їх для підтримки їхньої війни на знищення України;
- у той час як оперативники української СБУ та ССО воюють на одному боці з ("іранським") Корпусом вартових ісламської революції (КВІР) на боці військової хунти, що керує Суданом;
- проти підтримуваних росією та ОАЕ геноцидників-джанджавідів з Сил швидкого реагування (СШР)...
Зараз це може здатися абсолютно незрозумілим – і вам, і мені.
І справді: кілька років тому, коли я запитав когось з австрійського дипломатичного корпусу, як так сталося, що ЄС і Захід терплять не лише те, що роблять ОАЕ в Лівії та Сирії, але й те, що робить Катар у тих же країнах, плюс катарська підтримка талібів в Афганістані й той факт, що Катар є найбільшим прихильником ісламського екстремізму в ЄС... пан, якого я запитав, відповів мені, що я не знаю, як працює міжнародна дипломатія.
Іншими словами: я абсолютний дурень в міжнародних відносинах, абсолютно не здатний зрозуміти махінації такого роду. Навіть незважаючи на такі поважні спроби їх пояснити, як стаття "Український суданський гамбіт", ось тут...
Як варіант, все, що мені залишається, це сказати: "Ласкаво просимо до Сполучених Штатів Абсурдизму (ЄС, США та НАТО), дорогі українці".
Перехитри свого ворога. Чи дійсно збиті всі заявлені російські Су?
Але, зачекайте, зачекайте... не все так погано, і є кілька речей, які я міг би пояснити. Або, принаймні, можу спробувати пояснити деякі...
Кілька читачів і мій дорогий колега, друг і співавтор кількох книг Мілош застерігають мене від того, щоб я не сприймав заяви України про збиті російські Су-34 (і Су-35) за останні два тижні як належне. І так, у вас усіх є багато вагомих причин для таких застережень. Наприклад (і між іншим), вони кажуть:
1) так, поки що, окрім чотирьох збитих російських винищувачів-бомбардувальників, а також того самого А-50, немає жодних візуальних доказів інших заявлених уражених літаків;
2) навіть якщо українці та їхні...кхм... (вибачте, куріння мені дуже шкодить)... "союзники", американці (а за ними, напевно, британці, французи, навіть німці), безумовно, оцінили захоплені контейнери з РЕБ з різних російських Су-30, Су-34 і Су-35, збитих над Україною за останні два роки, немає стовідсоткової гарантії, що вони розробили ефективні заходи протидії. І якщо це взагалі станеться, ми навряд чи дізнаємося про це раніше, ніж через 1, 5, 10 і більше років..;0
3) росіяни, можливо, не опублікували доказів того, що вони мають такі засоби, але цілком можливо, що вони розробили свої власні аналоги американського ADM-160 MALD: повітряну приманку, яка розгортається Україною, щоб (регулярно і повністю) збивати з пантелику російську протиповітряну оборону, і, таким чином, відкривати шлях для керованих ракет Storm Shadow та SCALP EG, що запускаються Су-24 для нанесення ударів по обраних цілях. Наприклад, по окупованому росією Криму. Крім усього іншого, а також через те, що їхні планерні бомби МПК/УМПК є грубими і легко виявляються радарами, вони можуть використовувати їх як приманки проти українських засобів ППО..;
4) всупереч твердженням різних західних експертів, російські повітряно-космічні сили (ВКС) дійсно регулярно виконують польоти, які на Заході називають "SEAD". Див.: придушення протиповітряної оборони противника. Іншими словами: вони активно шукають і атакують українські системи ППО, особливо українські зенітно-ракетні комплекси (ЗРК). Таким чином, останні не можуть так легко "збивати" російські Су-34, як це може здатися з огляду на (велику) кількість нещодавніх заяв.
5) російська авіаційна промисловість вже відреагувала на ("можливу") компрометацію своїх систем радіоелектронної боротьби перед українськими і західними спецслужбами: всі Су-34, повернуті на завод для капітального ремонту, не тільки відремонтовані, але й модернізовані до стандарту Су-34М. У росії він також відомий як Су-34СВО, оскільки включає в себе модернізацію, засновану на досвіді "СВО" (див.: Триденна/двотижнева війна Пуддінга на знищення України, що триває вже два роки.... і то точно за планом).....
І ось мої 5 копійок з цього приводу.
Вчора я згадував про те, що зараз представляє собою Національний центр повітряної і космічної розвідки США (NASIC): агентство, що спеціалізується на отриманні і перевірці іноземних військових технологій. Я також згадував його попередника: відділ іноземних технологій (FTD) ВПС США. А тепер подумайте про наступне: дві хвилини гуглення покажуть, що попередник FTD був створений ще в 1916 році, під час Першої світової війни і то ще до того, як США стали безпосередньо залучені в Першу світову війну.
Герб NASIC
Герб (колишнього) FTD, який був реорганізований в NASIC в 1991 році.
Більше того, з десятків інтерв'ю з американськими офіцерами за цей час (запевняю: всі вони проводились з метою військово-історичних досліджень) абсолютно зрозуміло, що навіть якщо вони не знають, як, чому і ким була зібрана ця розвідка, всі вони прослухали докладні лекції про розвіддані, зібрані FTD (не так багато з того, що було зібрано "відомими/знаменитими" відомствами, такими як ЦРУ, АНБ тощо).
Як би це сказати?
Ну, просто для прикладу, поговоріть з пілотами/членами екіпажів F-14 Tomcat та/або F/A-18 Hornet та/або A-6 Intruder та/або A-7 Corsair, які воювали з лівійцями в 1986-1989 роках... або з подібними джентльменами з досвідом війни з Іраком в 1991 році: якщо поставити "правильні" запитання, легко дійти висновку, що вони точно знали характеристики (наприклад,) винищувачів МіГ-23, якими користувалися лівійці та іракці, або ЗРК SA-5, якими керували лівійці. Вони точно знали, як їх уникнути, або де і як вони можуть стати небезпечними для них. А коли вони знали не все, тому що дещо з того, що використовували їхні супротивники, було західного походження, вони звернулися до французів, щоб ті організували для них тренування проти винищувачів-бомбардувальників Mirage F.1, які були створені для Іраку...
Таким чином, подібні процеси збору розвідувальної інформації в США не "відбуваються випадково": вони є одним з основних елементів військової доктрини США. Настільки, що поки NASIC збирає технічні розвіддані, інші відомства збирають розвіддані про кожного військовослужбовця "цікавих" збройних сил. А це, в свою чергу, означає, що це не просто "можливо", що NASIC (і кілька інших подібних агентств з Великобританії, Франції тощо) оглянули уламки кожного російського літака, збитого над Україною: це "на 1000% гарантовано, і крапка", вони оглянули блоки електронної протидії з кожного збитого Су-34 і Су-35, які потрапили до рук України.
І це так само важливо з "дуже технічної причини". Це той момент, коли більшість людей припиняють читати подібні матеріали: тому я спробую викласти все якомога простіше.
Щоб повністю зрозуміти цю "технічну" проблему, дозвольте мені почати з прикладу з 1970-х і 1980-х років, часів, коли велика кількість бойових літаків була оснащена так званими "приймачами радіолокаційного попередження" (РЛП). Ранні засоби РЛП були досить простими аналоговими пристроями, які, по суті, попереджали пілота про те, що його літак "зафіксував" радар (або кілька радарів), який працює в певних режимах, а також про те, з якого напрямку. Режими, які зазвичай виявляли сучасні РЛП, були тими, що використовувалися радарами для наведення ракет. Будучи "першокласною технікою", з точки зору сучасності, середньостатистичний радіолокатор тих часів був нічим іншим, як "німим". Він міг лише сказати, чи літак був "зафіксований" радіолокаційною загрозою зліва чи справа, спереду чи ззаду, і не більше того.
Звичайно, до 1980-х років з'явилися "трохи досконаліші" РЛП, які могли навіть розрізняти радари, що використовуються ЗРК, і радари, що використовуються найімовірнішими літаючими супротивниками, і багато хто був переконаний, що такі РЛП є цілком нормальними і навіть занадто дорогими...
РЛП – "дисплей", що встановлювався на багатьох радянських типах літаків середини 1980-х років (наприклад, МіГ-29, Су-17/22М-4, Су-24М тощо). По суті, це була не електронно-променева трубка, тим більше не рідкокристалічний чи інший "екран", а набір ламп. І лампи вмикалися залежно від того, яка "загроза" "змалювала" літак.
Однак... На початку 1970-х років ВМС США прийняли на озброєння свій новий перехоплювач, вищезгаданий F-14A Tomcat (можливо, більш відомий як "сексуальний літак з фільму TOP GUN... оригінальний, 1986 року). Він був оснащений найпотужнішим радаром, встановленим на літаках до того часу (і ще довго після): AWG-9. AWG-9 мав не лише надзвичайно високу вихідну потужність, але й понад 24 режими роботи. Один з них – режим стеження під час сканування (TWS) – мав таку особливість: коли AWG-9, працюючи в TWS, виявляв одну з "німих" РЛП, які встановлювалися на масі радянських (і французьких) літаків того часу, відбувалося одне з двох:
- або РЛП не реагувала взагалі, або
- вона показувала загрозу з діаметрально протилежного напрямку (тобто зліва замість справа, або спереду замість ззаду).
Ви можете запитати: "І що з того?".
Уявіть собі, що ви керуєте радянським МіГом або Сушкою, оснащеними однією з "німих" РЛП. Погода гарна, і ви з товаришами з ескадрильї летите бомбити якесь місце. Все гаразд, ваш РЛП повністю готовий до роботи і не виявляє жодних загроз. Все настільки добре, що пілоти часто починають співати... Таким чином, ви навіть не здогадуєтесь, що за 60-70 км попереду вас летить F-14. Тим більше, що цей F-14 випустив одну зі своїх ракет дальнього радіусу дії AIM-54 Phoenix: ви взагалі нічого не знаєте, поки ця AIM-54 або не підірве вас, або когось із ваших товаришів, або не промахнеться. Тому що ваш РЛП не розпізнав AWG-9, що працює в режимі TWS.
Радарний дисплей AWG-9, встановлений в задній кабіні літака F-14A, на початку 1980-х років.
Або ж ви можете закінчити, як іракський пілот Super Etendard, що летів у південному напрямку над Перською затокою. Його РЛП (французького виробництва) дійсно "попередив" його і другого пілота, але: про загрозу з правого боку, з боку Саудівської Аравії. А потім його збили зліва, з боку Ірану. (Іранським) F-14A з AIM-54, за допомогою AWG-9, розгорнутої в режимі TWS. Досить сказати: до сьогодні іракці переконані, що їхній "Супер Етендард" збили саудівці...
Причина, чому я згадую цей приклад, полягає в тому, що це один з ефектів, які можна очікувати від PAC-2 або PAC-3, якщо їх модифікувати на основі огляду уламків російських Су-34 або Су-35 (разом з їх засобами радіоелектронної боротьби, звісно). Звичайно, їхні "РЛП" сьогодні оцифровані і досить досконалі, щоб вважатися "радіолокаційними системами попередження і самонаведення" (РЛПС): вони показують не лише дуже точний напрямок загрози або її тип, але й приблизну відстань до неї. Щось на кшталт цього:
Відображення РЛП-системи, що показує тип і напрямок загрози, про яку йдеться.
... все за умови, що пристрій радіолокаційного попередження виявив випромінювання відповідного радара. Якщо ні, наприклад, через те, що відповідний радар працює в діапазоні частот, який не виявляється апаратурою РЛП, тоді апаратура РЛП "не працює": не попереджає екіпаж.
Ще один фактор, який маловідомий у цій повітряній війні над Україною, полягає в тому, що більшість збитих літаків не збиті на далеких відстанях, і тим більше не є збитими на максимальній дальності. Тобто приклади, коли російський С-400 збив український літак на відстані (залежно від джерела) 110-140 км у перші дні війни, або два збиті літаки А-50, є винятком з правил. Основна маса збиття, спричинених "важкими" ЗРК з радіолокаційним самонаведенням – зброєю з дальністю дії 40, 50, 100-150 км, – припадає на дальності 20, 30, 40, рідко 50 км.
А це лише ще більше скорочує час реакції екіпажів, чиї літаки атаковані.
І зауважте: зараз не 1967 рік, і ми не говоримо про пілотів американських F-105 Thunderchief, які "ухиляються" від відносно повільних (і добре помітних через димові сліди) С-75 "Двина/Нева" і подібних до них (тобто про те, що на Заході називали " SA-2 Guidline"). Зараз 2024 рік, і ми говоримо про пілотів російських Су-34, які стикаються з такими системами, як Patriot. Ракети системи MIM-104 (тобто PAC-2 і PAC-3) розганяються настільки швидко, що вже під час вильоту з пускового контейнера летять з надзвуковою швидкістю (1 Мах). Максимальна швидкість ракет типу MIM-104D/E і MIM-104F (які постачаються в Україну) фактично невідома, але оцінюється як "понад 3,5 Маха". Деякі ракети взагалі не випускають димових слідів. Це означає, що їх практично неможливо виявити візуально.
Підсумок: навіть якщо екіпаж виявить ракету, що наближається – чи то за допомогою "працюючої" РЛП, чи то візуально, у нього буде вкрай мало часу, щоб ухилитися від неї. Власне, він не може ухилитися класичним способом: "крутим розворотом" (як це робили пілоти F-105). Найкращий варіант – "розвантажитися": пікірувати і на максимальній швидкості мчати геть, намагаючись вирватися з "безвихідної зони" ракети... і сподіватися і молитися, що він зробив це вчасно...
...і потім, будь ласка, зауважте: ми не знаємо, які ще "тузи в рукаві" можуть бути в українців. Це може включати в себе "дивну" комбінацію російських/українських/ американських радарів з пусковими установками таких систем, як PAC-2 або PAC-3, а також IRIS-T, NASAMS, ракети Sea Sparrow/Aspide на "Буках" і т.д. Більшість з них ніколи раніше не використовувалась в бою, але сьогодні це стало можливим завдяки спеціальному програмному забезпеченню, створеному для "спарювання" найрізноманітніших систем озброєнь, незалежно від їх походження. Таким чином, більшість з них насправді є "рідкісними" навіть для їхніх виробників і користувачів, а не лише невідомі росіянам.
Далі: так, росіяни проводять операції SEAD. Ми згадували про це неодноразово. Деякі з них включають до 20 літаків Су-30, Су-34 і Су-35, деякі з них оснащені потужними засобами радіоелектронної боротьби, інші – протирадарними ракетами. Більше того, такі операції поєднуються з діяльністю ГРУ (російської військової розвідки), яка все ще має численних інформаторів в Україні (як група, спіймана українською СБУ близько тижня тому). Більш ніж очевидно, що росіяни намагаються полювати й на українські Patriot: пам'ятаєте їхні заяви про "знищення" одного-двох своїми "Кинджалами" минулого року? Минулого тижня вони також заявили, що знищили "два Patriot". Однак ретельний аналіз їхніх "відеодоказів" показав, що вони обстріляли якийсь український військовий об'єкт приблизно за 20 км на північний захід від Херсона: навряд чи це місце, де ПСУ розмістила б свої Patriot – чи то вдень, чи то вночі. Яка несподіванка, що всі докази "російського успіху" в операціях SEAD минулого тижня – це відеозаписи, що підтверджують знищення двох українських радарів Р-18 і однієї пускової установки NASAMS.
Кадр з одного з оприлюднених росією відеороликів, на якому нібито показано вантажівку, що використовувалася для перевезення LS – пускової установки батареї Patriot. Це мало стати "доказом" того, що минулого тижня під Херсоном було знищено ЗРК Patriot. Насправді, вантажівка, яку видно на відео (а не на вставці в лівому нижньому кутку), має німецьке, а не американське походження, і використовується для перевезення іншого важкого вантажу, але не Patriot.
Так само, як і Р-15, які я використовував як приклади в своєму аналізі ранніх операцій українських Patriot (див. статтю "Штурмовий режим" за посиланням вище), Р-18 вже понад 50 років, і хоча вони все ще корисні (особливо якщо підтримуються сучасним процесором/програмним забезпеченням), їх, швидше за все, будуть використовувати як приманки. А пускові установки – це найлегша частина будь-якого ЗРК, яку можна замінити.
Радар Р-18 (в центрі, на задньому плані).
Власне, це радше свідчить про те, що росіяни не знають, де шукати українські Patriot. Не тому, що вони дурні, а тому, що їм бракує засобів, щоб робити це в режимі реального часу – саме це робить те, що я називаю "роумінгом 138-ї", дуже важливим: поки її вогневі підрозділи часто перебувають у русі (тобто переміщуються кожні 1-2 години), у росіян дуже мало шансів навіть уникнути їхніх засідок, не кажучи вже про те, щоб їх знайти і знищити.
Підсумок: є багато "аргументів" на користь багатьох українських "заяв".
Однак факт залишається фактом: немає жодних візуальних доказів того, що за останні два тижні було збито більше ніж 4 літаки. Фактом також є те, що, наприклад, "літак, який зник з радарів під час націлювання на нього ЗРК", абсолютно не є "підтвердженням" збиття: принаймні "ймовірно", що літак, на який було націлено ЗРК, насправді розпізнав загрозу (тобто "спрацювала" система попередження про загрозу) і пірнув, щоб ухилитися, як і те, що цей літак був збитий.
Таким чином, нам залишається чекати і спостерігати за тим, яка інформація може з'явитися з росії. У випадку зі збиттям літака з людськими жертвами це зазвичай "легко", тому що через кілька годин, днів, тижнів або місяців у соціальних мережах з'являються відповідні повідомлення. Там, де екіпаж вижив: зовсім ні.
Сподіваємось, ви вижили, прочитавши цю статтю, і тепер почуваєтесь більш обізнаними.
