Перша згадка про застосування артилерії в Україні датується 1382 роком. Друга – про те, як польський король Владислав ІІ Ягайло та його гармаш Зброжек 1394-го привезли до Львова з Німеччини декілька гармат і 17 бочок пороху до них. Саме у Львові 1468 року відкрилася перша ливарня для виробництва гармат. Їх замовляли володарі замків та управи багатих міст.
Запорізькі козаки швидко оцінили можливості артилерії. Вони отримували гармати в якості подарунків за участь у війні на боці Австрії проти турків у XVI столітті, здобували у походах на турецькі та польські землі. Козацькі чайки оснащували 4-6-ма легкими гарматами-фальконетами, а у битві під Берестечком у козацькому таборі було близько ста гармат.
Гетьман Богдан Хмельницький першим відокремив артилеристів від основного роду військ, звів гармашів в окремий підрозділ та надав їм кінне прикриття. Під його орудою були закладені основи артилерійської науки.
Спочатку снаряди були кам’яними, у XV столітті почали виливати залізні. В історичних документах згадується, що серед боєприпасів, які знаходилися в Києві 1674 року, були ароматичні вогненні ядра. Їх начиняли нашатирем, арсеном або часником – такий собі прообраз боєприпасів із отруйними речовинами.
Після Полтавської битви козацьку артилерію російський цар Петро І вивіз до росії. А через 66 років, коли імператорський уряд погодив потьомкінський проєкт ліквідації Запорозької Січі, росіяни остаточно забрали українські пушки, а пушкарів доєднали до своїх підрозділів.
Роман Дашкевич
Відродженням української артилерії у ХХ столітті займався полковник Української народної республіки Роман Дашкевич. У бойових операціях в польсько-радянській війни 1920-21 років артилерія УНР була самостійним родом військ, мала чітко визначену організаційну структуру та була приділена до піхотних і кавалерійських частин та з'єднань армії УНР. Організаційно українська артилерія поділялась на польову, гірську, кінну, важку та окрему. Артилерія являла собою найкращу бойову формацію української армії. Галицька армія мала значну кількість артилерії, яка була об’єднана у 12 полків, кожен із яких отримав 4-5 батарей по 4-7 гармат. На озброєнні в галичан були гармати колишньої австрійської, у військах УНР – російської армій. Пізніше, коли УГА перейшла за Збруч, усі гармати австрійського зразка замінили на російські. Такою українська артилерія проіснувала до останнього свого бою. Після захоплення Наддніпрянщини росіяни знов знищили наше озброєння.
Стан української артилерії після розвалу СРСР та проголошення української незалежності навряд чи можна назвати відродженням. Скоріше спостерігалася стагнація з певними проривами в тій чи іншій сфері – кремль посилено і наполегливо ставив ціпки в колеса українській військовій машині.
Коли на початку 90-х років минулого століття створювалося управління ракетних військ і артилерії українського війська, тодішній виконувач обов'язків начальника Головного штабу ЗСУ – перший заступник міністра оборони генерал-лейтенант Георгій Живиця мав свою, "ексклюзивну", позицію. Він вважав, що такого роду військ у молодій українській армії взагалі не повинно бути.
У 1994-1997 роках українська Державна служба експортного контролю видала 6500 ліцензій на експорт зброї та військового обладнання, яке вивозили до 40 країн світу понад сто компаній.
Комплекс радіотехнічної розвідки "Кольчуга-КЕ". Фото: Укроборонпром
На початку 2000-х Україна входила до сімки найбільших продавців зброї у світі, торгуючи навіть із тими, з ким заборонила ООН. За часів президентства Леоніда Кучми експорт зброї з України щорічно збільшувався на 120-140%. У 2001-му прогримів скандал, пов'язаний зі звинуваченнями в продажу Іраку обладнання для виробництва ракет і комплексів радіотехнічної розвідки "Кольчуга" за ціною $100 млн за одиницю. Цікаво, що на початку лютого цього року видання "Оборонно-промисловий кур’єр" повідомило, що науково-виробничий комплекс СКБ "Таргет" отримав замовлення від Міністерства оборони України на проведення ремонту та модернізації "Кольчуг".
За часів президентства в Україні Віктора Ющенка, а в Грузії Міхеїла Саакашвілі вибухнув новий скандал. У дружню країну продавали танки, колісну бронетехніку, великокаліберну артилерію, ракетні комплекси. Для чого, зокрема, спеціально зняли з бойового чергування сім ЗРК "Бук-М1".
"Точка-У", фото: defence-ua.com
У спадок від СРСР українським ракетникам залишилися лише оперативно-тактичні комплекси Р-300, здатні стріляти на 300 км та комплекси "Точка" та "Точка-У" з дальністю стрільби до 120 км. 2000 року стрільби з цих комплексів закінчились потраплянням у житловий будинок в Броварах ракети, випущеної у Чернігівській області.
Після того до 2005-го, за словами тодішнього командуючого українськими ракетними військами та артилерією Володимира Рябоконя, більшість стрільб і навчань проводилися на папері. Навіть стрільба ракет протиповітряної оборони 2005 року проводилися в Казахстані. Вже тоді експерти вказували: менш ніж через 10 років технічний та моральний ресурс ракетних військ і військ ППО буде вичерпаний.
За часів, коли Міністерство оборони очолював Анатолій Гриценко, заговорили про відновлення ракетних військ. Їхню недоцільність противники обумовлювали відсутністю в них потреби. Мовляв, можливі бойові завдання, які покладаються на підрозділи ракетних військ, можна компенсувати силами авіації.
У 2011 році повністю утилізували ракетні комплекси "Ельбрус" (відомі за "натівською" класифікацією як "Скад") із дальністю до 700 км.
19 лютого 2019 року у Верховній Раді України, під час засідання у зв’язку з п’ятою річницею з початку збройної агресії російської федерації проти України, заступник начальника Генерального штабу ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Бесараб охарактеризував стан війська на початок російської окупації Криму і збройного вторгнення на Донбас: "Збройні Сили України мали розбалансовану систему управління, недостатній рівень укомплектованості особовим складом і матеріально-технічним забезпеченням, катастрофічний стан озброєння та військової техніки". Він також повідомив, що кількість боєздатних підрозділів обмежувалася лише вісьмома батальйонами, трьома авіаційними ескадрильями і вісьмома кораблями, загальною чисельністю близько п’яти тисяч військовослужбовців.
За даними головного консультанта відділу воєнної політики Центру безпекових досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Миколи Бєлєскова, у березні 2014 року в Сухопутних військах ЗСУ було лише дві окремих артилерійських бригади (26-та і 55-та) з системами "Мста-С/Б", "Гіацинт-С/Б", "Піон", одна бригада із "Точкою-У" (19-та), а також три артилерійські полки (27-й, 15-й і 107-й), які мали на озброєнні РСЗВ "Ураган" і "Смерч". Окремі механізовані й танкові бригади мали так звані бригадні артилерійські групи (системи "Гвоздика", "Акація", "Град"). Водночас підрозділи десантників не лише не мали танків, але й серйозної артилерії для підтримки своїх сил вогнем.
Фото: artos.tec
У 2015 році на допомогу артилеристам у війні на Донбасі прийшла програма ArtOS, яку розробив тоді ще капітан запорізької 55-ї артилерійської бригади Ярослав Шерстюк. Кожному типу артилерійської зброї відповідає своя дальність стрільби, тип прицілу, метеоумови. Балістичний калькулятор для Андроїд забезпечував високу швидкість наведення та точність артилерійської стрільби.
З 2014 по 2022 рік артилеристи отримали та використовують модернізовану РСЗВ "Вільха", РЛС контрбатарейної боротьби "Зоопарк-3", згадану вже автоматизовану систему управління артилерійським вогнем ArtOS, комплекс автоматизованого управління артилерійською батареєю та дивізіоном "Оболонь-А", АСУ артилерійським вогнем "СУВА".
Наприкінці 2017-го на базі 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного створили навчальний артилерійський полк. За час існування полку було створено чотири школи: протитанкової, причіпної, мінометної та самохідної артилерії. За чотири роки в навчальному полку підготували понад 12 000 фахівців артилерії за різними напрямками, зокрема протитанкістів і операторів ПТРК "Джавелін". Сьогодні наші військові також навчаються на базах у Великій Британії, Німеччині, США, Канаді та інших країнах.
З 2018 року до ЗСУ почалися масові поставки ПТРК "Стугна-П" і "Корсар", які значно підсилили протитанкову артилерія. У Збройних Силах були створені нові окремі артилерійські бригади – 38-ма, 40-ва, 44-та. 27-й окремий артполк розширили до бригади через додавання четвертого дивізіону систем "Ураган". З 26-ї бригади виокремили самохідні артустановки "Піон", на базі яких створено 43-тю бригаду великої потужності. Кожне оперативне командування Сухопутних військ отримало свою артибригаду систем калібру 152-мм дальності до 30 км.
Фото: radiosvoboda.org
У травні 2022-го 155-мм самохідна гаубиця "Богдана" вигнала російських окупантів з острова Зміїний у Чорному морі. Вона стала першою українською САУ, що розроблена під "натівський" калібр. Вперше публічно говорити про "Богдану" почали у 2018-му. САУ побудована на шасі КрАЗ-63221 зі спареною броньованою кабіною, має автоматизовану систему наведення на контролерах Siemens SIPLUS та SIMATIC HM і систему автоматичної подачі боєприпасів на шість снарядів. Має два пункти управління заряджанням, наведенням та стрільбами – із кабіни та задньої частині. Шасі обладнано централізованою системою підкачування шин, лебідкою, системою RunFlat, світломаскувальним пристроєм, фільтровентиляційною установкою тощо.
Головною відмінністю роботи українських ракетників та артилеристів від російських окупантів є гнучка тактика, завдання точних ударів по найважливіших цілях, а не масованих, і краще налагоджена координація роботи різних частин.
Протягом цього року українська армія набула навичок для застосування в бою:
- італійських гаубиць FH70, французьких CAESAR, німецьких Pіanzerhaubitze 2000 та американських М777, М109 Paladin, М114;
- американських протитанкових ракет Javelin, британських ПТРК NLAW, німецьких протитанкових ракетних комплексів Matador;
- переносних зенітно-ракетних комплексів Stinger, ПЗРК Piorun, британських ПЗРК Starstreak;
- реактивних систем залпового вогню HIMARS, MLRS M270, RM-70 Vampire, БМ-21;
- самохідних артилерійських установок CAESAR, Krab, PzH 2000, M109 Paladin;
- ракет Harpoon і Brimstone;
- німецьких систем IRIS-T тощо.
А тепер чекаємо на наступальну зброю.
iPress.ua вітає богів війни зі святом. Дякуємо!
