Чому Захід не з нами
Німецькі еліти, за словами Ґнаука, обурені діями Путіна, співчувають українцям, але водночас виступають проти надання Україні військової допомоги. Це стало відомо з результатів опитування, проведеного газетою Die Welt серед німецьких політиків, успішних бізнесменів, літераторів, митців та духовенства. Деякі авторитетні німці відмовились відповідати на запитання, не пояснивши причин. Наприклад, кардинал Рейнгард Маркс, головний серед римо-католицьких єпископів Євросоюзу, архієпископ Мюнхена, написав: "Прошу зрозуміти, що через складну ситуацію в Україні, я не можу зараз висловити своє ставлення до подій і тому не зможу відповісти на питання".
Тімоті Снайдер пояснює: бути солідарними з українцями європейським інтелектуалам заважають три проблеми: "По-перше, схема "фашизм-антифашизм". Багато талановитих пропагандистів тяжко працюють, щоб довести, що в Україні всі фашисти. Відповідно, якщо ти антифашист, ти маєш бути по інший бік барикад. По-друге, зображення протистояння в Україні як геополітичної боротьби США та решти світу. Отже, якщо ти на стороні маленької людини, на стороні тих, хто протистоять загрозливій гегемонії США, то мусиш бути за Росію. Бо Росія у цій схемі і є тією маленькою людиною, добрим маленьким чоловічком, який кидає виклик глобальній силі Америки. По-третє, ідея збереження традиційних цінностей на противагу сучасності, переконлива для консерваторів США та Європи". Історик називає американські публічні дискусії про українсько-російський конфлікт непродуктивними, а своє завдання вбачає у спробі "пояснити сучасну українську реальність Заходу, а також пояснити, чому більшість інтелектуалів не зацікавлена в трансформації України".
ЧИТАЙТЕ: Такого потужного розколу, який стався в Росії, я не пам'ятаю, - Людмила Улицька
Суперечливість російської пропаганди, за словами Снайдера, в Європі мало кого хвилює: "Російська пропаганда розрахована на чимдалі більшу аудиторію та має багато напрямків, але кожен із них спрямований проти симпатії до України. Якщо в Україні всі фашисти, ми не повинні їх підтримувати. Якщо українці – лише маріонетки на мотузочках американського лялькаря, ми не повинні їх підтримувати. Якщо українці захищають ґеїв, ми не повинні стояти поряд із ними. Ці аргументи малоефективні, та кожен із них створює бажаний фон – сіє непевність, породжує сумніви, а на полеміку з їхніми носіями йде величезна кількість часу".
Бракує історії про Україну
Україна, відзначає Тімоті Снайдер, чинить занадто млявий спротив навіть найменш ефективним формам російської пропаганди. "Ви багато втрачаєте, не створюючи для світу універсальної переконливої історії про себе, - пояснює історик. – Гідна захоплення історія формування української нації, історія про громадянське суспільство Майдану, історія спротиву російській агресії – потужні, але не універсальні. А інтелектуали люблять універсальні історії".
Тімоті Снайдер
Навіть попри це, в Європі немає інтелектуалів, які б беззастережно підтримали Путіна. Натомість деякі переконують суспільство, що України не існує – а це важлива складова путінського плану: "Якщо немає України, то і конфлікт в Україні не є геополітичним. Якщо немає держави Україна, то і прав ніяких вона не має". Найавторитетнішим адвокатом Путіна в Європі, на думку Снайдера, зараз є лідерка Національного фронту Франції Марін Ле Пен. Згадав історик і лідера Партії незалежності Сполученого Королівства Найджела Фараджа, який захоплюється управлінськими здібностями Путіна.
ЧИТАЙТЕ: Після перемир’я виглядає так, що перемогли всі, але насправді всі програли, - Ярослав Грицак
На ставлення до європейців до путінської агресії впливає також чинник географії. Польща та країни Балтії – ті, що найбільше потерпіли від пакту Молотова-Ріббентропа, - посіли рішуче проукраїнську позицію. Натомість у Чехії, Словаччині та Угорщині публічні дебати зазвичай антиукраїнські, навіть якщо офіційна політика цих держав проукраїнська. Німці, на думку Снайдера, краще поінформовані завдяки якісній репортерській роботі тамтешніх ЗМІ. Австрія підходить до українського питання прагматично – не хоче втрачати торгівельних відносин із Росією. У Франції, розповідає історик, ліві прихильні до Росії, а праві ставляться до неї з підозрою й подекуди підтримують Україну. "Якщо ж ви читаєте французьку пресу, то помітили, що "Le Figaro" – провідна права газета Франції – не ваш друг. А "Le Monde", "Libération" – лівоцентристська та ліва газети – набагато краще висвітлюють українську реальність", - відзначає парадокс Тімоті Снайдер.
"Збитий на Донбасі малайзійський авіалайнер справив драматичний ефект, - говорить американський історик. – Адже європейці ідентифікують себе із загиблим данцем або німцем набагато більше, ніж з українцями. На жаль, це факт. Падіння малайзійського літака перетворило українську трагедію на європейську".
Легітимізація агресора
На думку Тараса Возняка, найкраще в Європі нас розуміють держави, які межують із Росією – Норвегія, Фінляндія, країни Балтії, Польща, а також Румунія й Молдова. А також Велика Британія. Іншим байдуже (як Італії) або ж вони мають свої інтереси, як Німеччина та Франція. "Формується певний табір, що підтримує Україну, й наше завдання – збільшувати його", - каже політолог.
Оксана Забужко
Оксана Забужко вважає, що західні еліти взагалі не розуміють масштабу сучасних історичних подій. Причина - російська пропаганда, завдяки якій "кожен німець, австрієць, француз і так далі знав, що Ukraine is a split country [Україна – розколота країна], що Україна поділена на західну частину, яка говорить українською і хоче в Європу, і проросійську частину, яка хоче в Росію і говорить російською". Європейські інтелектуали "продовжують борсатися в межах нав'язаних їм російською пропагандою схем і уявлень про Україну", почавши розуміти українську дійсність хоч трохи лише після жертв Майдану. Винні, звісно, й ми самі – бо "всю історію брали м'ясом, плоттю і кров'ю, надробляючи цим те, що ми не змогли взяти інтелектом".
"Європейські політики все ще вірять і сподіваються, що український конфлікт може бути заморожений, як грузинський чи молдавський. Це спроба представити російську інвазію в Україну як українську кризу. Ще й досі вживається цей термін "Ukrainian crisis", хоча всі уже все розуміють", - констатує Оксана Забужко. На її думку, Україна повинна пояснювати світові, що путінська Росія та СРСР – явища одного порядку.
Тарас Возняк зауважує: безпосереднє втручання Росії у внутрішні справи Євросоюзу мало б стати для Заходу попередженням. "Фактично Росія забороняє Європейському Союзу те, що він хоче, - говорить політолог. – Вона обмежує суверенітет уже не лише України, але й Європи".
Ґерхард Ґнаук додає: тактика Росії – "товкти тих малих на Сході, а до тих багатих на Заході бути дуже милою". Грузія, Литва, Молдова вже потерпали від нафтогазового шантажу РФ. Однак Євросоюз не сприймає це як зазіхання на свій суверенітет, бо визнає Європою тільки ті країни, які є його членами.
Навпаки, чимало авторитетних німців, серед яких Ґерхард Шрьодер, переконують громадськість, що збереження добрих економічних відносин із Росією для Німеччини головне: "Росія – це великий, важливий партнер, і навіть якщо сьогодні неприємний та гидкий, то вчора мав Достоєвського й Толстого. Росія така, як є, і з нею треба рахуватися. На цьому зазвичай дискусії закінчуються. Треба з нею рахуватися. Кінець".
Росія слабка
Тімоті Снайдер уважає, що Путін намагається не посилити Росію – зараз це неможливо, - а ослабити всіх інших. "Росія слабка, - каже історик. – Вона не має ні демократичного, ні технологічного потенціалу, експортує не більше за інших. Її могутність не справжня. Проте Росія має дуже сильну традицію тактичної політики, яка по суті є дезінтеграційною щодо інших країн. Це той напрям, у якому російська пропаганда працює сьогодні".
"Мета – зруйнувати відносини, які вже існують. Посварити США і ЄС неможливо, отже, потрібно зруйнувати відносини всередині ЄС. Якщо Євросоюз вийде розвалити, Росія зможе мати справу окремо з Німеччиною, Італією, Францією. Й буде в цих відносинах сильнішою, бо має газ, добрих дипломатів і може бути гнучкою у зовнішній політиці", - пояснює Снайдер. Для Європи це важливий момент: уперше вони відчувають, що мають справжнього ворога. "З"явилося достатньо ображених і злих європейських лідерів, які хочуть перемогти Росію. Дії Росії змусять ЄС думати над спільною стратегією", - каже історик.
ЧИТАЙТЕ: Є битви, які може виграти Росія, але війну вона виграти не може, - Баса Джанікашвілі
Україна, за його словами, вперше в сучасній історії стала темою публічних дискусій у Європі. Ці обговорення не завжди продуктивні, але їхня поява – вже великий крок уперед. Тепер усе залежить від нас: чи зможемо ми скористатись прикутою до України увагою Європи та розповісти про себе правдиво й доступно. "Жахливо, що мушу це сказати, адже ви всі так багато зробили, так важко працювали і заслуговуєте на визнання, але багато що залежить від того, чи можете ви фізично поїхати у Європу, говорити з європейцями. Багато що залежить від того, чи будете ви продовжувати й надалі важко працювати і знаходити контакт з європейцями. Єдине, що важливіше за те, аби європейці приїжджали сюди, – те, аби ви їхали в інші країни, і скрізь, де буде нагода, намагалися пояснити, що відбулося тут", - радить Тімоті Снайдер, закликаючи українців формувати ставлення Європи до України власноруч.
Альона Савчук, Микола Решнюк
Фото Альони Савчук і Руслана Герасименка
