"Заради Бога, ця людина не може залишатися при владі", — так у березні висловився президент Байден про владіміра путіна (через місяць після другого неспровокованого вторгнення росії в Україну) у коментарях, які Washington Post назвав "найбільш зухвалим та агресивним висловлюванням американця про росію", американця - президента - з часів Рональда Рейгана". Однак штаб Байдена блискавично відреагував, давши задню, і заявив: "Президент мав на увазі те, що путіну не можна дозволяти панувати над своїми сусідами чи регіоном. Він не обговорював владу путіна в росії чи зміну режиму". Пізніше сам Байден слухняно відмовився від зміни режиму.
Що в цьому непокоїть? Без зміни режиму в росії не буде в Європі довгострокової перспективи миру та безпеки. росіяни це вже обговорюють - зі зрозумілих причин потайки. Сполученим Штатам та іншим країнам, що вдають ніби-то проблема не має рішення, це принесе набагато більше шкоди, ніж користі.
Незважаючи на нещодавні військові успіхи Києва, Захід досі не має спільного визначення "перемоги" в Україні. Минулого тижня путін "анексував" чотири українські області, додавши їх собі до Криму, "анексованого" у 2014 році. Війна продовжується, у росії великі втрати та економічні проблеми. Опозиція путіну зростає, молодь тікає з країни. Звісно, жертви серед цивільного населення та втрати військових для Києва величезні, величезні також інфраструктурні руйнування. москва, сподіваючись залякати НАТО, продовжує риторично брязкати ядерною зброєю та вчинила диверсію на газопроводі Nord Stream. Європа хвилюється про майбутню зиму, і всі непокояться, коли нарешті Європа набереться рішучості. Ніхто не може спрогнозувати: коли припиниться вогонь, чи відбудуться предметні переговори про припинення війни, немає рішення, як після цього підтримувати "адекватні" відносини з режимом путіна.
Щоб війна просто не тяглася вічність, ми повинні змінити сьогоднішній розрахунок. Обережна допомога російським дисидентам у проведенні зміни режиму може бути як відповіддь. Є очевидним, що росія - ядерна держава, але це більше не аргумент проти спроб зміни режиму, і не аргумент проти допомоги українській обороні. Слабкість і доброчесність Білого дому дає кремлю силу, щоб звинувачувати нас у "сатанізмі", і стверджувати, що Америка намагається скинути російський уряд. Хоча Байден цього і не робить. Нагадаю, кремль робив це з нами впродовж багатьох десятиліть. Якщо вже нас звинувачують у розхитуванні кремля, то чому б не дати нарешті відповідь на це?
Перешкоди та невизначеність, які блокують зміну російського режиму, значні, але не такі вже і непереборні. Визначення "змін" має вирішальне значення, оскільки воно має передбачити набагато більше, ніж просту заміну путіна. Серед його найближчого оточення кілька потенційних наступників – ще гірші. Проблема не в одній людині, а в колективному керівництві, сформованому за останні два десятиліття. Не існує жодної цивільної урядової структури, яка б здійснила зміни, немає навіть так званого політбюро, яке відправило у відставку нікіту хрущова після кубинської ракетної кризи. Має піти весь режим.
Здійснити зміну режиму реально, безперечно, є найскладнішою проблемою, але для цього не потрібні іноземні збройні сили. Тут головне, щоб самі росіяни загострювали ворожнечу серед тих, хто має реальну владу - силовиків, "людей влади". Розбіжності та ворожнеча вже існують, як і в усіх авторитарних режимах, і їх можна використати по мірі того, як будуть налаштовані дисиденти. Борис Єльцин, який стояв на танку біля російського білого дому в 1991 році, був знаком, що серед радянського правлячого класу стався розкол. Як тільки у режиму зруйнуються злагода та солідарність, тоді і можливі зміни.
У російських міністерстві оборони, розвідці та внутрішній безпеці вже є напевно і шок, і гнів, і збентеження та розпач від дій москви до та під час вторгнення в Україну. Як і в багатьох державних переворотах у країнах третього світу, керування заміною режиму не походитиме ані від вищих офіцерів і чиновників, які самі зацікавлені у збереженні режиму путіна, ані від рядових чи бюрократів нижчого рівня. Саме полковники і генерали з однією зіркою, а також їх еквіваленти у цивільних відомствах - найвірогідніші співучасники змови, які візьмуть справу у свої руки. Це особи, які приймають рішення, їх повинні визначити дисиденти, переконати та підтримати, і тим самим сприяти зміні режиму. Очевидно, що бажаним проміжним результатом є не постійний уряд з військових, а перехідна влада, яка може утримувати проміжне становище, поки не буде сформований новий склад. Цей етап сам по собі є дуже ризикованою справою, але справою неминучою, з огляду на чинні внутрішньополітичний устрій росії.
Сторонні ж можуть допомогти багатьма способами, у тому числі допомагати налагоджувати зв’язки дисидентів усередині країни та з їхньою діаспорою, а також значно розширювати способи передачі інформації в росії (що ускладнюється довготривалим занепадом інформаційних державних можливостей США). Фінансова підтримка, з огляду на російські економічні умови, і не обов’язково у великих розмірах, також може бути важливою. Те, що Вашингтон публічно говорить про зміну режиму, має узгоджуватися з дисидентами та іншими іноземними союзниками. Зберігати наші дії, як повну таємницю, неможливо, але, очевидно, немає потреби про них відкрито заявляти.
Дехто заперечить, адже іноземне втручання скомпрометувало б дисидентів, а путін використовує пропаганду. На це є коротка відповідь - він уже говорить про це, і продовжуватиме, що б ми не говорили чи робили. Нашим мірилом має бути те, наскільки самі дисиденти цінують допомогу ззовні. Швидше за все, вони приціняться, оцінять і скоріше вітатимуть допомогу, ніж боятимуться антиамериканської риторики путіна. росіяни це все чули і раніше.
І нарешті найважливіше питання - що буде після режиму путіна. росіяни вже розглядають свої варіанти. Так і має бути. Адже сформувати уряд-наступник — це передусім їхнє завдання. Після розпаду радянського союзу було зроблено достатньо помилок, тому сумирність - у майбутньому плануванні цього раунду - цілком виправдана. І тому дослідження та планування необхідно проводити якомога швидше.
Чітка стратегічна мета Вашингтона - приєднання росії до Заходу, як притомного кандидата в НАТО, ми сподівалися на це ще після розпаду радянського союзу. Інші можуть бути незадоволені новою такою росією. Китай навряд чи може вітати крах режиму, який наразі перетворюється на молодшого партнера Пекіна (якщо не в прямого сателіта). Не можна виключати, що Китай спробує підтримати путіна, і навіть у військовому плані.
Хоч зміна російського режиму і лякає, мета Америки про мирну та безпечну Європу, до якої епізодично прямували понад століття, залишається центральною для наших національних інтересів. Зараз не час лякатися.
Посол Джон Р. Болтон під час президентства Рональда Рейгана і Джорджа Буша-старшого працював на різних посадах у Держдепартаменті, Міністерстві юстиції та Агентстві США з міжнародного розвитку (USAID). При адміністрації Джорджа Буша-молодшого був заступником державного секретаря з контролю над озброєннями і міжнародної безпеки. Був радником з національної безпеки при президенті Дональді Дж. Трампі. Він є автором книги "Кімната, де це сталося: мемуари Білого дому". Ви можете слідкувати за ним у Twitter: @AmbJohnBolton.
