1. Українська влада зробила свій остаточний вибір на користь Євразійського союзу. Говорити про те, що ми надалі йдемо у Європу після позбавлення мандату Власенка, просто смішно: 25 лютого українська влада брала на себе зобов’язання вирішити проблему вибіркового правосуддя і трохи більше, ніж через тиждень демонстративно плюнула в обличчя лідерів ЄС. Віктор Янукович і Ко не могли не розуміти, якою буде реакція у європейських столицях на рішення Вищого адміністративного суду України. Більше того – саме це рішення, схоже, стане свого роду спаленням мостів, після чого у країни просто не залишиться варіантів для маневру.
2. В Україні є лише одна недоторкана особа – Президент України Віктор Федорович Янукович. Сподіваюся, це добре розуміють у тому числі й народні депутати від Партії регіонів. Кожен з них може завтра опинитися на його місці – більше того, на відміну від опозиціонерів, вони навіть не зможуть здійняти галас та апелювати до Європи. При цьому, щоб позбутися мандата не обов’язково прогнівити самого Віктора Федоровича, достатньо когось із тих, хто користується його довірою.
Глобально це означає остаточне перетворення парламенту у філію Адміністрації Президента – приблизно так, як у Росії, де Держдуму називають "скаженим принтером", який у пришвидшеному режимі продукує за вказівкою президентського апарату будь-які, навіть абсурдні закони на кшталт "закону Діми Яковлєва".
3. Парламентська опозиція ризикує або бути розгромленою до краю або ж стане "конструктивною". Тобто, збереже критичну риторику, однак у стратегічних кроках буде синхронізувати свої позиції із владою. Ті ж політики, які уже нині є "конструктивною опозицією", наприклад, Петро Порошенко, втратять навіть натяк на опозиційність.
4. Позбавлення Власенка недоторканості та його ймовірний арешт – однозначний сигнал для великого бізнесу: з країни час утікати. Захисні механізми на кшталт груп "своїх" народних депутатів, голосами яких раніше можна було прикриватися чи навіть торгуватися, більше не працюють. Фактично, Коломойський, Пінчук, Фірташ та ряд інших членів клубу мільярдерів дарма інвестували у парламентські перегони.
5. Україна остаточно переходить на російсько-білоруський режим існування: будь-яка політична діяльність має бути санкціонована владою. Несанкціонована каратиметься швидко і максимально жорстоко. При цьому, громадську активність, яка проявляється у поза політичній сфері влада особливо не обмежуватиме: усілякі "зелені" організації, волонтерські та спортивні процвітатимуть і навіть отримуватимуть сяку-таку допомогу від влади.
Є велика спокуса звинуватити у всьому, що сьогодні коїться Віктора Януковича. Те, що основні рішення у країні сьогодні ухвалюють лише в його кабінеті (у тому числі й рішення щодо Сергія Власенка) - факт незаперечний. Але так само незаперечним є і той факт, що чинна система кривосуддя, де людина в мантії - це лише пригодований та заляканий додаток до виконавчої влади, не є винаходом сьогодення. І той же Сергій Власенко у часи, коли другий кабінет країни займала Юлія Тимошенко, користувався телефонним правом не менш цинічно, аніж це роблять його нинішні опоненти...
***
Україна сьогодні – це бідна корумпована дощенту країна із вкрай неефективною системою влади, де право голосу має лише одна людина. А протистоїть цій системі така ж неефективна опозиція. На жаль, "завтра" нашої країни вони спільно більш-менш визначили: це неефективна країна у союзі із собі подібними. Тих, кого така перспектива не влаштовує, повинні думати уже про післязавтра: як жити і що робити з Україною після Януковича. І після тих, хто з ним бореться сьогодні.