Він Вебер, один з головних радників Ромні, є лобістом організації, пов'язаної з Україною
Американське аналітичне інтернет-видання The Daily Beast, висловлює своє здивування тим, що у виборчому штабі Мітта Ромні працює лобіст, пов’язаний з правлячою партією України, уряд якої має погану репутацію на Заході:
"Один з найважливіших радників Мітта Ромні з питань зовнішньої політики нещодавно отримав додаткову роботу: вибілювання репутації уряду України, який засуджують міжнародні правозахисні організації та європейські уряди через звинувачення у корупції, незаконному позбавленні свободи опозиційних діячів і сповзанні до авторитаризму, що так схожий на путінську Росію.
Згідно з заявою, поданою у травні за Законом про прозорість лобіювання, Він Вебер, колишній конгресмен від штату Міннесота і спеціальний радник Ромні, є зареєстрованим лобістом організації з Брюсселю, відомої як "Європейський центр сучасної України". Місія організації, зазначена на її веб-сайті, полягає у сприянні укладенню угоди про вільну торгівлю з Європейським Союзом і зміцненні зв'язків зі Сполученими Штатами. Її засновником є Леонід Кожара, відомий депутат парламенту України від правлячої Партії регіонів.
Під час виборчої кампанії та на своєму сайті Ромні критикує Росію, обіцяючи, що як президент він буде "рішуче боротися з авторитарними практиками уряду Росії", і вирізняється своєю більш яструбиною позицією на тлі політики "перезавантаження" у відносинах США з Росією, якої дотримується Обама.
Президент України Віктор Янукович час від часу намагається налагодити тісніші зв'язки з Володимиром Путіним, навіть, якщо продовжує загравати із Заходом. У 2010 році Янукович продовжив термін оренди для ВМФ Росії бази на Чорному морі у Севастополі. Цього тижня він має зустрітися з Путіним на двосторонньому саміті у Ялті.
Він Вебер. Фото: blogs.citypages.com
Ані Вебер, ані представники виборчого штабу Ромні не відповіли на неодноразові дзвінки з проханням прокоментувати цю ситуацію. Люсі-Клер Сондерс, прес-секретар Mercury/Clark & Weinstock, лобістської компанії, у якій Вебер є партнером і яка також зареєстрована як лобіст Європейського центру сучасної України, сказала: "Партія регіонів не надає жодної прямої чи непрямої фінансової підтримки Центру, проте вона поділяє ту філософію, що у довгострокових інтересах України є подальша інтеграція та узгодження позицій із Заходом".
Сондерс сказала, що Центр фінансує група українських підприємців, але відмовилася повідомити їхні імена, заявивши, що організація працює, "дотримуючись усіх європейських та бельгійських законодавчих актів про розкриття інформації", і "складе звіт про свою діяльність до кінця 2012 року, оскільки це лише перший рік її діяльності". Вона сказала, що у травні Кожара, президент організації "став відігравати у ній переважно дорадчу роль".
За даними сайту Ромні, Вебер є одним з 24 "спеціальних радників" у його виборчій кампанії. Він також, як розповідають співробітники штабу, бере участь у щотижневих телефонних нарадах з чотирма іншими старшими радниками Ромні та Алексом Вонгом, радником з питань зовнішньої політики та юридичних питань.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хілларі Клінтон стурбована долею Тимошенко
Радників президентських виборчих кампаній, зазвичай, наймають за їхній досвід у важливих для кандидатів сферах. Їх можуть запрошувати для консультацій кандидатів з різних проблем, підготовки їх до участі у дебатах та у випадках, коли треба відреагувати на раптові новини.
Якщо все піде добре, то вони можуть заслужити таке бажане крісло у майбутній адміністрації. Оскільки радникам часто не платять за їхню роботу, вони часто мають й іншу роботу, зокрема працюють лобістами. У 2008 році на виборчі штаби Обами і Маккейна працювали радники, які були лобістами іноземних компаній або урядів.
Варто зауважити, що лобіювання, яким займається Вебер, може принести вигоди уряду, про якого критики кажуть, що він нехтує здобутками демократичної революції. Янукович потрапив під вогонь критики через переслідування Юлії Тимошенко, лідера опозиції і колишнього прем'єр-міністра, яка нині відбуває семирічний термін ув'язнення.
Через це, а також переслідування інших членів попереднього уряду та побоювання через зосередження Януковичем влади у своїх руках, Європейський Союз у грудні вирішив не укладати угоду про торгівлю з Україною. Впливові політики з Німеччини, Швеції та Сполученого Королівства бойкотували матчі чемпіонату Європи з футболу, які відбувалися цього літа в Україні, обґрунтовуючи це арештом лідерів опозиції.
У спеціальній доповіді, присвяченій Україні, яку минулого року склала правозахисна організація з Вашингтону - Freedom House - йдеться: "Україна під керівництвом президента Януковича стала менш демократичною і, якщо нинішні тенденції не зупинити, може стати на шлях перетворення на автократію та клептократію".
Чергова доповідь, опублікована 5 липня цього року, дійшла висновку, що "через рік, більшість цих ключових підстав для занепокоєння не зникла, а в деяких випадках проблеми суттєво ускладнилися, особливо з вибірковим переслідування представників опозиції та розслідування випадків корупції".
Вебер був одним з перших публічних прибічників свого колеги з Міннесоти Тіма Поленті на президентських праймеріз Республіканської партії минулого року. У серпні, після того, як Поленті вибув з перегонів, Вебер оголосив про свою підтримку Ромні і відтоді відіграє роль одного з ключових речників виборчого штабу Ромні для преси, а також важливого радника штабу.
Неясно, чи штаб Ромні був поінформований про його реєстрацію у травні лобістом Європейського центру сучасної України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ромні обіцяє війну з Іраном
У Вашингтоні Вебер має репутацію ефективного лобіста. У 2007 році журнал Washingtonian Magazine згадав його за номером 5 у рейтингу найвпливовіших лобістів у Вашингтоні. Журнал записав йому в заслуги підписання лобістських контрактів на $9 млн. нью-йоркською юридичною компанією Clark & Weinstock, на яку він тоді працював.
У жовтні ця компанія злилася з Mercury Communications і стала відомою як Mercury/Clark & Weinstock. Джим Телент, колишній сенатор від штату Міссурі і ще один ключовий радник Ромні, є співголовою компанії. Телент не відповів на дзвінки з проханням прокоментувати цю ситуацію.
Вебер у минулому був також головою Національного фонду підтримки демократії, організації, яка надає гранти продемократичним неурядовим організаціям по всій Україні.
Фото: AFP
У 2010 році його нагородили від імені фонду медаллю за службу демократії. На церемонії нагородження колишній державний секретар Мадлен Олбрайт похвалила Вебера, як свого "найкращого друга-республіканця". Вона сказала, що Вебер розумів, що "ніколи не можна нав'язати людям демократію, що це оксиморон, що треба вміти показати людям її цінність та популяризувати її, і це, безперечно те, чому було присвячене життя Віна".
Національний фонд підтримки демократії відмовився прокоментувати контракт Вебера з Європейським центром сучасної України.
Європейський центр сучасної України був заснований у січні цього року, зокрема для роботи зі США і Європейським Союзом, маючи на меті нормалізацію відносин між Україною і Заходом. Один з головних проектів Центру має назву U.S. Allies Project (проект "Союзники у США").
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мартін Шульц: бойкоти – це не конструктивно
За даними сайту центру, проект "спрямований на інформування американського уряду, лідерів громадської думки, осіб, що приймають політичні рішення, і громадянського суспільства, про реформи, що проводяться Україною в межах оголошеного нею курсу на перетворення на повноцінну демократію, що дивиться на Захід".
Девід Кремер, президент Freedom House, каже: "Центр не займається розв'язанням основних проблем, що існують в Україні".
Для поліпшення відносин зі США, за його словами, Україні "треба покінчити з вибірковим переслідуванням і ув'язненням опозиціонерів, найсерйознішим чином зайнятися проблемами корупції та формування сімейних кланів, збагаченням людей зі сім'ї Януковича, а також запевнити вільний та чесний перебіг парламентських виборів у жовтні. За відсутності поступу в цих трьох сферах майбутнє відносин США з Україною не буде таким райдужним".
Оригінал: The Daily Beast
Переклад: iPress.ua
Примирення у тіні Яцека Куроня. Мабуть, дива таки стаються
Публіцист Gazety Wyborczej Марцін Войцєховскі пише у коментарі, що примирення подібне до їзди на ровері: якщо перестати крутити педалі, то можна й впасти.
Те саме можна сказати про Польщу та Україну, які зробили для взаємного примирення багато, але нещодавно перестали крутити педалі. Войцєховскі згадує, що ще десять років тому у Львові була патова ситуація навколо відкриття "Цвинтаря орлят", де спочивають польські жертви війни за Львів з українцями 94-річної давнини:
"Українська сторона не погоджувалася на певні деталі у проекті відбудови цвинтаря, аби він не був польським пантеоном та не акцентував на польськості Львова. Цей цвинтар був збудований у міжвоєнні роки як демонстрація польськості Львова, а його монументальність була спрямована проти львівських українців. Але нині цього ніхто у Польщі не знає, не пам’ятає, не читає у деталях реконструкції прихованого підтексту, навіть якщо він там є.
Цвинтар орлят. Фото: radiosvoboda.org
"Цвинтар орлят" є насамперед пам’яткою архітектури. Але протягом 10 років тривали суперечки щодо його відкриття, і воно стало можливим лише після помаранчевої революції, коли навіть недовірливі щодо Польщі українці переконалися у підтримці та доброзичливості поляків".
Революція з надзвичайною силою штовхнула вперед процес примирення поляків та українців, але її не вистачило надовго.
"Хто нині пам’ятає, що у 2005 році на площі Пілсудського у Варшаві під час служби божої, що закінчувала ІІІ Світовий Євхаристичний Конгрес у присутності десятків тисяч вірних було прочитано заклик до українсько-польського примирення та пробачення. Його підписали католицькі та греко-католицькі єпископи з обох країн. А вірні після його прочитання сказали священне "амінь". Що з цього залишилося? Чи не забули ми про це? Чи не стали посеред шляху? Не занедбали своїх зусиль?" - пише Войцєховскі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Польща вимагає у Львівської галереї передати унікальні картини XVII століття в костел
У травні 2006 року ще вистачило сил, щоб відкрити у Павлокомі під Жешувом пам’ятник на місці вбивства у 1945 році кількох сотень українців загоном підпільників із середовища Армії Крайової. Але у 2008 році на 65-у річницю антипольської етнічної чистки, скоєної українськими націоналістами на Волині, ситуація цілком вийшла з-під контролю.
Войцєховскі нагадує:
"У Польщі панувало розчарування, що українська сторона не виявляє ані розуміння, ані рефлексії над тим, що сталося. Звучали також заклики до визнання масового вбиства на Волині геноцидом. В Україні лише нечисленні середовища мали відвагу говорити відкрито про те, що сталося у 1943-1944 рр. Наслідком цього було те, що річницю у Польщі здомінував українофоб отець Тадеуш Ісаковіч-Залєскі, а в Україні – провокатори або наївні ідіоти, які вигадали велорейд стежками гуру тамтешніх націоналістів Степана Бандери. Нині – за рік до 70-ї річниці Волинської трагедії – вже не говорять і не пам’ятають про те, що вже зробили для польсько-українського примирення, і радше навіть намагаються довести, що ми все повинні починати з нуля.
Віктор Ющенко і Павлокомі. Фото: istpravda.com.ua
Проте ще у 2003 році у Порицьку/Павлівці (де сталося одне з найбільш брутальних вбивств у 1943 році) відбулася урочиста подія за участю президентів обох держав. Можливо, вона відбулася не цілком згідно з польськими побажаннями – особливо середовищ сімей репатрійованих з України та родичів жертв – але таки була. Президент України не впав тоді на коліна і не попросив про пробачення, але висловив жаль та категорично засудив злочин.
Українські націоналісти провели у 1943-1944 рр. етнічну чистку на поляках. Але Польща протягом кількох століть обмежувала прагнення українців до незалежності. А у міжвоєнні роки порушувала їхню гідність та права, полонізувала, намагалася показати, що вони є людьми другої категорії.
У житті суспільств стаються, проте, моменти, коли легше піднестися над образами, кривдами та мисленням виключно через призму власних кривд. Такий момент настав для поляків та українців після Помаранчевої революції.
Чи він ще не закінчився? Важко сказати. Якщо нинішні покоління не закінчать, а радше навіть не наголосять в однозначний спосіб на жестах примиpення між нашими народами, то потім, можливо, вже ніхто не захоче до них повернутися.
Для одних це буде, можливо, проявом нормальності, чи навіть приводом для радості через кінець одержимістю історією. Але відкладання не до кінця врегульованої справи на невизначений час може мати свої ризики.
На Балканах теж здавалося, що комуністична Югославія розв’язала конфлікти народів, що її населяли. Розвіювання цієї ілюзії було болісним та кривавим. Мабуть, полякам та українцям загрожує нині радше війна слів, ніж реальний конфлікт, але було б шкода, якби вона знову вибухнула, наприклад, перед річницею Волинської трагедії наступного року".
Оригінал: Gazeta Wyborcza
Переклад: iPress.ua
