Жодного сенсу у зборі розвідувальної інформації за допомогою повітряної кулі у ХХІ столітті немає. Принаймні для держави, яка запускає на навколоземну орбіту розвідувальні супутники та володіє цифровими технологіями щодо збирання та опрацювання візуальної інформації. Якщо це був демонстративний проліт над територією потенційного противника, спроба показати, що Китай може дозволити собі нехтувати нормами міжнародного права – спроба була невдалою. Сполучені Штати не лише збили розвідзонд тоді і там, де вони вважали за потрібне, але й отримали потенційну можливість підняти з океану капсулу із зібраною інформацією, що дасть змогу зрозуміти, які саме об’єкти цікавили китайських військових. І перемістити їх або вивести з цих об’єктів військову техніку та персонал у місця, більш безпечні та незафіксовані аерофотозйомкою.
Таємний зміст китайського послання США. Версія перша – меседж населенню
Китайська спроба безкарно та несанкціоновано політати над американською територією призвела до загострення відносин між двома країнами, які й без того переживають не найкращі часи і не відрізняються надлишковою теплотою та любов’ю. Події навколо візиту тодішньої спікерки палати представників США Ненсі Пелосі до Тайбею у серпні, провокативні військові навчання китайських ВМС у Тайванській затоці, обмін взаємними обвинуваченнями у нагнітанні напруження навколо Тайваню – усе це не сприяє поліпшенню зв'язків між США та КНР. Розцінивши проліт повітряної кулі як відверту провокацію, адміністрація Сполучених Штатів виступила з низкою різких заяв на адресу Китаю, а державний секретар Ентоні Блінкен скасував візит до Пекіна, де він мав зустрітися з китайським лідером Сі Цзіньпіном.
У чому може полягати таємний зміст китайського послання офіційному Вашингтону, що було передано посередництвом повітряної розвідкулі? Експерти припускають, що таким чином КНР вирішує не стільки зовнішньополітичні завдання, скільки реагує на внутрішній порядок денний. Китай, попри бадьорі заяви про невпинний розвиток та економічне піднесення, насправді не може похвалитися ані підйомом економіки, ані – що найважливіше – рівнем життя переважної більшості населення.
Декілька десятків сучасних і розвинутих китайських мегаполісів дійсно заворожують і здаються відображенням високого рівня життя сучасних громадян Піднебесної. Але справжній Китай – це провінційні містечка та села, у яких люди ледве зводять кінці з кінцями. У КНР відсутня загальна пенсійна система: вона розповсюджується тільки на певні категорії населення і проблема забезпечення старих батьків перекладена на їхніх дітей. Зараз Китай пожинає плоди своєї тільки нещодавно скасованої демографічної політики "одна родина – одна дитина", наслідком чого стало те, що ця одна дитина змушена підтримувати існування не тільки своєї власної сім’ї, але й двох батьків.
Через неадекватну політику обмежувальних заходів під час пандемії COVID-19, яка передбачала й обмеження щодо переміщення між регіонами, була суттєво порушена практика міграції трудових ресурсів всередині країни. Величезні кошти виділяються комуністичною владою на створення "цифрового концтабору" – тотальної системи відслідковування соціальної та політичної активності власних громадян. Китай просуває у світі низку амбітних інфраструктурних проєктів, найвідоміший серед яких – "Один пояс – один шлях" – скуповує глибоководні порти у низці держав, намагається впливати на країни Африки та засвідчити свою економічну могутність в Європі.
Виділяючи мільярди доларів на спроби утвердити своє економічне та політичне домінування у світі, влада КНР ставиться до власного населення як до ресурсу, використовуючи та визискуючи його не гірше від капіталістів часів первісного накоплення капіталу. Перебуваючи у статусі другої економіки світу (одразу згадується "друга армія світу", чи не так?), КНР вустами своїх можновладців заявляє, що їй нарешті вдалося, в основному, покінчити зі зубожінням. Питання, чи не варто було б спершу довести рівень життя своїх громадян хоча б до рівня якоїсь середньої європейської країни, а вже потім претендувати на роль супердержави, чомусь у китайських комуністів не виникає.
У своєму розвитку Китай послідовно проходить ті самі фази, які призвели, свого часу, до дезорганізації та руйнації СРСР. Люди, які розділяють і впроваджують комуністичну ідеологію, за означенням не можуть вважатися повністю адекватними та притомними, так само, як і прихильники будь-якої тоталітарної секти. Масові ідеологічні кампанії, політика репресій проти інакодумців, утиск національних та релігійних меншин, погрози військовою силою – ці практики китайської комуністичної влади лише видозмінювалися, але ніколи не припинялися.
Тобто, шлях на загострення стосунків зі США може пояснюватися спробами змістити увагу власного населення з внутрішніх економічних та соціальних проблем на боротьбу з міфічним ворогом, який уособлюють у пануючий ідеологічній доктрині Сполучені Штати. В інформаційних повідомленнях це й дійсно можна представити як велику перемогу: вторгнення та безперешкодне пересування китайської повітряної кулі повітряним простором США. Насправді ж це виглядає досить жалюгідно – велика космічна держава Китай для цілей розвідки використовує "техніку" часів Першої світової війни.
Версія друга – відвернути можливе зближення Китаю зі США. Якщо так, то це позиція самого Сі Цзіньпіна
Але є версія, що таким чином певне угрупування всередині китайського керівництва намагається відвернути нормалізацію американо-китайських відносин. Принаймні у цьому випадку результат був миттєвий: візит Блінкена до Пекіна скасовано, переговори з головою КНР зірвано. Водночас складно припустити, що у сучасному Китаї, після партійної та державної легітимізації фактично довічного правління Сі Цзіньпіна, можлива якась опозиція до нього. Сьогодні він є беззаперечним і необмеженим володарем материкового Китаю, а будь-який спротив його волі неможливий ще з часів розгрому групи прихильників Бо Сілая.
Американська газета The Washington Post висловила припущення, що епізод з прольотом аерозонда може бути наслідком неузгодженості між китайською розвідкою та дипломатією, таким собі плановим запуском, який випадково припав на нервові часи світової напруженості. Це також можливе пояснення цілком незрозумілого інциденту: комуністичної планова економіка та планова політика дійсно могли зіграти злий жарт із планувальниками.
Історія повторюється. Але наслідків може і не бути
Теперішня історія із запуском повітряної кулі-шпигуна не є безпрецедентною. Китайські аеростати не часто, але неодноразово порушували повітряний простір Сполучених Штатів. Щоразу такі прольоти пояснювалися зміною напрямку вітрів і заспокоювали громадськість словами про виключно наукове призначення подібних зондів. Та ж сама громадськість висуває обвинувачення владі США у нерішучості та довгих ваганнях щодо збиття китайської повітряної кулі. Офіційне пояснення полягає у тому, що керівництво держави не бажало наразити на небезпеку цивільних американців, на голови який могли впасти уламки аеростата розмірами у декілька автобусів. Більш реалістичним поясненням видається небажання демаскувати розташування стаціонарних засобів ППО США.
Чи вплине цей кульково-повітряний інцидент на стан американо-китайських відносин і чи не призведе до їх критичного загострення? Докорінним чином ні: політ розвідувального апарата не вважається casus belli (приводом до війни), звісно, якщо війна є небажаною для обох сторін. Свого часу, 1 травня 1960 року, радянські сили ППО збили розвідувальний літак ЦРУ Lockheed U-2: його пілот Френсіс Гері Пауерс катапультувався, був засуджений, а згодом обміняний на радянського шпигуна Рудольфа Абеля. Війна з цього приводу не розпочалася, але і США, і СРСР використали цей випадок у своїх інформаційних кампаніях – кожен на свою користь.
СРСР підкреслював, що його протиповітряна оборона надійно закриває радянське небо. Американці ж продемонстрували, що здатні витягнути свого громадянина навіть із гострих пазурів КДБ та відслідковують радянську військову активність вглибині комуністичної території. Повна інформація щодо цього інциденту була розсекречена вже після розпаду Радянського Союзу. Тоді виявилося, що одна з 14 ракет, спрямованих на літак Пауерса, принагідно збила й радянський МіГ-19, пілот якого загинув.
Випадку з прольотом та подальшим збиттям китайського аеростата не приділяли б так багато уваги, якби не загальне напруження у світі, викликане російською війною в Україні та внутрішньополітичним протистоянням у самих Сполучених Штатах. Будь-які дії чинної адміністрації США розглядаються та критикуються ще і з огляду на не такі вже й далекі президентські вибори. По факту, маємо що маємо: аерозонд збили, американське ППО надійне, проліт контролювався з моменту входження об’єкта у повітряний простір США, китайці планували зібрати розвідінформацію, але не зберуть навіть уламків свого літального апарата.
