Аби зрозуміти дії президента Туреччини, необхідно заглибитись в історію стосунків Туреччини та ЄС.
Туреччина подала заявку на вступ до Європейського Союзу ще у 1987 році і через 12 років, у 1999 році, отримала статус кандидата на вступ в ЄС. В жовтні 2005 року ЄС починає переговори про вступ з Туреччиною та Хорватією. 1 січня 2007 року до Європейського Союзу приймають Болгарію і Румунію, а у 2013 році Хорватію, турки ж залишаються за бортом.
Зазвичай перспективи вступу в ЄС України, Молдови і Грузії не розглядають поруч з перспективами Туреччини. Разом з тим, європейські політики завжди себе поводять досить схоже, коли йде мова про європейські перспективи. На камеру європейці голосно говорять про важливість євроінтеграції, що даним країнам необхідно продовжувати реформи і продовжувати рухатись обраним шляхом. Та як тільки камери вимикаються, ті ж політики в кулуарах заявляють, що Україні, Туреччині, Молдові та Грузії ніколи не стати членами ЄС, адже європейці не хочуть збільшувати кордони Союзу і вони вважають, що краще даним країнам бути певними буферними зонами між ЄС та Азією. До того ж, наявність держав, які прагнуть вступити до Європейського Союзу допомагає самому ЄС переконувати своїх мешканців в правильності шляху.
Туреччину справді важко порівнювати з Україною, адже якщо Україна є "мостом між ЄС та Росією", то Туреччина межує аж з надто «східними» Сирією, Іраном, Іраком… До того ж Туреччину вже давно називають одним з претендентів на лідерство на Близькому Сході, де турки конкурують з Іраном та Ізраїлем. Звичайно ж, європейці називали різні причини щодо неможливості вступу Туреччини в ЄС, зокрема мова йшла про свободу слова, 301-у статтю Кримінального кодексу Туреччини (стаття, яка забороняє "образу турецької ідентичності" і значною роллю армії в житті країни (що лише підтвердили нещодавні події). Проте також є й інші причини, зокрема екс-президент Франції Ніколя Саркозі неодноразово називав Туреччину надто мусульманською. Також вступ Туреччини до ЄС надто сильно змінив би постановку сил в європейських структурах, адже Туреччина була би другою за кількістю населення серед членів ЄС, а отже і була би другою за кількістю представників в Європарламенті. Ще однією причиною є окупація частини Кіпру армією Туреччини.
ЄС 29 років тримав Туреччину "на короткому повідку", постійно обіцяючи прийняти рішення через 5, 10, 15 років. В березні 2016 року відбувся саміт ЄС-Туреччина, на якому турки наполягали на прискоренні переговорів про вступ до ЄС і запровадження Європейським союзом безвізового режиму для турецьких громадян уже цієї весни. ЄС натомість просив Анкару приймати сирійських біженців.
20 березня, набула чинності угода між ЄС та Туреччиною щодо вирішення кризи біженців. Вона передбачає повернення до Туреччини всіх нових нелегальних мігрантів, які прибудуть до Греції та не подаватимуть там заяву на отримання притулку або якщо їхнє прохання не буде задоволено. Вже в квітні 2016 року перша партія біженців прибула до Туреччини. Натомість Ердоган очікував поступок від ЄС та всебічну підтримку. Проте знову марно.
Після придушення державного перевороту в Туреччині, Ердоган виступив із жорсткою критикою в сторону ЄС та подякував Путіну за підтримку. Справа у тому, що під час перевороту Західні лідери зайняли вичікувальну позицію і очевидно, що були готові співпрацювати з тими, хто переміг би у цій боротьбі. Тоді як Путін висловив підтримку Ердогану. Президента Туреччини в даному випадку можна зрозуміти, адже після стількох років "поклонів" ЄС, безлічі домовленостей і переговорів, європейці просто вирішили дочекатися переможця. Звичайно ж не можна відкидати психологічного фактору і особистої образи турецького президента на європейських політиків, проте схоже Ердоган зрозумів, що в ЄС Туреччину ніхто не візьме.
Уже 23 липня речник уряду Німеччини Штеффен Зайберт заявив, що Німеччина хоче призупинити переговори про вступ Туреччини в ЄС у зв’язку з реакцією Анкари на невдалу спробу перевороту. Попри це посол Турецької Республіки в Україні Йонет Джан Тезель стверджував, що Туреччина не залишає сподівань стати членом Європейського союзу і продовжує іти шляхом приєднання до євроспільноти. Та уже 7 серпня президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер відмовив Туреччині у поступках щодо безвізового режиму. 8 серпня віце-канцлер ФРН Зігмар Габріель вкрай скептично оцінив шанси Туреччини вступити в Євросоюз, заявивши, що зараз у ЄС немає можливостей для прийому "навіть невеликих держав" і запропонував Туреччині почекати ще бодай 20 років.
Реакція Таїпа Ердогана на спробу державного перевороту досить прогнозована і, з точки зору правителя, навіть виправдана, проте реакція Заходу загнала Ердогана у глухий кут. Туреччині закрили бодай примарний шанс на вступ в ЄС . Держсекретар США Джон Керрі заявив, що Туреччину можуть виключити з НАТО, якщо в країні перестануть дотримуватися принципів демократії на хвилі масових зачисток після спроби військового перевороту в країні. Фактично турецькому президенту не залишили іншого вибору, як піти на зустріч Москві. Адже за більш м’якої реакції президента Туреччини на спробу перевороту, його противники за рік чи два спробували би знову вбити Ердогана і наступна спроба могла би виявитись вдалою.
Не варто думати, що Таїп Ердоган був щасливий їхати до Путіна після скандалу зі збитим російським літаком. Не варто також очікувати глибокої співпраці між Росією та Туреччиною, адже у Путіна та Ердогана кардинально різні погляди щодо майбутнього сирійського президента Башара Асада (Росія підтримує режим Асада, а Туреччина закликає до зміни влади). Проте обом державам цей візит все ж був вигідний: російській владі необхідно було продемонструвати своєму населенню, що у них ще лишились друзі, яких ображає США. На російському ТВ навіть вийшли окремі політичні ток-шоу з загальною темою "Почему турки нам уже не враги". Ердоган же хотів продемонструвати Заходу, що Туреччина може обійтись без ЄС та НАТО, хоча в цей його трюк мало хто повірив, адже Туреччина надто сильно економічно пов’язана з членами ЄС та НАТО, і повна переорієнтація економіки Туреччини призведе лише до кризи в державі. Як приклад, кандидат в президенти США заявила, що Ердоган за півроку приїде і буде вибачатись за союз з Путіним.
