Зустріч Трампа і путіна в Анкориджі, присвячена "любові й повазі", мабуть, стала найнебезпечнішим моментом війни для України та решти Європи. Вони опинилися перед ситуацією, коли Дональд Трамп може нав'язати їм надзвичайно вигідний для путіна "мирний" план, а у разі відмови США фактично відійдуть убік і навіть скасують санкції проти росії. Або ж, що ще гірше, погодяться на умови путіна й Трампа і приречуть себе на стан постійної нестабільності.
Американські солдати на Алясці, стоячи на колінах, готують червону доріжку для путіна: Трамп постійно принижує американців і називає це величчю.
Це жахлива ситуація, яку слід було передбачити і підготуватися до неї. Проте, на жаль, ми опинилися в такій ситуації, і рівень підготовки (поза межами України) значно нижчий, ніж мав би бути. Кроки до будь-якої стратегічної автономії Європи від США просунулися не так, як мали б.
Окрім геополітики, цього тижня наочно проявилася вбога якість військової аналітики, яку регулярно видають публіці. Все почалося з повідомлень про нібито блискучу російську операцію на північ від Покровська (який, якщо пам'ятаєте, тримається під тиском ще із серпня 2024 року), що, за версією авторів, нібито свідчило про таке ослаблення України, що вона може ось-ось упасти. Тиждень закінчився українським контрнаступом, який розрізав російське просування на частини та дозволив відвоювати значну частину території.
Такі історії не мали б повторюватися через 3,5 роки після початку війни, але дивним чи радше сумним чином вони все ще повторюються.
Угода про знищення України
Хоча спершу лунали заяви, що зустріч в Анкориджі мало чого досягла, дедалі більше з'являється ознак можливої "угоди", яку планують представити Зеленському для схвалення, коли він прибуде до Вашингтона в понеділок. Зустріч в Анкориджі стала катастрофою для України та Європи з кількох причин: вона нормалізувала відносини між США та росією, остаточно зруйнувала (для тих, хто ще плекав наївні ілюзії) надію, що Трамп накладе санкції на рф, і чітко зафіксувала, що тепер Сполучені Штати вимагають від України поступитися територіями росії заради будь-якої "мирної" угоди.
Різні елементи можливої угоди з'являлися в різних медіа. The New York Times опублікувала, мабуть, найбільш вагому деталь, заявивши, що путін вимагав усього Донбасу (який він так і не завоював), і в обмін нібито відмовився б від претензій на частини Херсонщини та Запоріжжя, які йому також не вдалося захопити. Ба більше, NYT повідомила, що Трамп у розмовах з європейськими лідерами заявив про свою підтримку такої угоди.
Навіть пишучи ці рядки, видно, наскільки принизливою є позиція США. Вони фактично кажуть Україні відмовитися від частини своєї, ще не окупованої території, щоб росія нібито не брала іншу частину, яку, зрештою, вона й так не може захопити.
Інакше кажучи, Сполучені Штати не лише легітимізують незаконні російські загарбання, а й наполягають, що ці загарбання слід розширити. Видання The Kyiv Independent підготувало наочну карту (див. нижче). Найважливіше на ній те, що велика незахоплена частина Донецької області (позначена білим) мала б відійти росії за цією "угодою", так само як і невелика частина Луганщини, що залишилася непідконтрольною. До цієї території входять, зокрема, міста Краматорськ і Слов'янськ, оточені потужними оборонними укріпленнями.
А що ж мала б отримати Україна в обмін на цю жертву – віддати власних людей і території росії? Було озвучено два "пункти". Перший, у що важко повірити, що його сказали серйозно, – це те, що путін нібито надасть "письмову гарантію" більше не розпочинати війну проти України. Вау! Де ж ми вже бачили подібні "гарантії миру" раніше? Здається, я щось таке пригадую...
А що ще отримає Україна? Ну, Трамп пропонує їй суперпупер (але, звісно, не натівські) "гарантії безпеки". Деталі цих гарантій невідомі, але вони є або принаймні мають сприйматися як абсолютно нікчемні. Факт того, що Україну досі тримають поза НАТО, красномовно свідчить про їхню порожнечу.
Інші аспекти – такі як продовження чинних санкцій проти росії та те, що США робитимуть із конфіскованими російськими активами – наразі залишаються невизначеними. Але можна з великою впевненістю припустити, що Сполучені Штати якнайшвидше повернуться до бізнесу з росією (у цьому, власне, й полягав головний меседж Трампа в Анкориджі). Що станеться з викраденими українськими дітьми, звинуваченими російськими воєнними злочинцями тощо – для Трампа це несуттєво.
Отже, угода, яку пропонують Україні, по суті є підпорядкуванням росії, лише без використання самого цього слова, і створила б умови для нового російського вторгнення тоді, коли москві заманеться. Це навіть гірше, ніж варіант угоди, який Трамп просував у квітні-травні, де від України не вимагали таких масштабних додаткових територіальних поступок.
І все ж ми опинилися тут, і дехто має нахабство називати цю угоду "прогресом".
Європа незабаром буде змушена зробити вибір
Момент ухвалення рішення для Європи наближається. Це рішення не стосується того, чи варто зберігати післявоєнний європейський порядок 1945/1989 років. Той світ завершився, і якщо ви не вірили в це у четвер, то вже в п'ятницю мали б переконатися, коли США та росія почали нормалізувати відносини.
"Угода", яку пропонують Україні, цілком може стати тим поворотним моментом, що визначить, якою буде нова Європа. Чи це буде Європа узаконених завоювань, замовчуваних воєнних злочинів, викрадених дітей і нормалізації стосунків із кривавими диктаторами? І більше того – чи це буде Європа, у якій держави фактично й надалі віддають свою безпеку в руки абсолютно ненадійних США. Тих самих США, які зробили можливим усе вищезгадане?
Або ж Європа почне діяти чітко, агресивно й цілеспрямовано, беручи відповідальність за власне майбутнє?
У Європі звучатимуть голоси – і не лише Орбана та Фіцо – які тиснутимуть на Україну, аби вона прийняла цю угоду, залишивши континент у залежності від США й, відповідно, у постійній вразливості перед росією. Але будуть і інші – ті, хто усвідомлює екзистенційну загрозу, перед якою опинилися, й вимагатимуть кращого. У різних заявах, що пролунали після Анкориджа, вже можна побачити ці відмінні позиції.
"Балтійська вісімка" (до неї входять Ісландія, чотири північні держави та три балтійські) виступила з украй скептичною заявою, де абсолютно справедливо звинуватила путіна в брехні та наголосила, що шлях України до НАТО має залишатися відкритим. Ось текст заяви МЗС Швеції:
Щоб досягти справедливого і тривалого миру, наступний крок має бути зроблений разом з Україною. Лише Україна може ухвалювати рішення щодо свого майбутнього. Жодних рішень про Україну без України, і жодних рішень про Європу без Європи.
Досвід показав, що путіну не можна довіряти. Врешті-решт саме росія несе відповідальність за свої відверті порушення міжнародного права. Агресія росії та її імперські амбіції є першопричинами цієї війни.
Досягнення справедливого й тривалого миру вимагає припинення вогню та надання Україні надійних гарантій безпеки. Мирна угода має містити чіткі й конкретні зобов'язання трансатлантичних партнерів захистити Україну від будь-якої майбутньої агресії. Ми вітаємо заяву президента Трампа про готовність США долучитися до гарантій безпеки. Не повинно бути жодних обмежень щодо ЗСУ чи співпраці України з іншими державами. росія не має права вето на шлях України до ЄС і НАТО.
Уряд Великої Британії, який досі намагається підтримувати переважно вигаданий "особливий зв'язок", виявився найбільш захопленим у похвалі Трампа. Хоча Лондон і спробував трохи перестрахуватися, прем'єр-міністр Стармер у своєму офіційному зверненні вчора вдався до щедрих лестощів:
Зусилля президента Трампа наблизили нас як ніколи раніше до завершення незаконної війни росії проти України. Його лідерство у прагненні покласти край вбивствам слід вітати.
Хоча прогрес уже досягнуто, наступним кроком мають стати подальші переговори за участі президента Зеленського. Шлях до миру в Україні не може визначатися без нього.
Сьогодні вранці я поспілкувався з президентом Зеленським, президентом Трампом та іншими європейськими партнерами, і ми всі готові підтримати цей наступний етап.
Я вітаю відкритість США разом із Європою надати Україні надійні гарантії безпеки в рамках будь-якої угоди. Це важливий прогрес і він стане ключовим у тому, щоб стримати путіна від нових нападів.
Хммм...
Пізніше Стармер приєднався до ширшої групи європейських лідерів, зокрема Німеччини, Франції та Польщі, які оприлюднили спільну заяву. Її тональність опинилася десь посередині між більш рішучою позицією Балтії та Півночі й відвертою лестощами на адресу Трампа.
Втім, незабаром заяв буде замало. Якщо Трамп спробує змусити Україну прийняти цю угоду, то європейські держави так чи інакше будуть змушені або стати на бік Трампа, або підтримати Україну. Те, що ми насправді не знаємо, як поведуться багато, а може й більшість європейських країн, навряд чи додає впевненості.
"Колапсу" Покровська не існує
Що робити, якщо ви постійно пророкуєте колапс України під Покровськом, а він вперто не настає? Якщо ви Washington Post чи відомий військовий аналітик, то просто пишете, що колапс станеться наступного разу.
У цьому плані WP справді вражає. З початку 2024 року газета публікує статті про те, що Україна перебуває на межі колапсу. Шість місяців тому я склав список деяких із них.
Повернімося до того, як WP описувала українську армію протягом останніх півтора року. Ось, наприклад, у лютому 2024-го Washington Post писала:
Українська армія стикається з критичною нестачею піхоти, що призводить до виснаження і падіння бойового духу на передовій, заявили цього тижня військовослужбовці. Це небезпечна нова динаміка для Києва майже через два роки жорстокої, кровопролитної війни з росією...
Ну, коли українські військові вперто відмовилися капітулювати в 2024 році, це не зупинило WP – аж ніяк. У січні 2025-го ситуацію описали вже так:
Водночас лави українських солдатів дедалі більше виснажуються і виявляються недостатньо оснащеними, щоб відбивати російський натиск. Ті, хто перебуває на фронті, описують виснаження і падіння бойового духу. А солдати, які ще нещодавно були готові воювати, поки останній російський окупант не залишить територію України, дедалі частіше підтримують заклик обраного президента Дональда Трампа розпочати переговори про припинення війни.
Зміна настроїв сталася на тлі зростаючого розчарування українських військових у власному уряді в Києві. Вони критикують повільну та розрізнену мобілізаційну кампанію. Багато хто також зазначив, що був змушений інвестувати власні кошти або покладатися на допомогу цивільних волонтерів для придбання такого обладнання, як дрони чи транспортні засоби для пересування біля фронту, оскільки на державу в питанні забезпечення необхідним спорядженням розраховувати не могли.
І цей колапс так само не відбувся. Але, коли минулого тижня росіянам здалося, що вони здійснили прорив (який не був проривом) на північ від Покровська, WP та аналітична спільнота, яка пророкувала колапс України, знову втратили голову й кинулися розганяти наратив про "колапс".
Ось ситуація, яка їх так схвилювала. До 11 серпня росіяни, здавалося, загрозливо просунулися, утворивши той самий двозубий "вилоподібний" виступ.
Тепер Майкл Кофман одразу ж кинувся максимально драматизувати ці події й подати їх у найгіршому світлі. Ось уривки з його твітер-треду на цю тему. По-перше, цей наступ нібито демонструє величезні проблеми України.
Справжня проблема (у формулюваннях, вражаюче схожих на ті, що використовували Washington Post та, треба сказати, Financial Times) – це нібито провали самої України.
Це одразу ж породило масштабне фокусування на українській слабкості й помилках – ось лише кілька твітер-повідомлень у такому дусі.
Але чи може це призвести до "колапсу"? Вони просто обожнюють це слово.
А тепер здогадайтесь, що сталося. Українські війська швидко й ефективно відбили наступ, провівши контратаку (вражає, враховуючи всі їхні нібито "фатальні" недоліки). Ба більше, російська операція вже починає перетворюватися на справжній провал. Ось поточна карта Deep State.
То що ж робить WP? Очевидно, вони вже готували матеріал про те, як російське вторгнення стало ознакою краху України. Але коли цього не сталося, газета вирішила все одно просунути цю лінію й видала статтю про те, що це все одно було справжньою катастрофою. І навіть попри те, що українці успішно розрізали російське просування на шматки – це все одно, мовляв, "лихо" для України.
Той факт, що такий матеріал взагалі міг з'явитися після подій минулого тижня, свідчить: військова аналітика стає не кращою, а гіршою. Минуло вже півтора року постійних "пророцтв" про неминучий колапс України, про ось-ось падіння Покровська, про "кінець світу". І знову й знову ця аналітична спільнота виявляється неправою. І вражає інше: ця спільнота помиляється майже завжди в один і той самий спосіб – на користь наративу, що Україна от-от завалиться, а росія – невпинний каток.
Скажу це без вагань: ми маємо справу з найгіршою спільнотою військових аналітиків за всю історію військового аналізу.
