Щастя vs економіка
Я одразу пошлюсь на слова відомого майстра афоризму Станіслава Єжи Лєца: "Людині для того, щоб стати щасливою потрібно щастя", тому українцям теж для того, щоб стати щасливими потрібно те ж щастя.
І про це свідчать результати багатьох опитувань. Зараз це дуже популярна тема у світі із соціології. Почалось все з того, що в 1972 році в королівстві Бутан замість того, щоб вимірювати добробут за економічними показниками ВВП, стали вимірювати показником щастя громадян цієї держави. І виявили, що після цього і з економікою стало значно краще, коли показником було саме щастя людей.
І взагалі зараз лунають голоси в Європі, що треба замінювати суто економічні показники, як свідчення прогресу показником, наскільки є щасливі люди.
Скільки українців щасливі?
Я маю дані, які були отримані моїми колегами з Київського міжнародного інституту соціології, це останнє опитування українців про їх щастя, чи нещастя. У мене є дві новини, перша - приємна новина, що більшість українців все ж таки щасливі, таких нас зараз 57% - тих, хто вважають себе щасливими. Хоча чесно скажу, що найщасливішими українці були в 2010 році - 62%, але, якщо порівнювати з 2001 роком, тоді в нас було щасливих людей тільки 37%, то ми бачимо, що є суттєвий прогрес.
Євген Головаха. Фото: tyzhden.ua
Але й є неприємна новина, яка випливає з Європейського соціального дослідження, де проводилось опитування у майже всіх країнах Європи, долучились і ми. Україна все ж таки одна з двох найнещасливіших країн Європи. З нами може конкурувати тільки Болгарія за нещастям.
Найщасливіші люди живуть на Півночі: Данія, Швеція, Фінляндія і в них також поруч з щастям і висока довіра до влади та задоволення її діями. Також свій стан щастя вони співвідносять зі станом країни. Нам треба приклад брати хоча б центральної Європи.
Чого бракує українцям для щастя?
Зараз я хочу повернутись до головного питання – чого бракує українцям? Я думаю, що правильного концепту щастя. Не самого щастя – воно ж є похідним від концепту. Справа в тому, що щастя – дуже складне поняття. І багато всього залежить від того, як ми його розуміємо.
Ми можемо розуміти щастя лише як матеріальний добробут, а європейський концепт щастя – це дійсно, насамперед, досягнення і йдеться про матеріальний план. Українці в цьому питанні від європейців не відрізняються, вони дійсно мають суто європейський концепт, але в європейців є окрім матеріального добробуту і добробуту власної родини (це в них теж є, як і в нас) і інші чинники того, що варто вважати щастям.
Український концепт дуже обмежений, на жаль, і обмежений він тим, що випливає із розуміння щастя. Більшість науковців вважають, що досягнути особистого щастя, не зробивши нічого для того, щоб були щасливі інші – неможливо. Оце така квінтесенція того, що говорили від Геракліта до Мартіна Лютера Кінга і сучасних видатних гуманістів.
Щастя і благодійність
Українці хочуть щастя, як і всі люди на планеті, але вони перш за все хочуть щастя для себе і своєї родини. А чому це так? В Європі більшість громадян є членами хоча б однієї громадської організації, яка займається благодійністю. В Україні за 23 роки існування, як було 13% тих, хто є членами організацій, так і залишається. Україна - одна із найбільш декларативно релігійних країн Європи і в нас, людей, які вважають себе релігійними десь 70%. Але чим має насамперед релігійна людина займатись, благодійністю, чи не так?
Тобто от вам і концепт щастя: це обов'язковий добробут особистий, але це й участь у тому, щоб зробити щасливими інших, або не зробити нещасними. В нас багато пишуть про потужний волонтерський рух, ці люди мають всі підстави вважати себе щасливими, адже вони допомагають іншим. Все-одно, попри волонтерський рух, кількість благодійників в Україні не зросла, це просто волонтери вийшли із тих 13%. Не додалося нам ще 30% чи 40%.
Ми станемо щасливішою нацією, якщо будемо прагнути щастя не лише для себе і для родини, але й для інших.
Як змінити бачення українців і подолати максиму "моя хата скраю"? Насамперед треба запровадити зміни в системі освіти. До прикладу в США, починаючи з перших класів, у дітей є уроки благодійності. Потім школярі у середніх і старших класах вони повинні працювати у будинках для людей з вадами, чи там де сироти. І це враховується при вступі в університет – без широкої роботи благочинної шансів вступу немає. От перший крок.
Як українці оцінюють свою державу?
І ще дуже цікавий феномен випливає із наших досліджень: українці завжди були більше задоволені своїм особистим життям і своїм добробутом, ніж станом справ в країні і станом її економіки. Оцінка стану справ у державі, насамперед економічних в нас катастрофічна – нижча, ніж у будь-якій країні.
Що знають європейці про Україну - три речі: бідність війна і корупція. Це три речі, які світ знає про Україну. Ми й у себе запитували, що українці знають про Україну і насамперед це була бідність, ну війни тоді не було, корупція і зловживання владою. Це перші категорії.
До того ж згідно із результатами опитувань більшість українців вважають більшість українців аморальними. Йдеться про 97%.
Від цього ми маємо відмовитись, ми маємо довіряти своїм співвітчизникам, українці - останні у Європі за довірою своїм співвітчизникам, ми довіряємо своїм близьким, а співвітчизникам - ні.
Фото: ВО Свобода/google+
Ким треба бути в Україні, щоб бути щасливим?
Вам треба бути молодим (здоровим ні, головне молодим), багатим, ну краще - чоловіком. А коли перемагає Майдан - треба жити на Заході, коли перемагає Янукович – на Сході. Після Помаранчевої революції щасливі були на Заході, а після перемоги Януковича дуже щасливі були громадяни на Сході. Зараз Галичина найщасливіша, а на Сході - ні. Будьте молодими заможними чоловіками і живіть там де треба.
Індивідуальне та колективне щастя
Є два типи суспільства: індивідуалістичне (США) та колективне (Росія). Україна ближча до Росії, ніж до Америки. У колективного суспільства не може бути індивідуального щастя – от велика держава, виграли війну – ми щасливі, але бути індивідуально щасливими люди не вміють. Про це каже київський психолог Васютинський. Ми не вміємо бути індивідуально щасливими, нам тільки залишається колективне щастя, а для цього треба національна ідея.
В американців проста ідея, американська мрія, – це індивідуальний успіх, їх на це налаштовують, це їх мета, це важко, (ви знаєте вони зриваються – інколи вбивають своїх однокласників, чи викладачів але це поодинокі приклади), а в нас завжди вчать сором'язливості вчать, "ну не вилізай", ми звикли до цього.
Якщо ми зробимо ідею індивідуального успіху ключовою і будемо це пропагувати, я думаю через ЗМІ, соціальні інститути, тоді в нас є шанс реалізувати нашу декларативну мету – долучитись до найбагатшої частини людства - до золотого мільярду.
