Перше, на що завжди жаліються науковці у розмовах з журналістами, це на брак грошей. Фактично багато з них демотивовані невеликим фінансуванням і просто втікають закордон і продають там свої ідеї. Що з цим робити і як з цим боротись?
Станіслав Ігнатьєв:
В енергетиці гроші є завжди. Це прибуткова галузь економіки. І це одна з найбільших індустрій в Україні, на якій взагалі тримається економіка. Енергія потрібна завжди. У 100 доларах ВВП у нас 42 долари це витрати на енергоресурси.
Якщо візьмемо до прикладу Китай, який більш енергозалежний ніж ми, то там 400 доларів, а якщо наприклад Німеччину, то за останніми даними 4 долари, але наближається до 3,8 доларів. Тому ті гроші які заробляє енергетика повинні йти на модернізацію. Сьогодні модернізація у нас відбувається за рахунок оновлення трансформаторних станцій, електромереж і т.д. Наша наука в тому стані в якому вона існує, на жаль, поки не здатна запропонувати цікаві доробки які пройшли шлях від ідеї до проекту і потім до його реалізації для потреб енергетики. Тому не потрібно жалітись, а потрібно шукати нові технології, і нові шляхи.
Простий приклад. Сьогодні в Україні багато заробляють на зеленому тарифі. У нас зелений тариф один із найбільших у світі, він був одним із найбільших в світі за часів колишньої влади, зараз він трохи зменшився, але все одно він більш ніж у три рази вищий за такий же зелений тариф у сусідній Польщі. Якщо комплекси для альтернативної енергетики виробляти в Україні, відповідно до законодавства (до речі я один із співавторів цього законопроекту) то + 10% до тарифу. Тобто це величезні гроші.
Але в Україні майже нічого не виробляється із сучасних технологій альтернативної енергетики. Ми маємо свій "Вітряк", але це підприємство яке перевезено однією із великих компаній з Німеччини, тобто там купили завод і лише потім його сюди привезли. Є проекти з виробництва модулів, але вони за ККД нижче ніж європейські і китайські, а коштують дорожче ніж китайські. Разом з тим, сьогодні в Україні середній рівень зарплати менший ніж в Китаї і виробляти в Україні обладнання набагато вигідніше, ніж в тому ж Китаї. Тому тут треба науковцям і бізнесу будувати такі консорціуми, щоб з одного боку наука відповідала сучасним вимогами і потребам бізнесу, і тоді бізнес буде готовий таку науку фінансувати.
Провідні національні університети України заробляють наукою до 6% від свого загального доходу. США і Європа більше 50%. В чому проблема на ваш погляд?
Станіслав Ігнатьєв: 6% - це ще дуже хороші цифри. Ми співпрацюємо зараз з Люблінською політехнікою, в них наука заробляє 60% від загального бюджету університету.
Нам по-перше треба відмовитися від деяких речей. Як в нас часто буває в науці, є науковець у якого якась розробка 1970-их років, яку він колись придумав, зробив патент, і весь час намагається це проштовхнути, щоб хтось виділив на це гроші. В світі наука настільки швидко розвивається, погляньте на прикладні проекти Ілона Маска: є ідея і через півроку вже є реалізація повного проекту.
Тобто сьогодні наука повинна бути достатньо динамічною і наука має побудувати активний діалог з бізнесом. Ми вчора були в Інституті енергетики львівської політехніки і розмовляли з директором. Він каже, "дивіться яка у нас проблема, ми написали разом з ОДА листи. Ми робимо проекти у вигляді магістерських робіт, аспірантських досліджень, напишіть які потреби є у бізнесу щоб ми їх вирішили, технічно розв’язали. Вони отримали дуже смішні пропозиції, хіба що "Львівтеплоенерго" дав цікаві пропозиції щодо модернізації тепломереж, всі інші: треба вирішити проблеми з податковою, пожежниками і т.д".
Є проблема, що малий середній бізнес сьогодні не може сформувати свої потреби. У великих корпораціях є департаменти, які вже давно не співпрацюють з університетами, а малий і середній бізнес сьогодні зацікавлений бути замовником у науки та разом з ними втілювати цікаві розробки і реалізувати їх. Бізнес не може сформувати свою потребу, в більшості компаній немає стратегічного бачення свого розвитку. От працює та й працює, в мене є магазин, я хочу ще один збудувати, але немає стратегії до чого бізнес повинен прийти.
А з іншого є проблема комерціалізації науки, наші науковці не можуть себе гарно продавати. Сьогодні в наукових розробках, 20% витрат і роботи це саме наукове дослідження і 80% - це піар і маркетинг. Якщо активно працює піар і маркетинг, то цей вчений популярний, він відомий, його всюди запрошують, його розробки купує бізнес. Якщо ж немає ані маркетингу, ані піару, то він продовжує сидіти у своїй лабораторії і робити патенти, які потім нікому не потрібні.
Елліна Мединська: Зі свого боку додам, що науковці навіть не можуть якось оформити власний проект для продажу. У нас була така ситуація: нам надсилали пропозиції науковці, у яких була якась розробка: 50 листів формату А4 наукового тексту, будь-ласка, знайдіть нам інвесторів. Як ми можемо когось знайти, якщо взагалі не зрозуміло, що воно дасть інвесторам.
Є ще одна проблема, яку хотілося б зачепити: це вік наших науковців. Якщо візьмемо інженерні спеціальності, то це 60 з гаком років. Це велика проблема, тому що всі розуміють, що у цьому віці, вже не до якихось інновацій, використовуються більше ті напрацювання, які були до цього в 70-их роках. Тому звідки взятись цьому креативу.
Чи достатньо в Україні висококваліфікованих, мотивованих на досягнення результату кадрів, що з одного боку мають глибокі фундаментальні знання з галузі, а з іншого - можуть генерувати нові ідеї та втілювати їх у великі проекти?
Станіслав Ігнатьєв: Науковців є достатньо багато, але знову ж повторюсь, їхні ідеї потрібно ще правильно подати і "упакувати".
Елліна Мединська: Якщо дивитись у розрізі проекту Ukrenergo Laboratories і нашого досвіду у Харкові, то з 550 реєстрацій, які ми отримали на івент "Ніч енергетики", там було приблизно 10% аспірантів та молоді науковці та викладачі, вони приймали участь у нашому заході і навіть добули до ранку. Якщо глянути на анкети які вони заповнювали, то там були питання стосовно ідей, стосовно позицій в галузі електроенергетики, дуже цікаві є розробки. Більше того, вони мотивують студентів до того щоб вони допомагали у цих розробках і робили дійсно класні речі. Зараз у Харкові в нас вже сформовано 14 учасників і три викладачі, які будуть приймати участь у другому етапі проекту.
Елліна Мединська. Фото: iPress.ua / Михайло Гема
Перший в Україні інкубатор інноваційних проектів для електроенергетики, де змагатимуться проекти вчених та молодих винахідників. Можете розповісти трохи що це таке і власне про сам проект. Для чого і для кого він, ким був заснований і придуманий? Хто фінансує?
Станіслав Ігнатьєв: Фінансується це ДП НЕК "Укренерго". Перед тим, як писати проект ми проаналізували подібні моделі в Німеччині та Франції. Вони мають під собою таку мережу університетів, свої лабораторії, свої кафедри. Сьогодні Укренерго займається транспортуванням української енергії. В Німеччині, в Південній Кореї є інтелектуальні енергетичні системи, які самі себе регулюють. Нам потрібні такі ж.
Чи є потенціал для того щоб Україна наблизилась до таких технологій, і скільки часу на це потрібно?
Станіслав Ігнатьєв: Спершу треба мотивувати наших науковців і знайти їм фінансування для втілення проектів у життя. "Укренерго" запропонувало втілити такий проект, який би активізував діяльність молодих науковців, у яких ще горять очі і вони хочуть щось робити, хочуть змінити країну. З іншого боку - активних студентів, які будуть помічниками цих науковців.
Елліна: Ми залучаємо не тільки молодих вчених із галузі електроенергетики, а й з інших сфер: IT, піару, менеджменту, міжнародних економічних відносин, з фізики. Тому, що інновації, це не тільки розвиток у власній галузі. Це перетин індустрій та знань. Тому ми акумулюємо усіх охочих, хто хотів би зробити свій вклад в галузь електроенергетики для того щоб сформувати такі команди з різних галузей знань для вирішення проблем галузі.
Отже, ми розробили три напрямки проекту: Перший напрямок проходить зараз: "Креативність для енергетики", тобто ми акумулюємо найкреативніших та найактивніших під час "Ночей енергетики". Для чого ми такі ночі проводимо? По-перше ми збираємо разом спікерів з різноманітних галузей, до яких входять звичайно топ-менеджери "Укренерго" і топ-менеджери з енергетичної галузі, але що найголовніше – це практики, які мають вже якісь розробки , кейси та успішні проекти, про яких вони розповідають: "Хлопці, я зробив ось так і так. Ви б хотіли отримати таке в результаті? Будь-ласка. Починайте, мотивуйтесь і т.д.". Це 9 годин нон-стоп лекцій з 9 вечора до 6 ранку.
Чому івенти проводяться уночі? Адже це й справді досить незвичний формат. Не боїтесь, що учасники і гості після 12 ночі позасинають?
Елліна Мединська: Чому вночі? Тому що найкреативніші ідеї приходять вночі, перед сном коли ми щось обдумуємо. Окрім того, згадайте, що студенти також роблять усі свої дедлайни, курсові, дипломні роботи уночі. Якось так мозок молодої людини налаштований на те, що вночі найпродуктивніше працювати і творити, тому що вдень завжди щось відволікає: робота, навчання, інші справи. Вночі ти можеш сфокусуватись, отримати мотивацію та знання і на ранок поїхати на метро і починати працювати над власним проектом.
Ніхто не засинав. Люди задають питання, все ще слухають, що ми говоримо о 5 ранку, дуже активно і жваво дискутують. Чому так виходить? Що студент бачить в університеті? Він бачить лекції і все. По-перше, ми підбираємо наших спікерів так, що це були інтерактивні та практичні лекції від людей які вже мають успіх і навички. По-друге, підбираємо різноманітні цікаві локації які доступні для студентів, але вночі вони їх, до прикладу, не бачили, як ось Львівську Ратушу у Львові. І коли молодий вчений, студент потрапляє у подібну атмосферу, він бачить своїх однодумців поруч, їм є про що порозмовляти, обмінятись ідеями і думками. Так створюються нові проекти. Тому ми обрали такий формат.
Які ж критерії відбору учасників і хто буде відбирати найкращих?
Елліна Мединська: Відбирають консультанти з управління персоналом "Укренерго" на основі анкети з 12 питань. І щонайголовніше, повинен бути запис власного відеозвернення на тему: чому я хочу брати участь у проекті, що я хочу запропонувати електроенергетичній галузі та як я бачу її розвиток. Ці 14 учасників потім будуть розділені на дві групи і в них буде по одному ментору з боку провідних університетів і по одному ментору з "Укренерго". Учасники пройдуть навчання "Укренерго Софтскілз", де в них повинні будуть сформуватись ті прикладні навички, яких не дають університети, тобто це вміння працювати в команді, пошук інформації, як сформулювати правильно мету, як оформити і представити проект. Після цього, вони отримують завдання від топ-менеджера "Укренерго" і розвивають свої проекти – не лише в галузі енергетики, а й в сфері енергетичної дипломатії, економіки, права.
Реалізуємо ми цей проект 22 грудня в день Енергетики в Києві де відбудеться Хакатон, де учасники представлять усі свої проекти.
Що таке Битва проектів і Енергетичний хакатон?
Станіслав: Битва проектів – це змагання студентських команд цими проектами. Головна мета – це щоб вони вміли себе гарно презентувати. Якщо поглянемо на сьогоднішній ринок стартапів, то зазвичай продається не власне гарна ідея, а та харизматична людина яка її презентує.
Елліна Мединська: Битва проектів – це довготривалий процес, а в рамках Енергетичного Хакатону до Києва приїздять усі команди, ми даємо їм 24 години на вирішення проблеми, яка дійсно існує в системі, з ними працюють керівники від "Укренерго", у них є зв’язок з їхнім науковим ментором і вони повинні розробити за цей час креативне рішення для галузі. Після цього, вони презентують власну пропозицію рішення і таким чином ми обираємо команду-переможця.
Чому обрали саме ці три міста: Харків, Київ, Львів? А як же інші Дніпро, Одеса наприклад? Чи плануєте поширити на всю Україну?
Станіслав Ігнатьєв: Ми хочемо розширювати географію звичайно. Але в першу чергу ми обрали вісім міст, де є великі енергосистеми, але фізично в нас невелика команда і обмежений бюджет і ми не в силах охопити поки що усі міста. Ми відпрацьовуємо цей проект на трьох найбільших студентських столицях України. Після цього будемо поширювати на інші міста.
Елліна Мединська: З іншого боку, після кожного нашого івенту і етапу, ми отримуємо зворотній зв’язок. В кожному місті ми додаємо щось новеньке і таким чином «обкатуємо» наші проекти.
Хто окрім "Укренерго" допомагає вам?
Елліна Мединська: Нам допомагають університети, що надають свої кадри. Коли ми тільки починали проект ми не сподівалися на таку підтримку від університетів, адже все ж таки це освітній проект і тут може бути якась конкуренція, але ні. Це ні в якому разі не заміна університетам і їх курсам. Дуже добре, що університети відкриті до співпраці.
З іншого боку нам допомагають обласні державні адміністрація та органи місцевого самоврядування. Звичайно нам допомагає Міністерство енергетики та вугільної промисловості, особливо Наталя Бойко, як наймолодший заступник міністра, вона розуміє що для молоді така мотивація – як ковток свіжого повітря.
Ну і найбільше нам, з організаційної, логістичної точки зору, звичайно допомагають енергосистеми, які є і в Харкові, Львові, Києві. Вони звичайно розуміють, що таким великим держпідприємствам як «Укренерго» потрібен зовнішній кадровий потенціал, особливо серед молодих спеціалістів. Оновлення кадрів – це майбутнє усіх великих компаній.
Наскільки я розумію, відібрані науковці у випадку, якщо вони себе покажуть з найкращої сторони і запропонують креативні та цікаві ідеї зможуть отримати роботу?
Станіслав: В рамках проекту ми формуємо зовнішній кадровий резерв. Наші переможці проектів можуть отримати робоче місце в "Укренерго", стипендію, або навіть стажування за кордоном в найкращих університетах світу.
Елліна Мединська: Це тільки перший напрямок проекту. Другий напрямок – це "Університети для енергетики". Власне, чому ми за те, щоб уже на цьому етапі об’єднувати найкращих науковців із менторами з "Укренерго". Для того щоб потім розпочати зміни в освітніх програмах електроенергетики для університетів України для потреб бізнесу. В "Укренерго" є дуже амбіційна мета об’єднати усі енергетичні компанії які працюють у цій галузі, об’єднати університети, для того, щоб створити загальний фонд, який буде фінансувати новітні освітні програми.
Станіслав Ігнатьєв: Справа в тому, що сьогодні в нас є такий термін – рамка кваліфікації. Сьогодні вона не відповідає сучасним потребам і тому, що потрібно бізнесу. Ми хочемо зробити це таким чином, щоб компанії розповідали які в них є потреби відповідно до їх стратегічного плану розвитку енергетики до 2035 року для того, щоб університети змогли змінити свої навчальні плани відповідно до цих рамок кваліфікації, які потрібні бізнесу. Тобто мета досить масштабна - реформувати освітню галузь.
Адже сьогодні в Європі успішні ті університети, які активно співпрацюють з бізнесом, тоді як бізнес активно фінансує лабораторії в університетах, надає стипендії студентам. Як приклад наведу університет в Німеччині, який активно співпрацює з великими енергохолдингами, які займаються будівництвом сонячних електростанцій і готує фахівців для їх обслуговування і будівництва. Їм цікаво, щоб розвивались нові програми, професура була мотивованою.
Елліна Мединська: Більше того, вони роблять практичні курси для викладачів, щоб навчати молодих спеціалістів.
Станіслав Ігнатьєв: Така модель повинна створитись і в Україні, оскільки в нас є великі компанії, наприклад ІТ компанії , які сьогодні активно проникли в освітні процеси і змінюють їх зсередини. В інших індустріях, такого, на жаль, не відбувається. Як виняток хіба можу навести приклад Сумського Аграрного університету, де відкрили лабораторію точного землеробства. Німецька компанія створила сівальні комплекси довжиною 40 метрів, де не трактор керує сівальним комплексом, а сам сівальний комплекс задає швидкість трактору. Що їм потрібно від університетів: кадри. Вони беруть молодих викладачів, навчають у своїх компаніях, оплачують створення лабораторій. Але щоб викладач не перейшов працювати в бізнес, компанія йому доплачує стипендію, щоб мотивувати. Це чудовий приклад співпраці бізнесу та університету в Україні.
Елліна Мединська: Ну і власне розповім про третій етап проекту – "Креативність для енергетики". Він розрахований на один рік. В другій половині цього року ми плануємо акумулювати наших науковців, викладачів, для другого етапу, щоб розробити план дій по зміні освітніх програм. Цей процес звичайно досить складний і специфічний, адже нам потрібно буде провести круглі столи з бізнесом, з університетами, міністерством. Це дуже довготривалий процес, і трохи бюрократичний.
Третій напрямок це "Девелопмент менеджмент". Це наукові розробки, підтримка в галузі енергетики. Ми шукаємо нові ідеї, нові проекти. Це більше стосується міжнародної співпраці, адже є багато німецьких компаній та університетів, багато міжнародних проектів, таких як "Еразмус", різні обміни і т.д. Третій етап буде спрямований на розвиток і підтримку молодих науковців на обмін досвідом і на те щоб, ті ідеї які вже є у Європі та інших розвинених країнах перекладати на наші українські реалії.
