Про джерела та роботу з ними. Іноді краще промовчати
Для початку сьогодні дозвольте мені запропонувати дві відповіді.
1. Ні-ні, це неправда, що російські війська в районі Суджі масово здаються в полон. Немає жодних доказів того, що їх більше 1000 (за найскромнішими підрахунками), плюс близько 50+ ахматів, плюс до 45 ФСБшників, плюс частина тюремної охорони ФСІН, плюс російські прикордонники..., а тим часом їм доводиться марширувати до українських таборів для військовополонених... Хо-хо-хо... і всі пов'язані з цим повідомлення, а також всі пов'язані з цим фото і відео є звісно ж просто фейковими новинами і вигадками. Так само, як і це:
2. У відповідь на моє вчорашнє оновлення хтось запитав: звідки у мене джерела?
Мабуть, мене запитували про це 738 разів – тільки за останній рік. Можливо, ще 2 984 рази за рік до цього, та щонайменше так само часто, як і позаторік, і це стосується не лише мого висвітлення цієї війни, але й висвітлення різних воєн на Близькому Сході та в Африці.
Зараз, коли я пишу книги (я припинив писати статті для газет, журналів тощо багато років тому), і про події 20-, 30-, 40- і більше років тому – це відносно просто. Якщо це безпечно для джерела, я називаю ім'я контакту, про який йдеться, і додаю принаймні місяць, коли було взято інтерв'ю. Іноді я з гордістю можу назвати джерело. Тому що для мене велика честь мати довіру дуже особливих людей. Насамперед досвідчених військових ветеранів.
На жаль, більше ніж це, я не можу. Є країни, де я мушу використовувати "кодові імена", щоб зберегти безпеку відповідного контакту. На жаль (особливо коли йдеться про джерела на Близькому Сході), і дуже часто я не можу зробити навіть цього. Принаймні поки джерело ще живе. Ось приклад з книги "Крила Іраку", том 2, де один із важливих контактів – дорогий колега і друг – був згаданий один-єдиний раз повністю, і то після майже 15 років співпраці, протягом якої я не міг назвати його повне ім'я на публіці.
Характерно, що протягом багатьох років мене називали "брехуном" і всі можливі експерти пояснювали, що бригадного генерала Ахмада Садіка ніколи не існувало...
Дехто дивується, звідки у мене "стільки контактів", та ще й "по всьому світу". Я зазвичай відповідаю: "Тому що люди люблять спілкуватися, а я люблю налагоджувати зв'язки".
Водночас я вважаю, що не менш важливим є те, що а) у мене немає релігійних чи національних упереджень, і б) те, що називається розсудливістю. Див.: все те, що мені говорили за цей час, але ніколи не публікувалося. Тому що, як би люди не любили говорити, розсудливість є надзвичайно важливою. Тому що іноді мені краще промовчати, ніж розповісти все, що я знаю.
(Ну, за одним винятком: одного разу я дійсно опублікував фотографію, яку не повинен був публікувати... помилки трапляються. Принаймні в цьому випадку не було жодних наслідків ні для кого з причетних... У цьому місці я ще раз вибачаюся перед другом, про якого йдеться, за цю помилку).
Це не означає, що все, що я публікую тут (або в моїх книгах), ґрунтується на першоджерелах. Зовсім ні. Принаймні так само часто я використовую джерела з других чи третіх рук – наприклад, якусь книгу чи статтю, якщо йдеться про минулі речі. Коли я роблю це в книзі, це просто: я вказую автора, назву книги чи статті, газету чи журнал, про які йдеться, тощо, тощо, тощо, в примітках та бібліографії.
У випадку конфлікту, що триває в Україні, а потім ще й в інтернеті... ой... Звісно, я міг би перерахувати хоча б частину з цього, але найчастіше у мене так мало часу, що я пишу свої оновлення в шаленому поспіху, за 15-20, рідко 30 хвилин. Вибачте, "немає часу на витонченість". Максимум, що залишається – це частина роботи для чергової книги з мінісерії "Війна в Україні".
Отже, достатньо сказати, що я працюю, як завжди: використовую мікс джерел із перших рук (тобто контакти), а також джерела з других і третіх рук (в даному випадку, найперше, соціальні мережі, і часто багато хто з вас, хто читає це, люб'язно вказують мені на речі в приватних повідомленнях – чи то тут, чи то на Facebook, чи то на електронну пошту). І тоді я починаю процес перехресної перевірки, і ще раз перехресної перевірки, який часто триває тижнями, місяцями або навіть довше, перш ніж врешті-решт вилитися в ті чи інші твердження в тій чи іншій моїй книзі.
Чи варто цитувати російських пропагандонів? Та як правильно читати російські джерела
Зараз, коли і офіційний Київ, і ФСБ майже не говорять про цю операцію всередині росії, а більшість контактів просто зайняті війною, важко отримати інформацію про українську сторону цієї операції. Тому в цьому випадку я здебільшого покладаюся на російські контакти та російські соціальні мережі.
Іноді... іноді це все добре і чудово. Але іноді... ех... Наприклад, не можу не висловити свою "любов" до неодноразових заяв пуддінгівських пропагандонів про те, що росіяни "зупинили" наступ українських військ. Вони, знаєте, настільки надійні.
Вони настільки надійні, що журналістські перли австрійського національного мовника ORF надшвидко прийняли їхню версію історії (до речі, вони ж щороку отримують нагороди за першокласну журналістику в цій країні). Тому що, цитую, "не можна незалежно перевірити повідомлення жодної зі сторін". Хоча, насправді, це легко. Потрібен певний досвід у моніторингу конфліктів, і особливо те, про що я згадував учора: вміння читати між рядків.
Для прикладу, візьмемо одного з часто цитованих пропагандонів Пуддінга, не називаючи імені персонажа, про якого йдеться (моя стандартна практика, бо для мене це не змагання і нічого особистого: просто забава). Читаючи його сьогоднішнє ранкове повідомлення, не міг не дійти висновку, що ситуація з російського боку не тільки "критична", але й "не може бути кращою", начебто. Ось, наприклад, цитата з його зведення про район Малої Локни (18 км на північ від Суджі):
"Вчора противник намагався вирішити тут одразу кілька завдань. Перше – прорвати оборону наших військ вздовж траси на Льгов (через Малу Локню). Для цього була зроблена спроба глибоко охопити наші позиції в цьому селі маневреною бронегрупою. Більше того, користуючись відсутністю суцільної лінії фронту, ЗСУ вдалося досить глибоко проникнути на нашу територію, але вони були зупинені і частково відкинуті назад. Ключовим фактором нашого успіху тут стало те, що наші підрозділи не піддалися паніці й вперто утримували трасу, в той час як ворожа бронегрупа була відбита в їхньому, по суті, тилу".
Інакше кажучи: ЗСУ пройшли повз кілька російських опорних пунктів. У північному напрямку, звісно.
...Звісно – "тому що український наступ був зупинений", ну ви розумієте...
Далі йшла обов'язкова порція кожного такого російського повідомлення: "урок". Від росіян, які опинилися в такому становищі, очікують, що вони дадуть людям урок. У даному випадку урок полягає в тому, що хоча українці об'їхали їхній фланг, у росіян не здали нерви, і це дозволило їм досягти успіху. Що своєю чергою є подвійним посланням: так, у них здали нерви, і українці прорвалися, але всім вам, іншим росіянам – вам, тим, хто це читає, – вам всім краще, щоб не здали нерви!
Урок засвоєний, так?
Потім – наступний уривок:
"Другою була спроба прориву нашої оборони в напрямку Великого Солдатського. Також противник в цілому був відбитий, але мав тактичні успіхи".
Це типове твердження, суть якого в тому, що ворог не мав успіху, але мав успіх.
...а про решту ви, шановний читачу, здогадайтеся самі...
Але зачекайте: найцікавіше тільки попереду:
"Південний сектор... Тут також вчора була зафіксована спроба прориву нашої оборони, але з таким же успіхом, як і на півночі. Зазнавши значних втрат, ворог в основному був відкинутий назад. Єдиною неприємною, але важливою втратою для нас тут стало фактичне залишення Суджі та її окупація противником (здебільшого ЗСУ немає сенсу тримати під контролем кожну вулицю, а витрачати на це сили в нинішній ситуації нерозумно)".
Знову історія з "ворог не мав успіху, але був успішним"... стає нудною, чи не так?
Але далі йде перл: Суджа настільки неважлива, що залишається тільки дивуватися, чому Генштаб у москві та ОК "Південь" (чи "Захід"?) наказали залишкам 488-го мотострілецького полку "ні кроку назад", і це протягом цілого тижня? Чому російські ЗМІ кілька днів рясніли повідомленнями про героїчну оборону міста? І чому в українців взагалі виникла ідея захопити це місце?
І взагалі: навіщо комусь на цій планеті витрачати свій час на Суджу? І чому там взагалі колись жили люди чи живуть досі..?
Але добре. Принаймні останній абзац пояснює результат. Починається з того, що:
Отже, головною подією вчорашнього дня був навіть не вихід наших підрозділів із Суджі...
Ех... ми це вже проходили: кого хвилює Суджа? Якщо росіянам довелося звідти піти, то це місце просто неважливе! Так? Ну, так.
Тепер ми переходимо до суті історії:
"...але спроба швидкого прориву нашої оборони в напрямку населеного пункту Гир’ї-Білиця. Інтерес противника до цієї ділянки зрозумілий. Саме тут знаходиться стратегічний міст через річку Псел, без взяття під контроль якого немислимо думати про наступ в напрямку Біловезького району з боку Суджі великими силами. Ймовірно, саме таке завдання стояло перед двома ворожими колонами, які намагалися вийти до мосту на північ і на південь від річки (тобто з обох боків). Причому, за традицією, все це робилося під інформаційним прикриттям кількох маневрених диверсійно-розвідувальних груп, які намагалися внести хаос у наші оборонні ряди. Але і тут не вийшло. В результаті одна група була розгромлена, а друга не змогла прорватися на допомогу. Тим не менше, частину зайнятих позицій ворог утримав до ранку, і напевно, спираючись на них, спробує розвинути свій успіх і тут вранці. Ми молимося і тримаємо кулаки за хлопців".
Ага. Отже, насправді, персонаж, про якого йдеться, знову повертається до того, що "ворог був неуспішним, але мав успіх". Навіть дехто каже: "Ага, ми розбили дві українські колони, але потім вони захопили принаймні частину Білиці та Гір’ї..." ...що, як показує будь-яка швидка перевірка мапи цієї місцевості: українці, мабуть, захопили також територію від Курилівки і Гуєво аж до Білиці і Гір’ї – а це територія приблизно 20 на 10 кілометрів, інакше вони не змогли б дістатися до двох останніх. Принаймні не без допомоги технології телепортації з серіалу "Стартрек"...
Мені це подобається. Чесно кажучи. Це напевно кришталево чистий доказ того, що український наступ на Курську область добігає свого остаточного кінця. І крапка.
...з усім цим, до речі, ви також отримали відповідь на питання: чому цей блог називається "Саркастозавр".
Що я маю на увазі?
Ну, уявіть собі, що ви робите це майже 40 років. І це заради заробітку на життя.
Курський наступ. Білиця і Гір'ї стануть місцем ще одного великого зіткнення
Але гаразд. Більшість із вас тут не для того, щоб перейматися мною. Отже, дозвольте мені перерахувати, що сталося у південно-західній Курщині за останні 36 годин, "або близько того".
Для того, щоб вам було легше орієнтуватися, будь ласка, користуйтеся цією мапою:
Кореневе: 82-га повітряно-десантна не змогла утримати Топлине, але бої за це місце і далі на північ тривають (і це не "черговий рейд").
На південь від Кореневого (скажімо, район Глушково): 103-тя бригада тероборони продовжувала наступати на Глушково: стурбовані своїми перспективами, росіяни ініціювали евакуацію всього населення між цим населеним пунктом і Тьоткіно (на кордоні з Україною; лівий край мапи).
Шептуховка: виявилося, що вона все ще перебуває під російським контролем і війська, які утримують це місце (плюс Погребки, далі на південь), виявилися з 11-ї бригади ВДВ, а не 11-ї мотострілецької. Втім, після першого досвіду з HIMARS'ом чотири дні тому, десантники цього підрозділу, схоже, віддають перевагу таборуванню на природі та спостереженню за 80-ю аеромобільною, що проходить повз них у північному напрямку. Мабуть, там особливо гарна місцевість, а щойно зламалася єдина рація на всю бригаду, і вони не можуть зв'язатися з начальством...
Мартинівка: після трьох днів боїв російська 810-та морська піхота (тобто, ймовірно, близько двох рот, решта десь в районі Кореневого) була побита настільки, що відступила звідси. 22-га механізована закріпилася в селі, але потім розвернулася і пішла в північному напрямку. Що саме відбувається вздовж траси R200 відтоді... ніхто не скаже.
Суджа і місцевість далі на південний схід: вчора вранці, після шести днів, коли українці били їх за кожної нагоди, те, що залишилося від російського 488-го мотострілецького полку, втекло, як тільки побачило, що з півночі до їхніх позицій наближається кілька БМП 88-ї мехбригади. Тому вся Суджа перейшла під український контроль. Що не так важливо з причин, перерахованих вище...
Однак, саме це призвело до своєрідної "ланцюгової реакції". Фактичною причиною того, що вцілілі бійці 488-ї втекли з таким ентузіазмом, було те, що вже з вечора 11-го числа 92-га мехбригада ЗСУ здійснювала вогневий контроль над дорогою із Суджі на Уланок – тобто російським шляхом постачання і відходу. Проте командування 92-ї неправильно зрозуміло ситуацію і передчасно розпочало переслідування (не можна їх звинувачувати: це так добре спрацювало в багатьох випадках в районі Харкова-Ізюма, ще в березні-квітні-травні-червні 2022 року, коли вони знищили близько 9-10 російських БТГ у подібний спосіб). Це тим більше важливо, що інша колона цієї бригади, посилена ДШВ, наближалася до Гір'ї з півдня, з боку Борки.
Проте вцілілі бійці 488-го, плюс що там було з 4-го танкового полку, не втекли аж до самої Білиці: наскільки мені відомо, їхні улюблені ахмат-чеченці зуміли зупинити їх в Уланоку. Під дулом автомата. Отже, північна колона 92-ї мехбригади проїхала між двома російськими позиціями: її вчасно помітили росіяни, доповіли, а потім при в'їзді в північну Білицю піддали обстрілу з "Ланцетів" і засідці. Втрати – щонайменше п'ять БТР-4 підбито, два захоплено в полон. Плюс невідома кількість військовослужбовців.
Один із п'яти БТР-4 підтверджений як підбитий при в'їзді в північну Білицю...
...та один із захоплених БТР-4.
Південна колона 92-ї мехбригади спробувала підійти з півдня, але втратила Stryker (сильно пошкоджений і відбуксирований росіянами) – і була змушена відступити: не повністю з цього села, але подалі від критично важливих тамтешніх мостів.
Цей звіт був би неповним, якби я не перерахував усі досягнення ахматівського суперспецпідрозділу, щоб порадувати фанатів Пуддінга, звісно ж. За їхніми словами, тільки в одному Гір'ї вони знищили:
- 3 танки;
- 6 Bradley;
- 2 БМП "Козак";
- 2 БТР-4
і вбили 110 українців, взявши одного полоненого.
...і це на додачу до знищення 28 інших БМП та вбивства 34 українських військових у Білиці.
...а вам, шановний читачу, залишається задатися питанням, чи можуть підрозділи ЗСУ, дислоковані на території Курської області, мати стільки бойових броньованих машин разом узятих...
Підсумок: бої за Кореневе тривають, але, схоже, ЗСУ прагнуть змусити росіян, що знаходяться всередині, капітулювати, замість того, щоб штурмувати місто. Ця ідея чудово спрацювала в останні кілька днів, що призвело до швидкого розвалу численних дрібних російських підрозділів далі на південний схід. Можливо, вона спрацює і там? Це, ймовірно, залежатиме від здатності ЗСУ продовжувати принаймні рейди на північ, як по дорозі на Рильськ, так і вздовж траси Е38, як вони це роблять вже 3-4 дні. Чим більше вони це роблять, тим більш ізольованими почуваються росіяни на півдні, тим більш неактивними – якщо не сказати відверто: паралізованими нерішучістю – вони є, і тим більша ймовірність того, що вони здадуться в полон.
Звісно, ЗСУ повинні тримати під постійним контролем табір російських бійців 11-ї ДШВ. Ніколи не можна знати, чи не відновлять вони радіозв'язок з кимось іншим в росії.
Що станеться вздовж траси Р200... невідомо: треба почекати і побачити. І, безумовно, Білиця і Гір'ї стануть місцем ще одного великого зіткнення в найближчі дні. Хоча б тому, що обидві сторони перекидають туди підкріплення.
Щодо подій на Донбасі й, зокрема Покровська – я сподіваюся, що завтра у мене буде достатньо часу, щоб висвітлити і їх. Перед тим, як зачинити свій магазин на вечір, дозвольте мені зробити це з чимось, що дійсно "нервує".
Південна Херсонщина. Зовсім не геппі-енд
Мій найсуперпуперулюбленіший серед українських генералів за усі-усі-усі часи – зробив свій черговий супертурбогеніальний хід. Ще в п'ятницю, 10 серпня, він відправив групу спецпризначенців на Кінбурнську косу.., щоб встановити прапор.
Тепер, гаразд, вони не лише встановили прапор f....g, але й (і, як повідомлялося)...обійняли до 30 росіян, а також знищили шість (марних) вантажівок, деякі з яких видно нижче. Не дивно, що українська громадськість, здається, задоволена.
...за винятком людей, які знають трохи більше про кінець цієї історії, який був зовсім не "геппі-ендом".
Цікаво, чи поінформували про це членів родин?
...який же тоді сюрприз: кількість українців, які збожеволіли від найсупертурбогеніальнішого з українських генералів усіх-усіх-усіх часів, постійно зростає...
