Протягом трьох десятиліть після 1991 року європейці ігнорували загрозу з боку росії та Китаю, економили на обороні і сприймали Сполучені Штати як належне. Тепер вони витрачають більше на оборону, бояться росії і турбуються через Китай.
Але вони ще не до кінця усвідомили свою залежність від Сполучених Штатів і небезпеку, яку вона становить. Вони були не готові до першої каденції Дональда Трампа. Вони застосовують той самий безнадійний підхід як і букмекерські ринки, які кажуть, що в нього шанси один до трьох на переобрання у 2024 році, і, що, можливо, ще важливіше, до настроїв громадської думки, яку він експлуатує. Багато хто у Вашингтоні, не лише прихильники Трампа, вважають, що США перенапружені і повинні залишити Україну європейцям, зосередившись на Китаї.
Щоправда, перше президентство Трампа не стало тією геополітичною катастрофою, яку пророкували його критики. Військова присутність США в Європі збільшилася після багатьох років скорочення. Альянси вижили. Апарат національної безпеки функціонував. З огляду на сумне минуле (хто-небудь пам'ятає перезавантаження Обами?), цей факт витримує ретельну перевірку. Але він не був повністю протестований. Довіра до НАТО ґрунтується на готовності президента США вступити у війну, щоб захистити союзників. Якби владімір путін, можливо, підбадьорений патовою ситуацією в Україні, вирішив перевірити цю рішучість, наприклад, "незначним" вторгненням у Балтійському регіоні, як би відреагував президент Трамп 2.0? Військовою силою чи телефонним дзвінком до кремля?
Ми не знаємо. Але ми знаємо, що Європа не матиме в цьому жодного впливу. Україна виявила свою стратегічну оголеність (безсилля). Британія і Франція мають ядерний потенціал на крайній випадок, а Фінляндія і Польща – приховану, звичайну, високоточну зброю, яка діє як своєрідне субстратегічне стримування. Але принаймні протягом наступного десятиліття європейські союзники не матимуть достатньої сили, щоб відбити російську атаку. Все, як завжди, залежить від американців.
Головне питання тут – "Чому?" Європейським союзникам не бракує ані людей, ані грошей. Їхнє населення становить 590 мільйонів (у США – 330 мільйонів). Їхній сукупний ВВП складає близько 18 трильйонів доларів (США – 26 трильйонів доларів). Вони можуть витрачати, коли захочуть: американські читачі можуть здивуватися, дізнавшись, що з початку війни європейські країни надали Україні більше допомоги, ніж США.
Їм також не бракувало часу. Кожен президент США, починаючи з Ейзенхауера, наголошував на небезпеці недофінансування та стратегічній наївності (в тому числі, починаючи з 1960-х років, про ризики імпорту радянського газу).
Однією з причин такої бездіяльності є політичний процес: у мирний час виборці, як правило, віддають перевагу соціальним витратам. Інша, більш складна причина полягає в тому, що особи, які приймають рішення і формують громадську думку, вважають, що США потребують союзників і тому готові платити за їхню безпеку.
Колись такий підхід міг здаватися ощадливим, якщо не цинічним. Зараз він виглядає самовдоволеним і дорогим. Війна в Україні показала межі американської схильності до ризику. Адміністрація Байдена надавала зброю, але завжди була обмежена побоюваннями ескалації. Рішення (щодо танків, ударів на великі відстані та військових літаків) приймалися із запізненням або взагалі не приймалися. Це дало росії час для зміцнення своєї оборони. Українці вже заплатили жахливу ціну. Якщо росія не зазнає поразки в Україні, на всю Європу чекають десятиліття небезпеки. Оскільки США все більше відволікаються на загрозу з боку Китаю, вони можуть зіткнутися з нею наодинці.
Уявіть собі, якби Європа почала серйозно ставитися до внутрішньої і зовнішньої безпеки після одного з багатьох тривожних дзвінків у минулому, таких як кібератака росії на Естонію в 2007 році, які тривалий час ігнорувалися. Зараз європейські союзники можуть стати грізним глобальним партнером Сполучених Штатів не лише щодо Китаю, а й щодо інших нагальних глобальних проблем. Це означатиме витрати і відповідальність. Але це також принесло б привілеї, і не в останню чергу те, що до них ставитимуться серйозно.
Джерело: CEPA
