Авторка: Челс Міхта – позаштатна наукова співробітниця Програми демократичної стійкості Центру аналізу європейської політики (CEPA). Челс є колишньою стипендіаткою СЕРА, а наразі – офіцерка військової розвідки, служить в армії США.
Останні дев'ять місяців війни в Україні мали би покласти край будь-яким сумнівам у тому, що російсько-китайське партнерство є де-факто антиамериканським альянсом.
президент росії владімір путін розмовляє з головою КНР Сі Цзіньпіном перед зустріччю глав держав-членів Шанхайської організації співробітництва (ШОС) у розширеному складі в Самарканді, Узбекистан, 16 вересня 2022 року. Фото: Sputnik/SergeyBobylev
У міру того, як військові успіхи владіміра путіна здуваються, Китай перетворюється на ключового прибічника росії. Функціонування китайсько-російської осі стало очевидним ще під час саміту путіна-Сі напередодні зимових Олімпійських ігор 2022 року, після якого лідери оприлюднили спільну декларацію, у якій підкреслили, що їхні країни виступають проти подальшого розширення НАТО.
Тоді Сі прямо заявив, що Китай і росія підтримуватимуть інтереси і суверенітет одне одного в рамках "поглиблення стратегічної координації". Він розкритикував "певні країни", які, як він висловився, намагаються нав'язати свої стандарти іншим країнам – це був тонко завуальований випад проти Сполучених Штатів, що підтверджує приказку: ворог мого ворога – мій друг.
Із самого початку війни Пекін зробив важливі кроки, щоб допомогти росії обійти санкції. Китай збільшив закупівлі російських енергоносіїв більш ніж на 60%, різко збільшивши свою залежність від її газу, нафти і вугілля (цього року росія випередила Індонезію як головний постачальник вугілля до Китаю). Ця тенденція, схоже, умотивована поєднанням власних інтересів і прагненням підтримати режим путіна. Китай купує більше російських енергоносіїв, але за дешевшими цінами, таким чином допомагає собі і водночас пом'якшує вплив санкцій Заходу на свого союзника. Враховуючи, що Китай є найбільшим у світі імпортером сирої нафти і другим за величиною імпортером природного газу, ізолювати росію буде практично неможливо, доки Пекін позиціонує себе як її найбільшого споживача.
Сі Цзіньпін поки що відкрито не кинув виклик санкціям Заходу, частково, без сумніву, через жорсткі попередження США про наслідки, а також тому, що має проблеми у середині країни – і не в останню чергу через національний сплеск протестів проти пов'язаних із ковідом обмежень на права і свободи.
Проте китайсько-російські відносини зараз надзвичайно тісні. Поки путін залишається при владі і відданий ідеї глобального неліберального альянсу, пропонуючи свою країну в якості молодшого, але важливого партнера, Китай має прекрасну можливість, щоб її використати.
Фото: Українська правда
І в цьому суть справи: Сполучені Штати не конкурують з росією і Китаєм на двох окремих фронтах у Східній Європі та Індо-Тихоокеанському регіоні. І швидше за все, вони тепер змагаються з новим китайсько-російським альянсом, в якому обидві країни грають у тандемі, щоб загрожувати Заходу. Геополітика цього виклику непокоїть, оскільки цей альянс підвищує перспективу того, що Пекін і москва можуть об'єднатися, щоб заблокувати США в Євразії. Більше того, якщо росія зазнає поразки в Україні, а Німеччина залишиться залежною від Китаю як свого найбільшого торговельного партнера, ми можемо побачити умови в Європі, які становлять прямий виклик для Сполучених Штатів. Це і було чіткою метою Китаю упродовж кількох років, хоча формат 17+1 в Центральній і Східній Європі закостеныв, про що і свідчить його нинішній статус 16+1.
Однак, це виклик основним американським інтересам. Минулого століття США двічі вступали у війну, щоб не допустити домінування однієї країни – спочатку імперської, а потім нацистської Німеччини – над Європою та Євразією, що замкнуло б Сполучені Штати у пастці в Західній півкулі. Перспектива такого глобального дисбалансу сил загрожувала б не лише нашому майбутньому процвітанню, але й самій американській батьківщині.
І коли євразійська сила виглядала готовою, щоб домінувати над усією Європою, спустошеною прагненням Гітлера до імперії, Сполучені Штати взяли на себе зобов'язання на півстоліття стримувати її. Ми продовжували боротися доти, доки цей виклик не було подолано, а розпад радянської імперії спричинив безпрецедентну еру миру і процвітання в усій Європі.
Сьогодні виклик є більшим, оскільки баланс сил, особливо якщо взяти до уваги об'єднані ресурси китайсько-російського альянсу і відносний брак військової сили в Європі, зрівняв шанси. Щоб оцінити рівень ризику, наприкінці Другої світової війни економіка Сполучених Штатів становила близько половини світового ВВП, військово-морські сили США були більшими, ніж усі військово-морські сили світу разом узяті, і США володіли – хоча і недовго – беззаперечною монополією на ядерну зброю. На противагу цьому, сьогодні, якщо вимірювати за паритетом купівельної спроможності (ПКС), достовірні оцінки ставлять економіки Сполучених Штатів і Китаю на один рівень. І хоча економічний потенціал росії часто нехтують (за винятком її енергетичних ресурсів), кремль привносить в китайсько-російський альянс певну взаємодоповнюваність у тих сферах, де Китай провисає.
Китайська DF-17, фото: Xinua/EPA
Таким чином (хоча це і правда, що величезна промислова база Китаю не є синонімом здатності країни розгортати найсучасніші військові системи, на розвиток якої потрібні десятиліття) росія, зі свого боку, продовжує вдосконалювати свої зразки озброєнь, розробляючи системи, які може запропонувати Китаю, і які можуть зробити китайську оборонну промисловість конкурентоспроможною порівняно з американськими системами.
Незважаючи на незадовільні результати російської армії в Україні, велика помилка повністю відкидати російську військову міць. З часів Холодної війни росія модернізувала конструкції бойового підводного флоту, ядерну зброю і кіберможливості. Якщо вони будуть передані Китаю та запущені в масове виробництво, це може задіяти промислову інфраструктуру КНР і становити серйозну небезпеку для Сполучених Штатів і наших союзників.
Су-27 "Фланкер", фото: airforce-technology.com
росія і Китай тісно співпрацюють у сфері досліджень і розробок озброєнь з моменту укладення угоди про стратегічне партнерство 1996 року, включаючи як пряме ліцензування пострадянських систем, таких як виробництво Китаєм російського бойового літака Су-27СК "Фланкер Б", так і інші спільні підприємства. Дані, опубліковані Стокгольмським міжнародним інститутом дослідження проблем миру, вказують на симбіотичні відносини між російською та китайською оборонною промисловістю, у яких росія постачає радіолокаційні технології, протикорабельні та протитанкові ракети, морські гармати, передові технології турбогвинтових двигунів, а також здійснює прямі закупівлі найсучасніших російських систем протиповітряної оборони С-400. Китай дедалі більше спроможний впроваджувати інновації на основі цих систем темпами, що випереджають можливості росії, за винятком технологій створення ядерної зброї.
Важливо зазначити, що з 1996 року російські проєкти кораблів відіграють ключову роль у розбудові ВМС Народно-визвольної армії Китаю, які зараз мають більше кораблів (хоча і гірші можливості), ніж американський суперник. Упродовж десятиліть росія допомагала Китаю у військовій модернізації, надаючи як системи озброєнь, так і технології. З часом Китай використав свою промислову базу і доступ до західних науково-дослідних центрів, щоб позиціонувати себе як головного експортера озброєнь. Сьогодні КНР посідає шосте місце серед 25 найбільших виробників озброєнь у світі, і хоча його ринкова частка становить лише 5% світового продажу озброєнь (частка росії – 19%), він вже на шляху до домінування у нижньому сегменті ринку.
Доступ до сучасних російських розробок озброєнь, особливо високотехнологічних систем і підводних човнів, дозволить Китаю конкурувати як на середньому, так і на високому сегментах ринку. Більше того, передача технологій з росії – на відміну від західних, які супроводжували вражаюче економічне піднесення КНР – у поєднанні з високоякісними китайськими виробничими процесами може здійснити революцію у виробництві озброєнь в Пекіні, замикаючи поточні прогнози щодо того, коли Народно-визвольна армія і військово-морські сили (НВАК і ВМС) зможуть поставити на озброєння справді конкурентоспроможні системи. Коротше кажучи, кремль має сили допомогти КНР перетворитися на ще більш грізного військового конкурента Сполученим Штатам.
Консолідація китайсько-російського альянсу, що триває, створює ще більш нагальну проблему, коли йдеться про конкуренцію великих держав, зокрема про те, як ми уявляємо собі театр(и), де вона розгортається. Упродовж останнього десятиліття увага Вашингтона все більше зосереджується на Індо-Тихоокеанському регіоні, причому безпека і оборона Тайваню є головним предметом занепокоєння як стрижня системи безпеки в Азії, гарантованої США.
З того часу, як адміністрація Обами оголосила про свій "Поворот до Азії" у 2012 році, значна частина американського стратегічного планування здійснювалась за неагрегованою схемою, фактично роз'єднуючи Тихоокеанський і Атлантичний театри військових дій. Такий підхід визначав планування сил як з точки зору чисельності, так і структури, залишаючи Сполучені Штати з неадекватними силами, які погано структуровані для одночасної участі в обох театрах воєнних дій.
Поглиблення китайсько-російського альянсу після війни в Україні – це попередження про те, що знову наші довоєнні припущення і планування можуть не витримати зіткнення з реальністю. Як і у випадку з попередніми спробами гегемоністського контролю над Євразією у ХХ столітті, Європа може стати головним полем битви, якщо Китай повністю підтримає свого російського союзника.
Ми стоїмо перед конфліктом, який може знову вирішуватися в Європі, оскільки це поле (як і в минулому) – ключове для контролю над Євразією. Нам варто було б принаймні розглянути таку можливість і підготуватися до неї.
