Коли Холодна війна наближалася до свого завершення, західні спостерігачі, які наважилися передбачити розпад Радянського Союзу, були нечисленними і мали незначний вплив. Територіальна цілісність СРСР сприймалася як належне. Тих, хто думав інакше – наприклад, Деніел Патрік Мойніган, американський сенатор, який у 1980 році передбачив, що розпад Радянського Союзу стане "визначальною подією десятиліття", – здебільшого ігнорували.
Таким чином, коли радянський колапс почав прокочуватися по Євразії, західні уряди були спіймані на гарячому. Замість того, щоб формувати контури розпаду Радянського Союзу, такі лідери, як президент Джордж Буш, який публічно застерігав проти незалежності України, намагалися встигнути за темпом розвитку подій.
Озираючись назад, важко зрозуміти, як західні політики могли бути такими короткозорими. москва загрузла у провальній війні в Афганістані, обтяжена стагнацією економіки і все більше намагалася зберегти контроль над своєю континентальною колоніальною імперією. І все ж, знову і знову, більшість західних чиновників не помічали тріщини, що розширювалися, які дивилися їм просто в обличчя.
Зараз, коли кремль знову втрачає людей і ресурси в чужій війні й знову просідає в умовах млявої економіки, західні політики ризикують бути спійманими вдруге. Так само, як брак уяви засліпив Захід перед неминучим розпадом Радянського Союзу, так само нездатність або небажання зрозуміти росію як колоніальну імперію, якою вона залишається, засліплює західних політиків перед потенційною можливістю розпаду російської федерації.
Все це не означає, що територіальна дезінтеграція російської держави є неминучою, або навіть чимось, що знаходиться за межами найближчого горизонту. Але з огляду на те, що кількість жертв продовжує зростати, а месіанському реваншизму президента владіміра путіна не видно кінця, остаточний розпад російської федерації більше не можна відкидати як належне. Західні політики повинні почати готуватися до такої можливості якнайшвидше.
Звичайно, є відмінності між Радянським Союзом і путінською росією. Замість того, щоб наслідувати демократичні реформи Міхаїла Горбачова, путін обрав репресії та централізацію. І демографічно етнічні росіяни залишаються домінуючою національністю.
Але, як і СРСР, росія сьогодні є федеративною державою, центром якої є сузір'я республік, що представляють батьківщини титульних національностей, колонізованих кремлем. Спадщина російського імперіалізму і колонізації навряд чи зникла на цих територіях – навпаки, вона стає все більш актуальною і болючою з кожним днем.
Вторгнення в Україну фактично зруйнувало міф про єдину путінську росію – не в останню чергу тому, що кремль обрав для призову в армію конкретні національності, як-от саха, татари і чеченці. Голоси меншин, які виступають проти війни, є "більш радикальними у порівнянні зі старими конформістськими та мовчазними", як висловився один активіст. "Вони говорять про колоніалізм та імперіалізм, етнічну та расову дискримінацію".
російська колонізація цих національностей на Кавказі, в Сибіру та інших регіонах, про яку часто забувають у західних академічних колах, була паралельною до жорстокості європейської колонізації, залишивши стійкі суспільні шрами і розколи. Навіть коли йдеться про такі місця, як Бурятія, де спостерігається більший сплеск антикремлівської агітації, ніж майже будь-де, історія колонізації бурятів – і те, як росії знадобилося ціле століття, щоб повністю підкорити їх, – залишається в основному невідомою на Заході.
Тепер війна путіна перетворила ці колонізовані національності на "гарматне м'ясо" для кремля. А тріщини, що виникли в російському імперіалізмі, починають проявлятися у формах, що нагадують пізній радянський період.
Очевидно, що російські етнічні меншини не раптово агітують за відокремлення. Як нещодавно сказав один чиновник з уряду Татарстану у вигнанні: "Наша боротьба за незалежність ще не почалася". Крім того, будь-які сепаратистські рухи навряд чи мають гарантований успіх. Як і після більшовицької революції та розпаду Радянського Союзу, кремль має досвід знищення суверенітету колонізованих національностей, які намагаються вирватися на свободу.
Цього разу все може бути інакше. Мало того, що ці колонізовані національності стали свідками того, як обіцянки кремля щодо федералізму знову випаровуються, так ще й західні уряди більш охоче визнають росію такою, якою вона є: нереконструйованою імперією, яка прагне повернути колишні колонії і додати їх до купи, яку вона все ще контролює. Будь-які рухи, що виникають на противагу цьому російському колоніалізму, все більше заслуговують на підтримку.
Війна путіна в Україні ризикує перетворити російську федерацію на невдалу державу з неконтрольованими кордонами. Це дає національностям, колонізованим росією і кинутим у пащу конфлікту, шанс вимагати суверенітет і свободу.
Отже, Захід повинен бути готовим до того, що буде далі, в тому числі до можливої дезінтеграції в радянському стилі. Історик Майкл Ходарковський (професор історії Чиказького Університету Св. Лойоли – iPress) писав у 2016 році: "Ми не повинні бути захоплені зненацька, якщо одного дня росія сама вибухне, як це сталося [з СРСР]". Всі імперії рано чи пізно розпадаються. Думати, що з путіним – і з росією – буде інакше, – це просто черговий провал уяви.
Джерело: Financial Times
