Про автора: Едвард Лукас – публіцист та експерт, який спеціалізується на питаннях європейської та трансатлантичної безпеки. Раніше він був старшим редактором The Economist, тепер є старшим науковим співробітником Центру аналізу європейської політики (CEPA). Він є автором п’яти книг, у тому числі "Нова холодна війна". Працював закордонним кореспондентом у Берліні, Празі, Відні, Москві та країнах Балтії, зараз мешкає в Лондоні. У 2018 році Едвард Лукас відкривав Львівський безпековий форум.
На березі озера Комо найгірша війна в Європі за останні 75 років здається далекою. Безтурботні, космополітичні та марнотратні російські відвідувачі товпляться в барах і на пляжах. Є й українці, які здебільшого важко працюють. Біженка, яка працювала у нашому готелі, провела місяць у підвалі, перш ніж втекти до Італії. Вона каже, що насолоджується свіжим повітрям і самотністю під час пізньої нічної прогулянки додому.
Скільки ще росіяни зможуть веселитися та насолоджуватися європейськими канікулами та відпустками? Прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас каже, що "відвідати Європу – це привілей, а не право людини". Її країна скасувала візи, які вона видавала росіянам, але сотні тисяч все ще перетинають її сухопутний кордон за документами, виданими іншими членами Шенгенської зони ЄС. Це добре для бізнесу, але цей наплив відчувається як вторгнення. Деякі російські відвідувачі глузували з українських біженців і публікували це в соціальних мережах, викликаючи почуття обурення. Фінляндія, Латвія, Литва та Польща, які мають сухопутні кордони (з росією – Ipress), теж хочуть заборони, також і Данія. Німеччина категорично проти. Правове регулювання ускладнене. Але Чехія, яка першою обмежила поїздки росіян і головує в ЄС, включила питання візової заборони росіянам до порядку денного зустрічі міністрів закордонних справ 31 серпня.
Вже час, каже Україна. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба заявив, що росіян "потрібно позбавити права перетинати міжнародні кордони, поки вони не навчаться їх поважати". Президент Зеленський каже, що росіяни повинні "жити у своєму світі, поки не змінять свою філософію".
Прагматичних і принципових контраргументів чимало. Блокування свободи пересування простих росіян може закріпити наратив путінського режиму про те, що росія оточена ненавистю. Це може поставити під загрозу критиків режиму, які тікають від переслідувань. Десята частина російського населення, яке виїжджає за кордон, є нашою найбільшою надією на зміни там. Заборона – це удар по власній економіці: замість цього вони просто поїдуть до Дубая, Єгипту чи Сербії. Або що в принципі, колективне покарання несправедливе. Заборона Дональда Трампа на видачу віз для мусульман викликала обурення, а чим це інше?
Правдивий аргумент залежить від нашої стратегії щодо росії. Чи маємо ми підважити Кремль, залицяючись до росіян, роздратованих його правлінням, чи натомість створити скороварку, яка підірве режим? Ми випробували обидва підходи в минулому. Ми наполягали на беззастережній капітуляції Німеччини під час війни, уникаючи наближення представників режиму, які сподівалися на сепаратний мир із західними союзниками. Під час холодної війни, навпаки, ми грали в гру "розділяй і володарюй", залицяючись до нестійких представників радянського блоку та вітаючи дезертирство. Це спричиняло нестерпні моральні дилеми. Ми приймали Чаушеску в Букінгемському палаці, хоча румунський режим був жахливим навіть за комуністичними мірками. Ми не звертали уваги на інколи заплямоване минуле функціонерів, які бажали перейти на інший бік. Велика мета, як ми вважали, варта деяких компромісів.
Обидва підходи мають свої переваги. Але у відносинах з росією я віддаю перевагу посиленню внутрішнього тиску та захисту нашої безпеки. Величезні розміри росії не дають її громадянам права їздити, куди заманеться, в уніформі чи без неї. Щоправда, не кожен росіянин винен, але через активну чи пасивну змову майже всі несуть певну відповідальність за панування путіна. Багато хто уникав політики як нудної чи неактуальної, насолоджуючись особистим комфортом, ігноруючи фашизм, який назрівав на їхньому порозі. Зараз це нас зіштовхує з голодом, хаосом і ядерною катастрофою. Минула відкритість, м’яко кажучи, не спрацювала блискуче.
Дійсно, попри зростання витрат, війна популярна в росії. Забудьте про путінізм, бо явна підтримка сталінізму шокуюче зростає. Навіть серед поверхово ліберально налаштованих росіян вкорінені багатовікові імперіалістичні погляди. Серед росіян за кордоном жалість до себе та приголомшливе почуття права більш поширене, аніж самокритика.
Ба більше, свобода пересування полегшує кремлю шпигунство, диверсії, вбивства, ухилення від санкцій, пропагандистські трюки та відмивання грошей. Ми, в Британії, знаємо це з отруєнь Литвиненка та в Солсбері, вчинених вбивцями, які мали ділові та туристичні візи. Нещодавно російські бандити, схоже, розбомбили склад (п’ятий напад за останні тижні), що належить Еміліану Гебреву, болгарському торговцю зброєю, який ледве вижив після отруєння "Новачком" у 2015 році. російська терористична кампанія зосереджена на Україні, але вона ведеться по всій Європі.
Перешкоджання планам пересування злочинців і потуральникам режиму здається м’якою відповіддю, але й це викликало бурхливу реакцію кремлівських рупорів. Пропагандист володимир соловйов заявив цього тижня, що заборона на в’їзд і визнання росії терористичною державою було б рівносильним вступу Заходу у війну і, таким чином, заслуговує на "превентивний ядерний удар". Це свідчить про те, що візові обмеження є "ахіллесовою п’ятою" кремля, - каже мені Каллас. - "Цього вони бояться".
Цей важкий вибір є результатом нашої минулої жадібності та боягузтва. Нам слід відмовитися від комфортної, але лінивої справедливості, яка змушує інших терпіти наслідки наших дій. Натомість наш керівний принцип має полягати в тому, щоб поставити Україну та інші прифронтові держави в центр наших турбот. Ми із запізненням усвідомили небезпеку ставлення до країн, що межують з росією, як до геополітичного буфера. Також не слід очікувати, що вони стануть притулком для росіян, які хочуть насолоджуватися свободою, яку їхні правителі викорінили вдома.
Естонці та інші знають усе це краще за нас. Вони були праві в минулому, і ми їх ігнорували. Нам варто їх послухати зараз.
Джерело: The Times
