Перш ніж я повернуся до аналізу війни в Україні та у відповідь на низку пов'язаних з нею запитів, я хочу сказати кілька слів про останні події у відносинах між Вірменією та Азербайджаном.
Можна скільки завгодно обговорювати питання "хто почав" у конфлікті навколо Нагірного Карабаху: я сумніваюся, що ми коли-небудь дізнаємося точно. Однак, ситуація, що склалася на сьогодні, тобто "останні три роки", видається мені "кришталево чистою".
Організація Об'єднаних Націй вирішила, що Нагірно-Карабахський регіон (НКР) є частиною Азербайджану. Якщо ми поважаємо рішення ООН – наприклад, щодо того, що таке агресивна війна (як та, яку росія веде в Україні), або, інший приклад, рішення ООН про створення Держави Ізраїль (що спричинило війну, яка триває вже 80 років) – тоді ми повинні поважати й інші її рішення.
Потім, навесні 2020 року – і, ймовірно, за підтримки французького уряду – уряд прем'єр-міністра Вірменії Пашиняна оголосив Севрський договір чимось на кшталт "стовпа зовнішньої політики його уряду".
Це "забило на сполох" – особливо в Туреччині, де президент Ердоган вирішив надати щиру підтримку Азберайджану, хоча, по суті, розійшовся в поглядах з азербайджанським диктатором Алієвим.
Чому?
Севрський мирний договір 1920 року був нав'язаний Великою Британією, Францією та США Османській імперії наприкінці Першої світової війни. Згідно з ним, імперія мала бути розчленована, а її території розподілені між французами, греками, італійцями та вірменами. Приблизно чверть, а може й більше, території сучасної Туреччини мала належати Вірменії. Як відомо, турецькі націоналісти тоді чинили запеклий опір таким планам і в ході Війни за незалежність Туреччини 1920-1922 років (відомої під іншими назвами в інших країнах-учасницях) розгромили всі загарбницькі сили, створили Турецьку Республіку і змусили союзників, що протистояли їм, підписати Лозаннський мирний договір, який оголосив Севрський мирний договір недійсним і надав територіальний суверенітет Турецькій Республіці.
Не дивно, що коли через 100 з гаком років "комусь там" спало на думку почати наполягати на Севрському договорі, то турки, скажімо так, "особливо занервували".
Не дивно, що результатом стала Друга війна за Нагірний Карабах (вересень-листопад 2020 року). Під час цієї війни Азербайджан переміг Вірменію. Азербайджанські збройні сили звільнили більшу частину Азербайджану навколо НКР, а потім і частину самої НКР, перш ніж росія виступила посередником у припиненні вогню.
Азербайджан погодився на це перемир'я за умови, що вірмени пообіцяють вивести всі свої збройні сили з НКР. Звісно, вірмени стверджують, що у них там немає власних військ, що це "сили оборони Арцаха" і все таке, але той знаменитий свербіж у мізинці підказує мені, що, наприклад, усі Т-72, самохідні артилерійські установки, системи ППО та інші речі, які Вірменія розмістила в НКР, не виросли на місцевих деревах. Хто може сказати...
Тепер, після цієї поразки, вірмени, які проживали в прилеглих до НКР частинах Азербайджану, панічно втекли, і це тоді, коли вони (ще) не перебували під азербайджанським контролем. Однак ніякої "етнічної чистки" не було: численні телевізійні команди з усього світу "знімали", як вірмени пакували свої речі і забирали все (вони мали достатньо часу, щоб зрубати всі дерева, які не могли забрати) – при цьому жодного азербайджанського солдата не було в радіусі 15-20 км від них. І це незважаючи на численні публічні обіцянки Азербайджану, що нічого не станеться з вірменським цивільним населенням в НКР і навколо неї.
В той час, як вірменські цивільні тікали з частин Азербайджану, окупованих Вірменією (після її перемоги у Першій війні за Нагірний Карабах у 1994 році), як вірменські збройні сили, так і вірменське цивільне населення на території НКР, що все ще перебувала під контролем Вірменії на момент припинення вогню, не робили нічого подібного. Навпаки: вони залишалися там, де були.
Щоб переконатися, що вірмени поважатимуть цю угоду про припинення вогню, що їхнє цивільне населення в НКР буде захищене, і що азербайджанці припинять свій військовий наступ, росіяни розгорнули близько бригади своїх збройних сил в НКР. Це те, що закінчило ту війну.
Однак до 19 вересня 2023 року вірмени все ще відмовлялися виводити свої збройні сили з НКР. Вони відмовлялися виконувати власні обіцянки від листопада 2020 року (і це на додаток до відмови демаркувати кордон з Азербайджаном, нормалізувати відносини тощо). Навпаки: вони постійно намагалися посилити свої війська в НКР, встановлювали додаткові мінні поля тощо. ... і росіяни не зробили нічого, щоб змусити вірменські збройні сили вивести свої війська або хоча б обмежити їхню мінну діяльність у НКР.
Навпаки: відтоді у Вірменії громадськість зосередилася на звинуваченні прем'єр-міністра Пашиняна у поразці Вірменії у 2020 році, а його уряд ледве пережив кілька спроб державного перевороту. Дійсно, Пашиняну довелося пообіцяти, що він збирається побудувати "другу найсильнішу армію у світі" і боротися за НКР – і все це в спробі хоч трохи втихомирити божевільний шовінізм у своїй країні. І це не було "чимось для внутрішнього споживання": намагаючись мотивувати вірменську діаспору (численну і досить впливову) пожертвувати необхідні кошти, Пашинян неодноразово заявляв їй же, що Севрський договір залишається не лише принципом його зовнішньої політики, але й основою вірменської держави.
Дійсно, остання криза – та, що, як видається, підштовхнула Азербайджан до рішення атакувати 19 вересня – була спричинена тим, що вірмени в НКР готувалися до своїх "президентських виборів", і це після того, як навіть Пашинян попросив їх не робити цього.
Отже, у вівторок, 19 вересня, Азербайджан розпочав "тотальний" наступ на вірменські збройні сили в НКР. За приблизно 24 години боїв, незважаючи на близько 70 жертв (майже всі вони підірвалися на вірменських мінах), він завдав втрат до 1000 вірменських військовослужбовців (вбитими, пораненими, полоненими), знищив близько 40 артилерійських установок, близько 40 мінометів, дві зенітні системи, щонайменше шість систем радіоелектронної боротьби і загалом близько 90 бойових позицій (переважно на північному заході, але також на сході і південному заході НКР). В результаті азербайджанські збройні сили досягли численних проникнень вглиб території НКР: до ранку 20 вересня вони вже контролювали приблизно чверть її території (нижче одна з "приблизних" карт). Наскільки я можу судити, всі бойові дії в цій операції відбувалися на території Азербайджану.
Крім того, азербайджанці, схоже, збили ударний вертоліт Мі-24 ВКС і вбили до 8 російських солдатів (офіційний Баку вибачився за ці помилки перед Москвою). До речі, серед російських військовослужбовців, загиблих 19 і 20 вересня, був капітан 1-го рангу ВМФ росії Іван Ковган: колишній заступник командувача підводних сил Північного флоту. Ось так не вистачає офіцерів Москві через втрати, яких вона зазнала під час агресії проти України...
Один з "миротворців" російської армії в НКР
Рано вранці 20 вересня Баку висунув ультиматум вірменським збройним силам, що залишилися, вивести свої війська з НКР. На це було дано 24 години.
Як і в 2020 році, Пашинян провів більшу частину дня, намагаючись додзвонитися до путіна – без особливого успіху. Зрештою, він був змушений піти на переговори, під час яких вірмени "погодилися" на припинення вогню з 13:00 за місцевим часом 20 вересня, вивести всі свої війська з НКР разом з усім важким озброєнням, а потім "розпустити" їх. Баку відреагував вимогою до всіх вірменських регулярних і нерегулярних сил у НКР негайно скласти зброю, здати боєприпаси і важке озброєння: Азербайджан наполягає на повній реінтеграції НКР.
Не маючи вибору, вірмени погодилися здатися і роззброїтися (я впевнений: якби у них були інші варіанти, вони б цього не зробили).
Під час подальших переговорів у Євлаху 21 вересня було досягнуто домовленості про те, що вірмени в НКР розпустять усі свої органи влади, стануть громадянами Азербайджану і підкорятимуться його законам (без будь-яких особливих привілеїв). Для тих, хто не бажає залишатися в країні, був облаштований спеціальний коридор, щоб вони могли безпечно виїхати: за повідомленнями, російські "миротворці" після цього почали перешкоджати виїзду багатьох цивільних осіб, хоча...
***
Чому такі великі втрати вірмен? Через величезну перевагу азербайджанських збройних сил у БПЛА/безпілотниках, артилерії та авіації: по суті, азербайджанці не сиділи склавши руки останні три роки, святкуючи свою перемогу, а вели постійну розвідку всієї території НКР, а отже, знали майже кожну вірменську позицію. Коли вони вирішили завдати удару, вірменські війська зазнали удару майже скрізь, де вони були, майже одночасно.
