Використання росією піхотних атак вже деякий час призводить до дуже великих втрат. Цілком можливо, що ситуація погіршиться. Ми або вже перебуваємо, або незабаром повинні опинитися у фазі підвищеної наступальної активності росії, оскільки солдати, мобілізовані у вересні, зараз кинуті в бій. Схоже, що це будуть дійсно криваві кілька місяців.
росія вже певний час покладається на штурми невеликими підрозділами піхоти. Втрати російської техніки були настільки великими (і можна уявити, що їхні проблеми з постачанням дійсно складні, оскільки вони змушені тримати склади поза зоною досяжності HIMARSів), що вони вирішили покладатися на те, чого у них багато – на погано навчених людей. Дійсно, з'являється все більше доказів того, як росіяни воювали, коли у них були краще підготовлені війська і більше техніки, яку вони могли використовувати. Wavell Room опублікував цей захоплюючий документ, в якому викладено російський план нападу на село у Херсонській області кілька місяців тому. Привертає увагу негнучкість планів і відсутність координації між різними родами військ. Незначна розвідка, невибірковий артилерійський вогонь – це нагадувало погано спланований штурм більш ніж столітньої давнини.
Схоже, що зараз відбувається щось подібне (або навіть гірше). Багато ненавчених солдатів виштовхують вперед, щоб спробувати розкрити українські позиції, аби кращі війська в тилу мали шанс вступити у бій. Нещодавно про це писала New York Times.
Ось уривок з цієї статті:
"Минулого місяця високопоставлений американський військовий посадовець описав бої навколо Бахмута як жорстокі. Обидві сторони обмінювалися кількома тисячами пострілів артилерії щодня, у той час, як приватна військова компанія "вагнер", яка відіграє центральну роль у російських зусиллях там, по суті, почала використовувати завербованих ув'язнених як гарматне м'ясо", – сказав чиновник журналістам. Він говорив на умовах анонімності, щоб обговорити деталі операції.
Засуджені взяли на себе основний удар у відповідь, а більш досвідчені бійці угруповання зайняли позиції позаду них, щоб закріпитися на місці. За словами високопоставлених американських військових і чиновників, "вагнер" завербував близько 50 000 солдатів для участі у бойових діях в Україні.
Тисячі засуджених були вбиті, і ці втрати шокували американських посадовців, які заявляють, що стратегічна цінність Бахмута просто не відповідає тій ціні, яку заплатила росія".
Наразі ми спостерігаємо збільшення таких російських атак не лише в Бахмуті та Соледарі, але й в інших місцях, оскільки командування має доступ до дедалі більшої кількості піхоти, набраної під час мобілізації. За оцінками, станом на зараз росіяни мають приблизно 300 000 солдатів в окупованій Україні, що принаймні на 100 000 більше, ніж було на момент початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Цифра 300 000 була нещодавно озвучена українським міністром оборони Резніковим.
Отже, російські атаки почалися і будуть посилюватися. Схоже, путін хоче захопити якомога більше української території, яку він вже незаконно анексував.
Хороша новина для України у цьому безладі, що наближається, полягає в тому, що росіяни, здається, все ще не в змозі терпляче збирати добре підготовлені і забезпечені штурмові війська. Замість цього вони вводяться у бій по частинах, по мірі того, як стають доступними. Це подібно на те, що росіяни вже робили на Донбасі на початку війни.
Те, що ми бачимо зараз, має більший масштаб, але здається схожим. Цікаво, що саме така перспектива була викладена у цій захоплюючій статті, опублікованій два дні тому Майклом Вайсом і Джиммі Раштоном.
Для України це, безумовно, є викликом, але водночас і кривавою можливістю. Україні потрібен час, щоб інтегрувати все нове озброєння, яке їй пообіцяли: артилерійські системи, БМП, БТРи, а також танки. Це займе певний період, навіть для українців, які здатні до адаптації. Поки що вони, схоже, намагаються тримати оборону, намагаючись зменшити свої втрати, і ми сподіваємось, що так буде і надалі. До речі, якщо це означає, що українським військам доведеться здати село тут, або маленьке містечко там – це варто зробити, якщо все, що вони можуть, це зберегти баланс втрат на свою користь. Хоча постійно говорять про те, що те чи інше місто є "стратегічним", насправді це перебільшення. Жодне з цих міст не впливає на формування українських сил. Їхньою великою перевагою є те, що чим далі просунута лінія фронту, тим далі українські далекобійні системи можуть вести вогонь в тилу росіян. Ми бачимо, наскільки важлива така дальність, зважаючи на те, як саме росіяни розміщують свої склади.
Тож ми готуємося до зимової/весняної бійні. Вона буде жахливою. Однак основні тенденції війни все ще залишаються. Україна все ще стає сильнішою, отримує кращі системи. Українці поки не інтегрували багато з того обладнання, яке їм обіцяли перед зустріччю в Рамштайні, і, схоже, вони матимуть значно більший діапазон озброєнь завдяки постачанню малих бомб наземного пуску (GLSDB).
Були повідомлення, що це займе 9 місяців. Я думаю, що це, мабуть, занадто песимістично. Є достовірні повідомлення про те, що GLSDB є в наявності на складах. Принаймні про це свідчить минулий досвід: постачання відбувається відносно швидко після оголошення поставки.
Як тільки Україна отримає їх, це призведе до величезних логістичних проблем для росії. По суті, Україна може вдарити по кожному сантиметру своєї окупованої території за межами Криму (і по більшій частині півострова також). Якщо росіянам доведеться перемістити свої великі склади на 150 км від фронту – це фактично означатиме кінець наступальної війни, хіба тільки вони зможуть розробити найбільш ефективну, добре захищену і сплановану систему конвою вантажівок у сучасній війні.
Отже, поки Україна не отримає доступ до всіх нових озброєнь НАТО і не зможе розпочати операції проти російських логістичних і фронтових сил одночасно, можливо, не так вже й погано, що росіяни атакують. Я впевнений, кремлівські посіпаки, які божеволіли від нібито великого прориву в Попасній або падіння стратегічного міста-фортеці Соледар, продовжать у тому ж дусі. Однак, надалі надавайте допомогу Україні, збільшуйте дальність і можливості (так, ATACMS були б ідеальним варіантом), і війна рухатиметься в стратегічному напрямку до українського успіху.
Громадська думка США: 40% прихильників республіканців за обмеження підтримки України. Серед електорату демократів таких лише 15%
Ті, хто давно слідкує за моєю твітер-стрічкою, знають, що мене цікавить, як громадська думка США реагує на війну. Ця війна показала, що люди віддають перевагу усталеним стежкам, а не набагато кращим поясненням, які з'явилися в академічних дослідженнях за останні кілька десятиліть. Для тих, хто пропустив, я створив цю тему в травні.
Я думаю, що ця війна продемонструвала загальну силу аргументу, що перемога є найважливішим визначальним фактором у ставленні американської громадськості до війни. Іншими словами, якщо війну можна виграти, вони її підтримають.
Однак є певні ознаки того, що інша точка зору також має певні переваги (рідко, коли ці речі є монопричинними). Загалом, хоча багато/більшість американців перебувають під впливом ідей перемоги, значний відсоток мотивований партійною ідентичністю. Це явище стало найбільш очевидним під час нападу на Сербію/Косово у 1999 році. Це було цікаве відхилення в громадській думці США. На той момент багато людей вважали, що республіканці загалом є більш войовничою партією, а демократи – більш миролюбною. Ця війна перевернула все з ніг на голову. Республіканці значно менше підтримували війну, вважаючи її операцією Клінтона/демократів, а демократи – значно більше.
У цьому випадку партійна ідентичність, схоже, відігравала велику роль для значної частини електорату. Здається, щось подібне ми спостерігаємо сьогодні в елементах Республіканської партії. Дослідницький центр Pew Reaserch щойно опублікував дослідження, в якому різкі відмінності між партіями стали більш чіткими, ніж будь-коли раніше.
Близько 40% прихильників республіканців вважають, що США надають занадто велику підтримку Україні, тоді як серед демократів таких лише 15%.
Якби республіканці отримали обидві палати Конгресу під час проміжних виборів, що ще більше зміцнило б їхню популістську базу, це могло б призвести до значної республіканської обструкції в Конгресі. Наразі багато проукраїнських республіканців стали більш активними після виборів, на яких демократи здобули кращі результати, ніж очікувалося. Ліндсі Грем, який в інших випадках, схоже, під дією "трампівського коктейлю", нещодавно заявив, що Україна має отримати не лише ATACMS, а й літаки F-16.
Звичайно, чим ближче до президентських виборів 2024 року, тим більше зростатиме потреба в апеляції до популістської бази партії для тих, хто претендує на Білий дім, і тим сильніше може збільшитися партійний розкол. За цим варто спостерігати.
