Чому треба слухати опозицію, і робити, як вона каже
Любі друзі! Перестаньте, нарешті, брехати собі. Ви - не революціонери. Ви лише звичайні розгнівані городяни, яких дістав президент-кримінальник. Навіть побудувавши барикади, ви залишилися тими ж мирними і тендітними тусовщиками, які радісно бігли танцювати на майдан ще 21 листопада.
Провокація під Адміністрацією Президента мала на меті показати вас кривавими нацистськими штурмовиками (в принципі, для російського глядача це спрацювало), але ви, на жаль, не криваві, не нацистські, і не штурмовики. Ви - журналісти, дизайнери, студенти, вчителі, продюсери музичних гуртів, - почитайте список затриманих 1 грудня. А хто проти вас?.. Проти вас відбірні, дорослі чоловіки, які тренуються так, що срака репається. Які тижнями не вилізають з полігонів, поки ви гортаєте соціальні мережі. Дисципліновані, чудово організовані, озброєні чоловіки, що знають добре відоме кожному спортсмену-єдиноборцю відчуття кастової єдності, і презирство до штатських хлюпиків.
І при цьому очевидному розкладі сил багато хто з вас ремствує, ніби "опозиція зливає протест". Найгучніше про "злив" репетують юні націоналісти, які 1 грудня тікали від "Беркуту", мов зграйка голубів.
Провокація, хоч би яка паскудна вона не була, показала реальний розклад сил. Жалюгідне каміння ультрасів не порушило навіть першої лави "беркуту", не кажучи про резерви та сюрпризи, приготовані на крайній випадок. Вибухи світлошумових гранат було чути по всьому Києву, їх транслювало безліч радіостанцій та телеканалів. Всі, хто мав вуха, почув. Хто був готовий прямою дією рятувати країну - доєднався. Заклики опозиції "не піддаватися" ігнорувалися, бо коли там справді розгорілося, кожен слухав лише своє серце, і свій страх. На відстані витягнутої руки від Адміністрації коливався багатотисячний мітинг, але так і не наважився затопити урядовий квартал та змінити історію.
Вчора, під час блокування Шевченківського суду, де засудили Андрія Дзиндзю, я підійшов занадто близько до міліцейської кордону. Дрібний ватажок протестувальників, який керував тим шматочком протистояння, почав вимагати від мене відійти назад, за уявну лінію, про яку він "домовився з офіцером". Коли я йому відповів, що не знаю ні про яку лінію, і вважаю ідіотизмом "домовлятися з офіцерами", які щойно свавільно посадили невинну людину, та явно чхати хотіли на всі домовленності і закони, ватажок спробував ... видати мене міліції. Так і сказав: "Шановні міліціонери, ця людина не з нами, будь-ласка, затримайте її". Я розлючено відповів йому, і натовпу, який стриманним переляканим гудінням підтримав цього володаря мегафону, що плювати я хотів на нього, на його домовленності, на них на всіх, на їх тремтливий протест, - у відповідь не пролунало жодного слова. Натовп просто розступився, і я з дружиною пішов геть.
Любі друзі, ви - не революціонери. Все, на що ви здатні - "стояти і вимагати".
Мудра опозиція, яка знає вас краще за вас, знайшла єдине правильне рішення: зібрати якмога більше людей у Києві, м'якою силою великого натовпу огорнути адміністративні будівлі, блокувати все, що можна блокувати, - і торгуватися, торгуватися, торгуватися. Розколювати регіоналів зсередини, граючи на їх внутрішніх протиріччях, перекуповувати всіх, кого можна перекупити. Шукати зовнішніх союзників, домовлятися з європейцями, американцями, марсіанами, чортом лисим про підтримку та допомогу.
Опозиція забезпечила вам фестиваль з безкоштовним печивом. Будь-ласка, не мотайте їй нерви, і не заважайте працювати. Просто тримайтеся якмога довше, від цього справді багато чого залежить.
Джерело: reznichenko-d.livejournal.com
