Хічкок. Рецензія

Назва налаштовує на байопік, однак насправді стрічка показує один важливий, але відносно короткий фрагмент з життя майстра саспенсу – зйомки його найвідомішого шедевра “Психо”. При цьому картина намагається охопити народження задуму і знімальний процес, кризу шлюбу та відверту фантазію.

Найслабшою ланкою фільму виявився, як не дивно, головний герой. У виконанні Хопкінса забагато комедійних барв, і грим у нього (хоч і номінований на “Оскар”) не найкращий. Таке враження, що автори намагались акцентувати ексцентричні риси характеру великого митця, а не його геній: його блискучим рішенням на знімальному майданчику приділили замало екранного часу. В деяких сценах він нагадує шарж, в інших – живу людину. Хопкінса затьмарює одна з найкращих сучасних актрис Гелен Міррен у ролі Альми Ревілл. На щастя, як виглядала Альма, майже ніхто з глядачів не знає, і це їх не цікавить, тому акторка вправно веде свою партію, не переграючи і без зловживань гримом. В результаті картина у більшій мірі показує геніальність не Хічкока, а його дружини. Можливо, це і був (дуже сучасний) задум.

Йохансон добре виглядає у ролі Джанет Лі, розігруючи досить-таки скромну варіацію на тему “Хіч і блондинка” – тему ризиковану, з якою автори вирішили не заходити далеко. Джеймс Д’Арсі дуже подібний до Перкінса – його цілком можна знімати у байопіку про цього незвичного актора. Щодо решти виконавців серйозних помилок теж не помітно, хіба що суперечливим виглядає рішення зробити одним з персонажів вбивцю Гейнса, прообраз Бейтса – як породження уяви маестро. Вінкотт грає його непогано, але хіба не краще було використати ці екранні хвилини, скажімо, на роботу над сценарієм “Психо” чи на зйомки, чимало цікавих деталей яких залишились за кадром?

Підсумок: не бездоганна, але цікава стрічка про створення одного з найкращих фільмів усіх часів. Прихильникам творчості майстра саспенсу її слід переглянути, також вона має шанс сподобатись усім, кого цікавить знімальний (і взагалі творчий) процес.

Оригінал: kinoblog.com