"Довженко-Центр", а точніше Національний центр Олександра Довженка – це державний фільмофонд України, архів фільмів та аудіозаписів, що забезпечує збереження, дослідження, популяризацію та реставрацію національної кіноспадщини.
2 листопада 2022 року стало відомо, що Державне агентство з питань кіно відсторонило Олену Гончарук від виконання обов’язків директорки "Довженко-Центру" на підставі результатів аудиту, яким було встановлено, що він нібито є збитковим і попри отримання доходу його діяльність є нерентабельною. При цьому Держкіно не хвилює те, що Центр має статус неприбуткової організації.
В офіційному повідомленні Держкіно, зокрема, зазначається: "На посаду керівника буде проведено конкурсний відбір, а до того часу обов’язки керівника виконуватиме професійний кризовий менеджер, який має усунути недоліки, виявлені під час перевірки, та налагодити фінансово-господарську діяльність". І надіслало відповідні положення про конкурс до Мінюсту.
Хоча у Держкіно і не повідомили ім’я того "кризового менеджера", котрий має вивести "Довженко-Центр" із "занепаду", у самому Центрі журналістам розповіли, що на посаду виконувачки обов’язків директора призначено Юлію Каждан, яка є засновницею та керівницею кінологічного центру "Ерсте-Хунд", підприємства з діяльністю у сфері права "Джулія" та юридичної фірми "Каждан та партнери".
Реакція користувачів соцмереж була блискавичною.
А вчора стало не до жартів, коли видання "Слідство.Інфо" дізналося, що пані Каждан практикує ще і сеанси гіпнозу.
Історія звільнення – історія боротьби із незаконним будівництвом на чужих 1.8 га
Але і без пані Каждан у цій історії стільки нюансів, на основі яких цілком можна сідати за сценарій до серіалу.
По-перше, слід згадати, що перші спроби підкорити/відібрати "Довженко-Центр" стались рівно рік тому, коли Кабмін вивів Державне агентство із питань кіно з підпорядкування Міністерства культури. Разом із ним з під Мінкульту вивіли і Центр, проте юридично це оформили лише цьогоріч влітку.
Мінкультури відразу ж відмовилося призначити законно обрану на конкурсі Олену Гончарук на посаду директорки "Довженко-Центру". У причинах відмови, зокрема, зазначалось, що на момент проведення конкурсу органом управління Центру було Міністерство культури, а на момент призначення – ні.
Голова конкурсної комісії Ірина Подоляк тоді зазначила, що у Мінкульту немає правових підстав визнавати результати конкурсу недійсним. Але Міністерство культури не лише проігнорувало здоровий глузд, але ще й спробувало через Окружний адмінсуд Києва призначити на цю посаду колишнього російського бізнесмена і громадянина Канади Олексія Душутіна.
По-друге, відразу ж після закінчення всіх юридичних процедур щодо підпорядкування Держкіно заявило про реорганізацію Центру, аргументуючи це "збитковістю та неефективністю інституції, яка підтримує свою діяльність коштом держави". Це робилося, скажімо так, правою рукою. А лівою рукою паралельно два з чотирьох корпусів Центру виставили на приватизацію. І це мало призвести б до втрати основного джерела його доходу.
Тим часом у Мінкульті почали натякати на "добровільне" банкрутство "Довженко-Центру". Держкіно видало наказ, згідно із яким усі фільми з колекції та майно мають бути передані державній установі "Науковий центр кінематографії України", основним видом діяльності якої є "вища освіта". Тоді ж Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної політики звернувся до Уряду з вимогою скасувати реорганізацію Центру, а на сайті Кабміну була створена петиція на підтримку Центру, яку підписало понад 25 тисяч людей. Але Уряд зробив на це три мавпячі морди – нічого не бачу, нічого не чую, нікому нічого не скажу, і продовжив просувати реорганізацію інституції.
На це "Довженко-Центр" від закликів про допомогу перейшов до рішучих дій і подав позов до суду на Держкіно з вимогою визнати незаконною реорганізацію Центру. Підготовче засідання суду має відбутися вже 29 листопада, а у якості третьої особи долучене Міністерство культури та інформаційної політики. Це, власне, і прискорило розправу над очільницею.
Поза тим залишаться незрозумілою нав'язлива ідея міністра культури Олександра Ткаченка оволодіти тим "Довженко-Центром" – не його масштаб, скажете ви. І правда. Ткаченка цікавить зовсім не архівна діяльність. Річ у тім, що на території "Довженко-Центру" на площі у 1,8 га триває будівництво трьох 24-поверхових будинків ЖК "White Line від забудовника A Development та Archimatika.
У лютому 2022 року столична прокуратура звинуватила забудовника у самовільному захопленні ділянки, що належить держпідприємству "Національний центр Олександра Довженка". Адже у 2017 році було укладено договір про оренду двох земельних ділянок строком на 25 років. Але компанія-забудовник без жодних дозвільних документів незаконно зайняла частину сусідньої земельної ділянки державної форми власності, яка належить Центру, і продовжила зведення житлового комплексу. Шкода місту оцінена у 1,7 мільйони гривень.
З ким ви, діячі культури? Призначенню спеціаліста "широкого профілю" у Держкіно теж не змогли завадити
І, можливо, це пройшло б більш-менш тихо, якби не позавчорашнє абсурдне призначення. Хоча до цього йшло давно. Адже з лютого 2020 року Держкіно очолює інша світська левиця, яка теж не має жодного стосунку до кіно, ба більше – навіть до кінології.
До призначення Марина Кудерчук була заступницею голови Запорізької ОДА з аграрних питань, до того працювала у податковій, а ще раніш була директором кіноконцертного залу імені Довженко та заступником директора кінотеатру імені Довженко у Запоріжжі. Саме ці дві посади напевне і стали тим "визначальним фактором" для призначення її головою Державного агентства з питань кіно.
Варто згадати, що 22 листопада 2019 року головний претендент на посаду голови Держкіно – Юлія Сінькевич, котра є генеральним продюсером одного з найбільших фестивалів Східної Європи – Одеського міжнародного кінофестивалю, вибула з конкурсу. Сінькевич була єдиним кандидатом конкурсного відбору, який дійшов до останнього етапу, але на співбесіді у Національному агентстві держслужби (НАДС) їй повідомили, що вона "слабкий менеджер і не може далі брати участь у конкурсі". Цікаво, що до участі у конкурсі було допущено Олексія Кірющенко, режисера серіалу "Свати", який давно живе в рф. Згодом оголосили новий конкурс, на якому і обрали Марину Кудерчук, на той момент заступницю голови Запорізької облдержадміністрації.
Потрібно зберегти "Довженко-Центр", щоб зберегти порядність, історію та своє лице
Чому Україні важливо зберегти "Довженко-Центр", щоб зберегти порядність? "Саме інституції допомагають нам зберегти порядність. Вони самі себе захистити не можуть. Вони падатимуть одна за одною, якщо кожну з них не боронити від початку", писав Тімоті Снайдер – американський історик та інтелектуал, у книзі "Про тиранію: 20 уроків ХХ століття".
Створений у 1994 році Указом Президента України, за майже 30 років свого існування "Довженко-Центр" зібрав колекцію у понад 10 тисяч художніх, документальних, анімаційних українських та закордонних фільмів та повернув з рф шедеври українського німого кіно. Нині Центр є найбільшим та міжнародно визнаним кіноархівом України, що крім фільмів зберігає понад 24 тисячі унікальних архівних документів з історії українського кіно. У Музеї кіно "Довженко-Центру" зберігається понад 400 музейних експонатів, пов’язаних із розвитком української кіноіндустрії. А в останні роки Центр став дуже популярним завдяки створенню сучасної сінематеки, яка не просто зберігає фільми, а й популяризує та професійно реставрує їх.
Чого тільки варта колосальна робота з реставрації та презентації фільму "Земля" Олександра Довженка у музичному супроводі неперевершеного етногурту "Даха Браха". І реставрацію, і музичний супровід, і новий контекст фільму виплекали та відтворили саме "довженковці". Жодна інша інституція на це не спромоглась, і жодна не зможе замінити діяльність "Довженко-Центру".
А прем’єрний показ прекрасної української документальної стрічки "Липневі ГРОЗи", режисерів Анатолія Карася та Віктора Шкуріна, про перші за довгий час масові протести в радянській Україні та шахтарські страйки на Донбасі у 1980-1990 роках… Цей фільм із величезним успіхом було показано не лише у Києві, а і в багатьох інших містах по всій Україні.
А нещодавно спільний з KINO42 проєкт "Дивне, химерне, фантастичне", в рамках якого відбувся показ рідкісних українських стрічок із коментарем від кінознавців, став лауреатом премії "Кіноколо".
У 2019 році Центр презентував масштабну кіновиставку про українське кіно 1920-х років "ВУФКУ. Lost&Found". Каталог "ВУФКУ. Lost&Found" та два томи видання "Антологія ранньої української кінокритики" отримали відзнаки у конкурсі "Найкращий книжковий дизайн" на Міжнародному фестивалі "Книжковий Арсенал".
Було створено сайт-енциклопедію про українське кіно 1920-х років. У 2020 році, попри карантинні обмеження та скорочення державного фінансування, Центр під час кінофестивалів центральної та східної Європи GoEast організував показ відсканованих українських фільмів "Розпад" (1990 р.) та "Голод-33" (1991 р.). Повернув в Україну копії фільмів "Легенда про Дівочу вежу" (Qiz qalasi əfsanəsi, 1924 р.) та "Відродження Польщі" (Polonia Restituta, 1928 р.) з унікальними історичними кадрами Української революції.
Вже цього року, попри війну та чергове скорочення фінансування, було організовано понад 50 кінопоказів по всій Україні, зокрема, на станціях метро, 50 показів на підтримку України на кінофестивалях, у синематеках Європи, Ізраїлю, США та Австралії. І це далеко не весь перелік всього того, що зроблено працівниками Центру задля збереження і популяризації культури України.
Крім показів кіно, зберігання, прокату, копіювання та реставрації Центр створює унікальний культурний контент – організовує та проводить виставки, розробляє та впроваджує освітні програми, випускає книжки, і не тільки для українського глядача, а й для закордонного.
Однією з великих освітніх програм Центру є "Культурфільм" в рамках якого відбувається реактуалізація української спадщини, переосмислення архівного кіно. Саме у рамках цієї програми вперше було презентовано фільм "Донбас" Сергія Лозниці. І саме у "Довженко-Центрі" в листопаді 2018 року під час кінолекторію "Культурфільму" режисер прочитав серію майстер-класів під загальною назвою "Театр військових дій". На жаль, на такий театр вже 2 роки намагаються перетворити сам "Довженко-Центр". Якщо ми дозволимо…
