Незабутня Грузія: трекінг до водоспаду Гургеніані (фото)
Хто не любить приємних сюрпризів? Питання, звісно, риторичне. Навіть в країні, про яку ти чув безліч хорошого та вже багато чого бачив, завжди залишається місце для несподіванки. Саме так сталось зі мною в Грузії. Після того, як я забронював житло в Сігнагі, залишалось лише визначити чим зайнятись в найближчі три дні. Основні історичні місця Кахетії було відвідано в перший день, а наостанок планувався монастир Бодбе. Що ж робити другого дня я мав вирішити лише ввечері напередодні.
Від грузинських друзів я дізнався про пару класних маршрутів в національному природному парку Лагодехі. А оскільки і до цього чув про це місце багато хорошого, то вирішив, що це саме те, що потрібно. Але, як я дізнався згодом, внаслідок зсуву грунту в’їзд до парку був тимчасово закритий. Та як кажуть: “Не було щастя, та нещастя помогло”. Виявилось, що стежка до одного з його найкрасивіших місць – водоспаду Гургеніані, пролягає не через центральний вхід.
Прокинувшись в 7 ранку, я швидко поснідав та поспішив на зупинку маршруток, щоб відправитись в Цнорі. Там мене чекало розчарування – найближчий транспорт очікувався лише в 9. Оскільки селище знаходиться від Сігнагі не надто далеко (близько 6 кілометрів серпантином вниз), я вирішив йти пішки. Далеко не зайшов, бо, як завжди, класно спрацював грузинський автостоп.
Мене підкинули до центру села, що лежить на трасі з Кварелі до Лагодехі. Маршрутку довелось чекати не більше 15 хвилин. До речі, якщо ви сідаєте на громадський транспорт на проміжних зупинках чи просто десь по дорозі, раджу мати уявлення як пишеться грузинською назва кінцевого пункту маршруту. Дуже часто назви не дублюються латиницею, а тому можна запросто пропустити саме ту маршрутку, яка вам потрібна.
За якихось півгодини мене висадили біля повороту до села Земо Гургеніані. Дорога обійшлась в 3 ларі, і, подякувавши водієві, я попрямував в сторону населеного пункту. Що цікаво, добратись туди вийшло ще до того, як мала відправитись маршутка з Сігнагі.
Шлях до національного парку пролягає через все село і займає близько 8 кілометрів. Весь час тебе супроводжує шарудіння в траві обабіч дороги. В Грузіїдуже багато ящірок, яким чомусь ніяк не сидиться на місці. Бачив, як мінімум, декілька різних видів: від дуже маленьких темних відтінків до зеленої, довжиною близько 30-40 сантиметрів.
В селі є два магазини, а тому, якщо забули за провіант, є можливість реабілітуватись. Все-таки дорога чекає досить довга. Не знаю з чим це пов’язано, але, як мінімум, декілька хат мають на своїх парканах емблему Московської Олімпіади 1980-го року.
Не спішіть купувати воду, адже її можна набрати будь-де в селищі. Біля багатьох хат вона виведена за допомогою кранів або звичайною трубою. Взагалі в Грузії пити воду можна практично будь-де. Тому якщо вже купуєте її в магазині, то краще беріть газовану “Боржомі” чи “Набеглаві”. Як на мене, пляшкова вода “Сно” (яка, до речі, тече в районі Казбегі ) мало відрізняється від тієї, яку можна безплатно пити з джерел в тому ж національному парку Лагодехі.
З часом хат стає все дедалі менше, і нарешті перед очима відкривається стежка, що веде в ліс. При вході в національний парк знаходиться намет рейнджерів. Вони поцікавились маршрутом, попросили заповнити анкету про туристичний сервіс в Грузії та побажали гарного дня. Карту краще взяти заздалегідь в будь-якому інформаційному центрі туристичних міст. Хоча і без неї заблукати досить важко.
Ще тільки підходячи до парку, я помітив таксі, що везло двох людей в ту ж сторону. Вже в лісі мені пощастило їх зустріти, і ми продовжили шлях до водоспаду разом. Це була чудова пара з Польщі, Матеуш та Патріція. Впевнений, що без них цей маршрут був би не таким цікавим. Коли навколо стільки краси відразу хочеться з кимось поділитись, бо тримати такі емоції в собі просто неможливо.
Дорога до водоспаду тягнеться попри гірську ріку Нінос Хеві і має протяжність близько 8 кілометрів в одну сторону. Природа навколо надзвичайно мальовнича та цікава. В національному парку Лагодехі є багато ендемічних рослин (121 кавказький та 9 грузинських видів), деякі з них занесені в Червону Книгу. Крім того там живе багато звірів, які теж знаходяться на грані вимирання: косуля, дикий кабан, рись, кам’яна куниця, кавказький тетерев, дагестанський тур та інші. На щастя, диких представників фауни ми не зустріли, хоча сліди копит невідомого походження примусили нас рухатись трошки обачніше.
Протягом всього шляху ріку доводиться переходити декілька разів. Двічі це вдалось зробити завдяки мостам, які виявились звичайними поваленими деревами, одного разу це був саморобний місток з дерев’яних дощечок.
Практично в кінці трекінгового маршруту довелось роззуватись, щоб перейти Нінос Хеві вбрід.
Дерева порослі мохом чи покриті шаром плюща, скелі, що нависають над стежкою чи ліани, крізь які доводиться пробиратись, щоб водоспад став ще на кілька метрів ближчим – такі відчуття неможливо купити за гроші.
На шляху до Гургеніані зустрічається багато маленьких водоспадів. Інколи вода просто просочується крізь каміння, стікаючи в шумні потоки гірської ріки.
Весь маршрут позначений червоно-білими маркерами. Іноді їх побачити досить легко, деколи пошук вказівника нагадує добре запланований квест.
Навіть попри те, що фактично йдеш по пралісу, місцю, де вплив людини майже не відчувається, рубці в повалених деревах чи вдало розміщений камінь натякає, що все-таки маршрут готували для відвідувачів національного парку.
Після двох годин дороги лісом шум стає все сильнішим, і ти розумієш, що ще залишилось зовсім трохи. Вже через мить перед нами виріс найкрасивіший водоспад Грузії, Гургеніані. Його висота досягає від 40 до 55 метрів (за різними даними), а сила потоку води змушує себе перекрикувати. Але навіщо зайвий опис, якщо є змога просто подивитись.
До речі, нікому на фото внизу водоспад не нагадує стареньку бабцю в хустині та з ціпком в руках? Аж не по собі стає,як деколи природа може гратись з нашою уявою.
Потрапивши в таке місце, вже не хочеться нікуди йти. Ти просто сидиш і насолоджуєшся тим, що маєш змогу спостерігати таке диво природи.
Проте все має здатність закінчуватись. Попереду ще чекала дорога назад до траси (а це знову близько 15-16 кілометрів пішки), автостоп до Цнорі, знайомство з новими цікавими людьми та прекрасний вечір в Сігнагі. В будь-якому випадку ця одноденна мандрівка запам’ятається на все життя. І якщо мене запитають про місця, які ні в якому разі не варто пропускати під час відвідання Грузії, то серед перших пунктів однозначно буде водоспад Гургеніані.
Оригінал: time2go.com.ua
