Про вибір між критичним розумом та служінням абсолюту, бунт та смирення
Всі суперечки між християнами та сучасними язичниками заходять у глухий кут на одному й тому ж слові, і слово це - “раб”. Власне, від нього всі суперечки і починаються, вже в процесі обростаючи культурними та історичними аргументами.
“Раб” - не просто назва людини, що потрапила в чиюсь власність. Це - над-соціальна категорія, вона означає тих, в кому не передбачено власної волі взагалі. Джерело вчинків раба знаходиться не в ньому самому.
Реалізувати себе як особистість раб здатен тільки в якості продовження волі господаря. Раб має ім'я, і більше нічого не має. Як казали римляни, “знаряддя, що говорить”.
Нео-язичники, ці вітчизняні етно-ніцшеанці, вважають себе вільними, і не бажають визнавати чиєїсь абсолютної містичної влади, тим більше влади якогось жидівського мемзера, страченого ганебною смертю більш як дві тисячі років тому.
“Мій бог мене рабом не називав!” - вибухає в них та частина особистості, яку в християн прийнято називати гординею. Особливо люту реакцію викликає заповідь підставляти праву щоку після удару по лівій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Отець Яков Кротов: "За здорове самогубство!"
Щодо підставляння щок, то для мене найулюбленішою ілюстрацією на цю тему є епізод з "Бійцівського клубу", - в підвал під баром, де зібралися члени гуртка, увірвався хазяїн приміщення, наказав всім забиратися геть, і заходився гамселити по обличчю Тайлера Дердена. Той у відповідь лише реготав та підбадьорював його, доки Лу (хазяїн) не зрозумів, що на цього паморозка подіяти неможливо. Злякався і хутко залишив всіх у спокої.
Хороша сцена, вірно передає дух справжнього смирення і терпіння.
Смирення пана Дердена почалося з того, що він усвідомив - робота, яку він робив, речі, які купував, - це не він сам, це лише наносна ілюзія, яка підміняє його справжнього. Віднайти себе і стати, нарешті, вільним можна тільки позбувшись всього. І пан Дерден почав шар за шаром, мов луску з цибулі, зчищати з себе ілюзорні сутності, які він помилково вважав за грані власного "я". "Дійти до крапки".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Корчинський: "Грецькі філософи були скінхедами"
Людина – складний клубок думок, емоцій, спадкових рис, виховання, біологічних факторів, інстинктів та рефлексів. І кожен з цих факторів обумовлений якимись обставинами. Можна сказати, що особистість людини криється в її думках? Ні, бо якщо б вона народилася у інший час, в інших батьків, отримала іншу освіту, в іншій країні, то навіть слова, якими вона б користувалася, були іншими. Особистість – це емоції? Ні, звичайно, емоції приходять десь ззовні, проявляються через хімічні реакції в організмі, навіть просто стримати їх важко, поготів керувати. Особистість – це спадковість, природно-соціальний конструкт, механізм? Матеріалісти вважають, що так, але тоді мова йде лише про біологічну одиницю, нема сенсу шукати в ній якусь "особистість", - між тим відчуття особистості є, і над цим феноменом б'ються філософи всіх часів.
Особистість - це та крапка, до якої хотів дійти Тайлер Дерден. Це те, що залишиться, коли з клубка, умовно названого "людиною", повисмикувати всі ниточки.
- ...Ти можеш мені сказати, хто ти?
- Петро Пустота.
- Це твоє ім'я. А хто той, хто це ім'я носить?..
...Та господь знає, якщо чесно, хто або що насправді носить наші імена. Я, наприклад, лише приблизно уявляю, з чого складається заплутаний вузлик, названий колись “Дмитром Різниченком”. Ніби-то знаю його давно, але постійно дивуюся його реакціям на різні непередбачені обставини. Ніби керую його діями, але не можу примусити в кімнаті прибрати. Багато років представляюся цим ім'ям, хоча його собі навіть не обирав, - тридцять років тому батьки так назвали свою дитину, беззубе немовля чоловічої статі, вагою 4,2 кілограми. І, за великим рахунком, я не дуже певний, чи київський журналіст, блогер, одружений, батько двох дітей, судимий, - чи має він таке вже пряме відношення до того немовляти, бо ж клітини людського тіла повністю оновлюються кожні сім років.
Отож, якщо я - це не "я", то що ж тоді "я"?
Буддист, очистившись від фальшивих сутностей, бачить у залишку лише порожнечу. Тайлер Дерден бачить "співаюче та танцююче лайно". Християнин - безсмертну душу. Чи можна принизити, залякати, образити безсмертну душу?..
Ні, звичайно. І в цьому суть християнського смирення, і християнської свободи.
Чи принизить безсмертну душу служіння абсолютній силі, яка є джерелом сущого, творцем всього видимого і невидимого, початком і кінцем, законом буття?
Не просто не принизить, але звеличить. Упослідившись перед богом, ставши втіленою його волею, християнин ніби стає його частиною, стає ним. Як писав Державін: "Я царь — я раб — я червь — я бог!"
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 15 питань до атеїстів
P.S.
От здавалося б - якщо все так логічно, якщо є очевидний вибір між блуканням у фальшивих сутностях та розчиненням в абсолюті, чому ж людство не йде рівними колонами у воїнство небесне, а сумнівається, метушиться, відкидає закон творця, прагне жити власним розумом, який би штучний та випадковий він не був?
Штука у тому, що християнська душа - це не буддийська порожнеча, що довгим шляхом прямує до небуття. Як би близько душа не наблизилася до бога, вона ніколи в ньому не розчиниться остаточно, ніколи не зникне. Вона завжди буде відчувати свою окремість, а, отже, право внутрішнього вибору. І тут ми підходимо до самої суті: християнський господь - не безлике дао, він особистість, і створивши людину по образу та подобі своїй, теж наділив її цією якістю. Він визнає за людиною право на сумнів, на заперечення, право на бунт, врешті решт. Найперша біблейна легенда оповідає про чоловіка та жінку, які від народження жили в раю, не знали гріха, та все-одно порушили волю творця, скуштувавши від дерева пізнання, бо хотіли самі розрізняти добро та зло, все судити власним розумом. Їх не було покарано - вони просто пішли геть, жити так, як вважають за потрібне. Залишивши посеред раю це небезпечне дерево, бог подарував людині можливість непослуху.
Постійний вибір між критичним розумом та служінням абсолюту - ознака християнської цивілізації. Власне, це видно з усієї її історії.
Оригінал: Дмитро Різниченко
