Що таке націоналізм
Людина, яка стала вождем і прапором українського радикального націоналізму у ХХ сторіччі, яка дала цьому рухові своє ім'я, мала романтичне іспанське прізвище “Бандера”. Така невідповідність ілюструє наче б то дрібну, але глибоку похибку всієї цієї ідеологічної системи. Якщо припустити, що Бандера не до кінця українець, то чи може він бути націоналістом? А якщо він не націоналіст, - то хто ж тоді, чорт забирай, націоналіст?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Грузії з'явиться гора імені Степана Бандери
Це навіть не похибка, а родова травма, яка тягнеться десь з ХІХ сторіччя, тобто від початку новітнього національного відродження. Як і більшість народів-невдах Європи, українці на той момент втратили майже всю власну еліту. Коли зі старіючих Імперій нарешті почала сипатися труха і відчулися перші поштовхи національних відродженнь, провадити їх у широкий світ було майже нікому, окрім закоханих у тубільну культуру місцевих колоністів. Будителі фінського народу зі шведськими прізвищами, німці у Чехії та Хорватії, тощо – нічого екзотичного. В Україні, природно, це були вражені модним хлопоманством польскі або російські дворяни, яких пройняв своєю творчістю Тарас наш Григорович Шевченко. Етнограф Зоріан Доленга-Ходаковський, історик Костомаров, Антонович та Липинський, Рильский, Донцов (Ооо, Донцов!) ... Загалом, багато. Ті ж діячі, що вважалися спадковими українцями, належали, як правило, до змішаних родин. Будучи патріотами, всі ці люди не переймалися національними забобонами і розуміли умовність етнічного походження.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Україні побільшало патріотів
Але коли настав час відкласти теорію та взяти в руки гвинтівку, з'ясувалася проста, мов граблі, річ – в українських селах українських повстанців частували варениками, а в польских – кулями та доносами. На цьому рівні походження не було умовністю. Отож, свій до свого по своє: за цим принципом гартувався масовий український націоналізм, і таким перейшов з двадцятого сторіччя в двадцять перше.
Проте на зламі віків стався несподіваний колапс: росіяни підло розвалили свою імперію, нікого не попередивши. Не встигнувши отямитись, українці отримали омріяну державу та квиток у широкий світ.
Суто етнічний націоналізм як вища форма громадського буття – це досить вбога ідеологія, справді гідна хіба націй-невдах, які не спромоглися створити ані культури, ані держави.
Взагалі, суто етнічний націоналізм як вища форма громадського буття – це досить вбога ідеологія, справді гідна хіба націй-невдах, які не спромоглися створити ані культури, ані держави. Та й націями такі спільноти можна назвати умовно, це скоріше конгломерати далеких родичів, у яких кумівство і кругова порука зведена в культ. Натомість нація із власною історією та державою може створити набагато цікавіший конструкт, ніж “свій до свого по своє”. Про це писав ніцшеанець Донцов.
“Нація – не лише “мовна чи національна збірнота”, - нація – це воля щось спільне творити”.
Давно відомо, що у будь-якій інспірованій ззовні спільноті (в тюрмі, в армії, у школі, в спортивній секції) утворюються земляцтва. Проте так само відомо, що коли кілька представників різних народів усвідомлюють свою спільність та внутрішню схожість, такий зв'язок є на порядок міцніший та якісно вищій за етнічну солідарність.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Сумах з'явилась патріотична маршрутка (фото)
З усіх наявних теорій донцовський “інтегральний націоналізм” мені імпонує найбільше, бо він максимально підходить до сучасних обставин: без політичної незалежності його практичне втілення неможливе. Він схожий на італійський фашизм, але не абсолютизує державу, а лише робить її інструментом великих досягнень. Нація – це спільна воля. Я б навіть так сказав: нація – це спільнота із власною волею. Її формальні ознаки можуть бути якими завгодно.
Решта громадян – це народ.
Оригінал: reznichenko-d.livejournal.com
