Цей прекрасний Мозамбік
Це дивує, але у нас спільна історія – тут теж будували комунізм, тут є вулиці Леніна й Маркса.
Але – що значно важливіше – у нас, європейців, з Африкою – спільне майбутнє. І це надихає. Африка прекрасна!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Європа скорочує допомогу бідним країнам
Історія сучасного Мозамбіку – це історія миру. Такий динамічний розвиток, який бачимо тут зараз, – це повністю завдяки миру (раніше тут 16 років йшла громадянська війна). Мирний договір партія при владі і партизанська група опору підписала у невеличкій (але наскільки важливій!) церкві Святого Егідія в Римі. Надзвичайно вражає робота Спільноти для Мозамбіка. Вона не знає меж, вона змінює життя цілої країни.
У центрах DREAM є одна дуже важлива риса, яка не перестає мене дивувати. От дивіться. DREAM – це програма лікування СНІДу, вона настільки крута і настільки продумана до дрібниць – описати важко. Але один момент здається мені особливо важливим.
Уявімо, жінка Марія приходить у центр, здає аналізи, дізнається, що у неї СНІД. У центрі з нею знайомляться активістки – це люди (зазвичай жінки, але також є і деякі дивовижні чоловіки), які свого часу теж були ВІЛ-інфіковані, лікувалися у DREAM, приєдналися до Спільноти. Вони розповідають цій бідолашній Марії, яка подумки вже прощається з життям, що ні, майбутнє можливе, СНІД можна лікувати. Марія не вірить, бо тут, в Африці, це справді звучить надто дивовижно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий різновид СНІДу не реагує на ліки
Одна активістка розповіла нам, що вона 10 років не казала своїм батькам, що хвора – щодо ВІЛ-інфікованих тут є страшна дискримінація. Уявіть собі, десять років! Боялася сказати навіть мамі. Робота активісток надзвичайно важлива – вони пояснюють хворим, що лікуватися можна і треба, вони дають їм найважливіше – надію, вони підтримують їх, допомагають. У якийсь день наша пацієнтка повинна прийти на огляд до лікаря. Але вона не приходить – можливо, вона вже не відчуває себе хворою, може, вона забула, може, у неї якісь проблеми вдома. І тоді наші активістки ідуть до неї. Просто уявіть собі це! Вони не кажуть, що це проблеми хворої, не кажуть, що сама винна, не кажуть, що зробили все можливе – бо для них цінне – людське життя, а не заспокоїти свою совість. Якщо хвора п’є жахливу воду, вони дають їй фільтр, якщо не має що їсти – дають продукти. Для Африки діагноз ВІЛ-позитивний – це смертний вирок, так кажуть наші активістки. DREAM – це воскресіння.
Коли засинаю – у мене перед очима діти з нашої школи поблизу Мапуто. Такі маленькі, я їх уже полюбила, до деяких особливо сильно прив’язалася. Ми бачили, де вони живуть – це в кращому випадку маленькі хати з каміння чи цементу. Мало в кого є ліжко чи тепле взуття. Я лягаю спати – у затишному домі, в достатку – і не розумію, чому повинна існувати ця несправедливість: чому у мене є все необхідне і навіть значно більше ніж треба, а ці діти не мають що їсти? Згадую, як один за одним викидаю блокноти й листки паперу – а більшість цих дітей не мають зошитів, бо зошити – розкіш. Мануель, Джуліо, Кельвін, Ешперанца – це мої друзі. Якщо б мені треба було чимось пожертвувати заради абстрактної невідомої країни, я б вагалася. Але Мануель, Джуліо, Кельвін, Ешперанца – це реальні діти. Дуже милі, дуже хороші, дуже бідні. Несправедливо бідні.
Оригінал: makarolia.wordpress.com
