Зброя: Нарізні громадянські права
Коли ми чуємо про неабиякі успіхи української мафії десь, скажімо, у Чехії, це викликає у нас зовсім інший емоційний відгук, ніж аналогічні досягнення українських повій. За мафію (на відміну від повій) пробирає якась ірраціональна гордість. Хай наших бандитів не поважають і не люблять, але, принаймні, бояться. Бояться – це значно краще, ніж зневажають і принижують. Боятися можна тільки чогось сильного, а сила – це базова ознака чоловіка. Чоловіку багато чого можна пробачити, окрім слабкості. Традиційне чоловіче кредо, без зайвих слів, влучно виразив маленький син одного мого друга: «Взагалі-то я добрий, але хай я буду краще злим, ніж слабким».
Право на цивільну зброю – це право на силу, і на реальний голос у внутрішній політиці. І не тільки внутрішній, взагалі-то. Народи, що ростуть зі зброєю в руках, зовсім інакше дивляться на світ, і світ мусить інакше дивиться на них. Навіть африканський негр, одягнений лише в наручного годинника і старий АК-47, дивиться на заможних європейських туристів з легкою погордою. З погордою на світ дивляться американці, ізраїльтяни, чечени. У них є право на силу, і вони до нього звикли.
Зброя – це джерело влади, єдиний безумовний гарант громадянських прав, найвищий їх символ. Так було і є, колись і зараз. Згадайте, що слугувало за символ гетьманської влади? Не печатка, не бунчук, не книжка «Конституція» - булава. Що віддавав переможений король своєму переможцю? Меча, шпагу. Що є символом влади володарів найсильніших держав сучасного світу? «Ядерна валізка». Її носять за ними на публічних заходах прямо-таки з містичним благоговінням.
…А ви знаєте, що у Ісуса Христа було двоє озброєних охоронців? Один з них – це святий Петро, перший, як стверджує католицька пропаганда, Папа Римський. Чому учнів було дванадцятеро, а озброєних лише двоє? Бо меча в Римській імперії дозволялося носити тільки римським громадянам, а серед іудейських рибалок, яких вербував Христос, таких було мало. Історія мовчить, звідки в іудея Петра право на меч. Найвірогідніше – він колишній найманець з імперських легіонів (воював під командуванням Тіберія Германіка в Каппадокії або Вірменії в 19-році, за що отримав «кріпосний вінець», тобто римське громадянство). Християнське смирення не завадило Петрові пустити цей меч у дію, коли Христа прийшли арештовувати. Хто прийшов? Римський загін? Ні, охорона Храму, яка підкорювалася іудейському, тобто туземному релігійному парламенту – Синедріону. По суті - місцева поліція, силовики колабораційного уряду. Храмова варта озброювалася дерев’яними кийками, і укомплектовувалася рабами. Озброєний римський громадянин чхати хотів на цей натовп. Він вступив з ними у бійку, і порубав би, але Ісус сам попрохав Петра заспокоїтися. Справа обмежилася лише одним відтятим вухом. Зовсім не ключі від Царства Небесного, а оцей меч апостола Петра і є справжнім символом влади всіх Пап Римських, і католицької церкви як такої.
Кому в усі часи було заборонено мати зброю? Рабам, звісно. Окупованим народам. Найнижчим кастам – людям без громадянських прав. За легендою, саме забороною на зброю ми зобов’язані появі карате, мистецтву «порожньої руки»; поневолені японцями окінавські селяни не мали права на мечі та інші сертифіковані убивателі, тому вправлялися в кулачному бою. Замість додаткових аргументів вчилися користуватися сільськогосподарським знаряддям: серпами, ціпами (нунчаками), палицями і т.д. Негритянська капоєйра з’явилася ще промовистіше – чорним рабам в Бразилії забороняли не тільки зброю, а навіть вправлятися на кулаки. Їм доводилося тренуватися під виглядом вечірніх танців з тамтамами, біля багаття. Але характерно – навіть раби-африканці не змирилися з повним обеззброєнням. Вони потайки вправлялися з дрібним лезом, затисненим між пальцями ніг. Ним можна було несподівано, з розмаху ногою смугонути наглядачу по шиї.
В українській Конституції написано, що джерелом влади є народ. І водночас вона не гарантує народу права на силу, на засоби здобування, утримання і підтвердження влади. Хто в Україні може повсякчас носити повноцінну, нарізну зброю? Міліція, армія, судді. Але навіть ці служителі держави у вільний від безпосередньої служби час мають хіба що «резиностріли», бо дозвіл на повноцінну зброю їм також ускладнений і заплутаний. Як звичайний, цивільний громадянин може отримати пістолет? Тільки якщо його ним нагородить особисто міністр оборони чи МВС. Справжні «джерела влади» в Україні видають поштучно, «за видатні заслуги», найлояльнішим до режиму.
То ким, в історичному контексті, є українські громадяни?
Джерело: reznichenko-d.livejournal.com
