Чи можлива глобальна фінансова реформа?
Але за відсутності міжнародного консенсусу з низки ключових питань, така реформа буде значно ослаблена, якщо не перервана. Свобода грошей і фінансових ринків, а також можливість людей рухатися - і таким чином уникати регулювання та оподаткування, - може бути прийнятним, навіть конструктивним, обмеженням проти надмірного втручання посадових осіб. І зовсім навпаки, якщо дерегуляція до самих низів буде перешкоджати прийняттю необхідних етичних та розумних стандартів.
Можливо, найважливішим є спільний послідовний підхід до боротьби з неминучим провалом «системно значимих» інститутів. Платники податків і уряди втомилися рятувати кредиторів, побоюючись продовження руйнівних, згубних ефектів – навіть якщо програми порятунку сприяють надмірному зростанню роботи з фінансовими ризиками.
За законом у США, нові підходи, які замінюють встановлені процедури банкрутства, диктують припинення діяльності, а не надання порятунку збанкрутілим фірмам у вигляді продажу, злиття або ліквідації. Але успіх цих зусиль залежатиме від додаткових підходів, які необхідно запровадити в інших країнах, насамперед у Великобританії та інших ключових фінансових центрах.
Сувора подібність відповідних процедур регулювання не є необхідною. Наприклад, у Великобританії і США можливе прийняття різних заходів щодо захисту комерційних банків від більш спекулятивних, торговельних операцій, там де політичні проблеми багато в чому схожі - і не потрібно наполягати в інших місцях, там де банківські традиції інші, і торгові операції відбуваються більш стримано. Проте, слід уникати дії юрисдикції інших країн, щоб не підірвати обмеження, які накладаються місцевою владою.
Тісно пов'язаною із цією реформою є реформа міжнародної валютної системи. Справді, можна було б законно запитати, чи є у нас "система" взагалі, - принаймні порівняно з епохою Бреттон-Вудських домовленостей, а до того - часами зрозумілого усім золотого стандарту. Ніхто сьогодні не здатний надавати підтримку систематично і послідовно, і немає офіційно визнаної і контрольованої міжнародної валюти.
Можна стверджувати, що ідеальну, чітку та ефективну міжнародну валютну систему стає все важче зреалізувати, оскільки ринки і потоки капіталу стали значно більшими і більш примхливими. Дійсно, світова економіка, як то кажуть, значно зросла - а країни, що розвиваються, зазнали значного покращення життя – без будь-якої більш організованої системи.
Проте, занадто часто не береться до уваги те, що міжнародний валютний безлад лежить в основі послідовних фінансових криз 1990-х років і відіграв ще більш вражаючу роль у кризі, яка вибухнула в 2008 році. Стійкі і в деякому розумінні доповнюючі один одного дисбаланси економік США та Азії надто помітні.
З 2000 по 2007 рік США накопичили кумулятивний дефіцит поточного рахунку приблизно на $ 5.5 трлн (£ 3.6 трлн), з майже симетричним зростанням резервів у Китаї та Японії. Китай визнав корисним для своєї економіки зростання великого позитивного сальдо торгового балансу, використовуючи дуже високий рівень внутрішніх заощаджень і приплив іноземних інвестицій для підтримки темпів індустріалізації і швидкого зростання.
На відміну від Китаю, США в умовах повільного зростання довелося задовольнятися підтриманням виключно високих рівнів споживання за рахунок особистих заощаджень, роздуваючи бульбашку на ринку житла, вибух якої створив дуже великий і тривожний удар по економіці США.
Практичний і неминучий урок полягає в тому, що коли будь-яка країна залишається на самоті із власними політичними проблемами, її уподобання можуть призвести до утворення тривалих і, в кінцевому рахунку, нестійких дисбалансів. Рано чи пізно доведеться проводити переналаштування економіки – або у спосіб проведення поміркованої внутрішньої політики з допомогою добре функціонуючої міжнародної валютної системи, або через допущення фінансової кризи.
Не так давно ми втішалися теоріями, що плаваючі валютні курси зможуть бути посередниками своєчасних і належних міжнародних коригувань. Але в реальному світі багато країн з відкритими моделями економік, не обмежуючись лише невеликими коригуваннями, визнають неможливим або небажаним дозволяти власним валютам вільне плавання.
Ми маємо переконання, - якими б незручними вони не були, - що активна участь держави у відкритій системі світової економіки вимагає від країни відмови від деяких елементів економічного суверенітету. Або, висловлюючись більш позитивно, це вимагає готовності координувати політику більш ефективно. Можливості робити це виглядають так:
• Зміцнення контролю з боку Міжнародного валютного фонду і тверда прихильність країн застосовувати "кращі приклади" та узгоджені норми.
• Виконання прямих і публічних рекомендацій МВФ, G20, або інших після проведення обов'язкових консультацій.
• Кваліфікація або дискваліфікація щодо умов використання позик МВФ або інших кредитних можливостей (наприклад, обмінних курсів центральних банків).
• Використання відсоткових чи інших фінансових санкцій або стимулів з приводу досягнення показників, передбачених в Європі.
Але якщо підходи, які грунтуються на минулих невдачах, є не досить ефективними, можливо, новий підхід до валютних коливань буде більш перспективним. Для цього потрібним є досягнення певної угоди про необхідну "рівновагу" обмінних курсів з досить широкими можливостями для їх коливань і можливостями для ринків самотужки наводити дисципліну. Але окремі країни будуть орієнтувати свої методи втручання та економічну політику на захист цього "врівноваженого" курсу, або, - навіть більш радикально, - міжнародний орган може дозволити агресивне втручання з боку торгових партнерів, щоб забезпечити стабільність.
Відповідна резервна валюта та адекватна міжнародна ліквідність є ще однією з головних проблем. Протягом багатьох років прагматична відповідь була - долар, і в деякій мірі інші національні валюти, що призводило до скарг про "надмірні привілеї" для США. Але не в інтересах Америки акцентувати і збільшувати свій дефіцит платежів за рахунок конкурентоспроможної міжнародної економіки, що має сильну промисловість і стримане споживання. А решта світу хоче гнучкості, яку надає валюта найбільшої, найсильнішої і найбільш стабільної економіки світу.
Корисна резервна валюта повинна бути обмежена у своїй кількості, але бути достатньо еластичною, щоб задовольнити великі непередбачувані потреби, які можуть виникнути в турбулентному фінансовому світі. Перш за все, повинна бути збережена впевненість у її стабільності та доступності, що підкреслює практичність національної валюти, або, можливо, декількох національних валют.
Оригінал: The Guardian
Переклад: iPress.ua
