Дехто зустрічав радянську армію привітальними арками

Rzeczpospolita: Чи можна назвати 17 вересня 1939 початком кінця польських Східних Кресів?

Даніель Бочковський (Daniel Boćkowski): Початком кінця варто назвати 23 серпня – день підписання пакту Молотова-Ріббентропа. Рішення почати війну було прийнято, насправді, саме тоді. Це був символічний перший крок, а 17 вересня було вже довершенням. Східні Креси знову потрапили в радянські руки, хоча здавалося, що цього вже не буде.

- У фільмі "Катинь" є сцена, в якій люди, що біжать із заходу, зустрічають на мосту людей, що біжать після 17 вересня зі сходу. Такі ситуації дійсно траплялися?

- Це виглядає символічно, але картина була ширша. Дійсно, деякі люди, які пам'ятали радянську армію, бігли. На східних рубежах пам'ятали 1920 рік і те, що тоді відбувалося. Німців сприймали в той час інакше, ніж зараз. Були моменти, коли люди рухалися і в ту, і в іншу сторону, з подивом дивлячись один на одного: "ти що, з глузду з'їхав, адже там ще гірше!". Це стосувалося і єврейського населення, частина якого рухалася на схід, сподіваючись, що під радянською окупацією їм буде безпечніше. Були й ті, хто, побачивши, що відбувається на радянській стороні, поверталися на німецьку .

- Ситуація на Сході після 17 вересня скрізь виглядала однаково?

- Все залежало від того, які саме війська входили, чи були на конкретній території німці, які відступали, чи тільки радянська армія, чи були присутні там сильні комуністичні організації, які часто зустрічали Червону Армію з розпростертими обіймами і зводили для неї привітальні арки. Гродно став ареною боїв, Білосток виявився спочатку в руках німців, а потім вони його подарували СРСР, у Львові ситуація відрізнялася по-своєму.

- Але якась загальна система все ж була?

- Входячи на ці землі, Радянський Союз намагався повністю зруйнувати існуючий там суспільний устрій, відновити один проти одного національні меншини, бідних і багатих, використовуючи це для знищення державних структур. Цей механізм був загальним.

Вступ Червоної армії у Львів. Фото: history-ua.livejournal.com

- Її не уникнуло жоден місто. Радянські війська приносила з собою радянські порядки. Вони прагнули якнайшвидше ліквідувати структури польської держави , щоб завдати удару по інтелігенції, по всіх тих, хто асоціювався з цією системою, а на звільненому місці влаштувати свій режим. У цьому плані в різних містах відбувалося одне і те ж.

- Чи правда , що частина євреїв раділа приходу радянської армії?

- Біженці, в тому числі євреї, активно прибували в східні регіони і в основному осідали в містах, розповідаючи , що відбувається по інший бік. Найбільше раділи бідняки і комуністи. Серед них були і євреї, і білоруси, і українці, і поляки. Деякі просто вважали, що з новою владою можна налагодити добрі стосунки. Завдяки спеціальним відділам, агентам, які проникали на польську територію, радянській стороні вдавалося влаштовувати урочисті зустрічі своєї армії. Збереглися також спогади і розповіді, зокрема, єврейських біженців. Коли вони побачили, що в Білосток після німецької входить радянська армія, вони подумали, що кошмар, який їм довелося пережити, більше не повториться. Це було якщо не повсюдне, то дуже часте явище. Як і те, що в 1941 багато людей раділи, коли на території, що знаходилися під радянським контролем, прийшли німці.

- Коли на Сході почалися арешти?

- Відразу, в перший же день. Необхідно було зруйнувати структури польської держави, тому кожна частина отримала наказ затримувати польських військових офіцерів, державних службовців. День, два, три, тиждень після вторгнення люди продовжували зникати при загадкових обставинах: їх викликали на бесіди або просто ловили на вулиці. Точно так само діяли німці, особливої ​​різниці тут не було. Тільки німецька армія частіше розстрілювала людей, а радянська,  намагаючись прагматично "розробляти" територію частіше садила людей у ​​в'язниці, піддаючи там тортурам і допитам .

- Поляки допомагали росіянам?

- Дивлячись які поляки . Для значної групи-інтелігенції, робітників, людей, які пам'ятали, як виглядав радянський режим в 1920, вторгнення Червоної Армії було шоком, надзвичайно важким моментом. Поки війна йшла тільки з одним ворогом, можна було сподіватися, що ми будемо захищатися, що залишаються якісь шанси. 17 вересня мріям прийшов кінець, люди згадали про розділи Польщі. Кожен, хто усвідомлював, хто такі більшовики, розумів, що почнеться. І це були не лише поляки. Значна група асимільованих національних меншин теж підозрювала, чим все закінчиться. Не можна сказати, що раділи і всі євреї: багато чудово усвідомлювали, що росіяни відберуть у них майно, фабрики, все, що у них є. Всі були пригнічені, очікуючи результатів вторгнення. Ясно було одне: держава знищується і може вже ніколи не відродитися.

- Як виглядали дії радянських військ на зайнятих територіях?

- Спочатку входили загони, які займалися створенням адміністрації. Це були різні люди, насильно зігнані в армію, офіцери, вчителі. Адміністрація спиралася на колабораціоністів, тобто місцевих комуністів і бідняків. Через деякий час для роботи на цих територіях звезли величезну масу людей з віддалених регіонів Радянського Союзу. Їм зовсім не хотілося сюди приїжджати, радянська пропаганда зображувала Польщу як бідну і нещасну країну, жахливе місце. Коли прибули "свої", від колабораціоністів почали позбуватися – їх виганяли або заарештовували. Вони були потрібні для знищення держави, а не для управління ним.

- Що сталося з польськими чиновниками?

- Вони опинилися поза законом. Польські інтелігентські структури слід було перемістити на самий низ соціальної драбини. Вчителів виганяли зі шкіл, радянська система не потребувала польської інтелігенції та знищувала офіційні структури.

- Як виглядала ситуація в містах?

- Міста були переповнені людьми, там опинилися тисячі біженців. Не вистачало їжі, місць для ночівлі, розцвіла спекуляція, підпільна торгівля, злочинність – як у будь-якій країні, яка охоплена війною. На роботу приймали виходячи із  національної та партійної лінії, хоча через деякий час виявилося, що без поляків обійтися не вийде.

- Коли з'явилися перші списки осіб, що підлягають депортації ? Як вони складалися?

- Більшість представників інтелігенції були заарештовані. У радянської сторони були свої розвіддані і документи, захоплені в польських відомствах. Перші офіційні списки з'явилися на рубежі листопада і грудня 1939 року, а перші висилки почалися ще в жовтні, коли випадково спійманих біженців відправляли вглиб сьогоднішньої Білорусі і України. Списки доповнювалися і коректувалися відповідно до рішень Москви (з приводу чисельності депортованих). До січня все було практично готове. Потім списки ретельно перевірялися, щоб з'ясувати, наприклад, чи всі родини живуть за вказаними адресами. На лютий планувалася депортація, а потім складання нових списків для висилки в квітні і червні 1940 року.

Демонстрація до чергової річниці Жовтневої революції Львів 7 листопада. Фото: history-ua.livejournal.com

- Який був масштаб депортації?

- Зазвичай говорять про чотири основні хвилі: лютий, квітень, червень 1940 і червень1941. Крім цього слід врахувати переселення біженців в 1939 році, сільських жителів з ​​України на територію сучасної Молдови, кілька тисяч людей, які спочатку були арештовані, а потім були вислані до таборів. До цього потрібно додати людей, затриманих при нелегальному переході кордону, полонених. Згідно з документами, чотири основних етапи депортації торкнулися 330-350 тисяч осіб. Але якщо взяти до уваги перераховані вище групи, то тих, кому довелося насильно перетнути кордон, буде вже 600-700 тисяч.

- Які були умови?

- Найгірше було в лютому 1940: люди замерзали і вмирали у вагонах. У квітні вивозили тільки сім'ї з дітьми, у свою чергу, в червні людей вбивав вже не мороз, а спека і спрага. Все залежало від начальника ешелону. Деякі склади доїжджали відносно нормально, а були й такі, де число жертв виявлялося величезним. Така була радянська дійсність: у паперах можна було вказати , що в дорозі людям треба дати хліб і воду, але звідки їх було взяти? Кожен етап депортації був різним, але всі вони були трагічними .

- Наші знання про долі польського сходу здаються досі недостатніми. Чому так вийшло?

- У 90-ті роки був момент вибуху інтересу до доль поляків на сході. Символом нашого звільнення з-під гніту Радянського Союзу було повернення правди про війну, депортації, Катинь. Тоді були кошти на дослідження, видавалися сотні, якщо не тисячі, спогадів, розповідей очевидців. Але, хоч це звучить жорстоко, тема вийшла з моди. Люди переситилися їй, вона перестала викликати у них емоції. Тим часом багатьох речей з'ясувати так і не вдалося: для цього потрібно попрацювати з радянськими архівами, там ними займається мало вчених, а нам росіяни давали доступ до джерел недовго. Одночасно в якийсь момент закінчилися кошти на дослідження. Ми вже навіть не знімаємо фільмів про війну. Можливо, прийде ще пара картин про Варшавське повстання, а потім і цю тему спишуть в утиль.

Оригінал: Rzeczpospolita

Переклад: iPress.ua