Як українські жінки врятували самарян з гори Гарізім
Протягом багатьох десятиліть здавалося, що одна з найменших світових релігійних громад є приреченою на вимирання. Самаряни гори Гарізім, ізольована та дедалі менша за чисельністю громада, що живе на пагорбі у біблійному ландшафті Західного берега Йордану, з усіх сил намагалися вижити, укладаючи шлюби між родичами, що мало своїм наслідком цілі покоління дітей з важкою інвалідністю.
Але загроза вимирання зараз відступає, оскільки самаряни отримали нову зброю - доступ до передової медицини та шлюбних онлайн-агенцій, завдяки яким вони можуть "імпортувати" наречених з України. Спільнота, що складається з чотирьох великих сімей, загальною чисельністю у 320 осіб, нині з нетерпінням чекає швидкого зростання.
"Ми сподіваємося, що наша чисельність сягне 10 000 через 10 років, - жартує першосвященик Аарон Бен-Ав Чісда, що суттєво перевищує реалістичний прогноз. - Раніше нас непокоїло майбутнє нашої спільноти. Тепер в нас є надія".
Житлові будинки на горі Гарізім. Фото: bleon1.wordpress.com
Ця надія великою мірою з'явилася завдяки п'яти молодим українським жінкам, які принесли свіжу кров на гору Гарізім, змінивши життя з похмурими перспективами, нікчемними житловими умовами та погано оплачуваною роботою на простір, безпеку та суворе дотримання релігійних правил стародавньої спільноти самарян.
25-річна Алла Альтіф, третя наречена, що здійснила подорож з берегів Чорного моря до пагорбів на Західному березі Йордану, "не мала уявлення, чого чекати, і перебувала у невизначеній ситуації та почувалася трохи невпевнено". Спочатку, як каже вона, ізоляція була для неї шоком: "Але тепер я більше волію її, ніж велике місто - тут тихо, спокійно, і добре повітря". І вона, і її чоловік Узі досягли мети свого шлюбу: в них є здоровий син Морад, якому виповниться два роки наступного місяця.
Жінки, яких знайшли фахівці шлюбних онлайн-агенцій, навернулися у релігію самарян з християнства для того, щоб стати членами спільноти, оскільки останнім заборонено вступати в шлюб з несамарянами. Наречені тепер дотримуються суворих біблійний традицій, зокрема, ізоляції під час менструації і протягом тривалого періоду після пологів.
Самаряни - що мають чимало догм та обрядів, спільних з юдеями, а також помітні відмінності - досягли чисельності близько мільйона осіб за часів Римської імперії. Але їхня кількість стрімко скоротилася внаслідок кривавих повстань та насильницького навернення в іслам. До початку ХХ століття їх було менше, ніж 150 осіб.
Алла Альтіф з чоловіком Узі. Фото: Maya Levin/Guardian
Щоб забезпечити собі виживання, вони почали народжувати велику кількість дітей. Але в умовах скорочення спільноти, що неохоче приймала новонавернених, шлюби між родичами мали катастрофічні наслідки. Шлюби між двоюрідними братами та сестрами були надзвичайно поширеними, що призвело до високої частоти серйозних вроджених вад і генетичних захворювань.
У 1990-х роках, коли самарянам гори Гарізім надали ізраїльське громадянство, вони отримали доступ до високотехнологічних лікарень Ізраїлю, що є одними з найбільш передових у світі. Під час вагітностей жінок-самарянок регулярно проводили генетичне тестування, і їм пропонували робити аборти щоразу, коли ймовірність вроджених вад була вищою, ніж 10%. Приблизно одну з п'яти вагітностей тепер припиняють завчасно, і за останні 15 років народилися лише двоє неповносправних дітей - одна внаслідок кисневого голодування під час пологів. Натомість, батьки іншої дитини не змогли пройти повний перелік досліджень під час вагітності. "Генетичне тестування суттєво покращило наші справи", - каже Бен-Ав Чісда, який очолює спільноту гори Гарізім та ще одну, чисельністю 450 осіб, у Холоні в Ізраїлі.
Але воно прийшло занадто пізно для 86-річного першосвященика, дружина якого є йому троюрідною сестрою. В них було четверо дітей: троє глухонімих, а один не міг ходити. Найбільші вигоди від тестувань отримало молодше покоління, до яких належить 33-річний Бен'юда Альтіф та його 35-річна двоюрідна сестра Мазаль, що одружилися сім років тому і вже мають здорового шестирічного сина.
Але друга вагітність Мазаль була перервана після того, як лікарі виявили проблеми зі згортанням крові. "Мені здавалося, що я втратив когось, кого я знав, - каже Бен'юда. - В мене було так важко на серці".
Пара намагається народити ще одну дитину. Але, як каже Мазаль: "Я боюся, що знову щось піде не так. Аборт був емоційно дуже важким".
Її лихо було посилено тим, що їй довелося "сидіти самій" протягом 40 днів після аборту. Релігія самарян наказує, що жінки повинні спати окремо від своїх чоловіків, носити спеціальний одяг та їсти з окремих тарілок протягом семи днів після початку менструації та протягом 40 днів після народження хлопчика і протягом 80 днів після народження дівчинки. На аборти поширюються ті самі правила, що й на народження дітей.
Матір-самарянка разом з дітьми піднімається на священну гору. Фото: Maya Levin/Guardian
Ця ізоляція була тим явищем, до якого українці Аллі Альтіф було важко пристосуватися після приєднання до спільноти самарян у листопаді 2010 року. "Коли в мене ці дні, то ніхто не може торкнутися мене. Якщо я тримаю дитину, то вона нечиста, і я маю викупати її, перш ніж вона зможе доторкнутися до свого батька. Розлука є важкою. Все інше було просто - я просто повинна була вивчити правила і дотримуватися їх".
Її чоловік, Узі - дядько Мазаль - знайшов її завдяки агенції з Ізраїлю. Він відвідав її вдома у Херсоні, де вона працювала у барі, у червні 2010 року. "Ми зустрілися у кафе і розмовляли через перекладача. Ми зустрічалися щодня протягом тижня, а потім вирішили одружитися. Це було емоційне рішення, але я була готова до цього. Я не боялася - я люблю ризикувати за своєю природою", - каже вона.
Вони відразу ж взяли цивільний шлюб. Через тиждень Узі повернувся на гору Гарізім, а Алла залишилася у Херсоні, щоб отримати документи, необхідні для еміграції. Вона вже була вагітна.
Вони одружилися знову, цього разу на релігійній церемонії. Алла вивчила іврит і частково арабську - члени спільноти розмовляють обома мовами - та швидко пристосувалася до ролі матері у великій сім'ї кількох поколінь родичів. "Я ніколи не почуваю себе тут самотньою, - каже вона. - Ці люди мають відкриті душі. Я оточена теплом і любов'ю".
Самаряни святкують Пасху за стародавніми звичаями. Фото: EPA
Самаряни з ізраїльського міста Холон, на південь від Тель-Авіва, також прийняли у свою спільноту 15 наречених - половину з України, і половину місцевих єврейок. Життя у міській агломерації найбільш густонаселеного району Ізраїлю є меншим культурним шоком, ніж на пагорбах на півночі Західного берега Йордану, на яких розкидані будинки впертих ізраїльських поселенців та густонаселені палестинські міста та селища.
Діти гори Гарізім, що підноситься над палестинським містом Наблус, ходять до місцевих палестинських шкіл, і їх навчають вільно розмовляти як арабською, так і івритом. Кожен член спільноти має як арабське, так і єврейське ім'я. Спільнота цим пишається: "Ми не стаємо на чийсь бік. Ми миролюбні люди, що хочуть зберегти свій нейтралітет", - каже Бен'юда.
Його брат зараз "шукає українку, яка вийшла б за нього заміж", - каже він. Алла вже познайомила одного самарянина з подругою в себе на батьківщині, і це знайомство закінчилося шлюбом; за ним можуть піти й інші.
"Ми відкриваємо обійми для кожного, хто хоче приєднатися до нашої віри, - каже Бен-Ав Чісда. - Ці жінки приїхали не тому, тому що вони закохалися, а тому, що вони захотіли стати частинкою нашої віри. Тепер вони практикують нашу релігію навіть ще більше, ніж наші власні жінки".
Оригінал: The Guardian
Переклад: iPress.ua
