Золоті ланцюги
Розбагатіти раніше було важко. Лише деяким країнам вдалося цього досягнути впродовж останніх двох століть. Лант Прічетт, економіст школи урядування імені Кеннеді Гарвардського університету, писав у 1997 році, що "велике провалля" між багатими і рештою було "домінуючою рисою сучасної економічної історії". Але ті вперті прогалини почали зникати. Сьогодні ми помічаємо індустріалізацію всюди. З середини 1980-х років ринки країн, що розвиваються ростуть швидше, ніж країни з розвиненою економікою (див. діаграму).
Безумовно, посприяли цьому ліберальні реформи і розумне макроекономічне управління. Проте, останні дослідження Річарда Болдуїна із Женевського інституту припускають, що не настільки змінилися країни, які розвиваються, як змінився сам характер розвитку. Ринки, що розвиваються сьогодні стикаються з іншого роду глобалізацією, ніж їх попередники 50 або 100 років тому.
Більшість промислово розвинених країн індустріалізувалися в результаті того, що пан Болдуїн називає першим великим поділом глобалізації: географічне розділення виробників і споживачів.
На початку індустріальної епохи високі транспортні витрати обмежували можливості торгівлі. Великі витрати на поставки обмежували продажі більшості виробників межами одного міста чи країни. Але, в результаті подальшого розгортання промислової революції пароплави й залізниці скоротили транспортні витрати, вперше піддаючи фірми правилам міжнародної конкуренції.
Найбільш продуктивними були підприємства, які змогли найкраще скористатися перевагами масштабної економіки. Один великий завод зміг виробляти товари за нижчою собівартістю, ніж безліч дрібних фабрик, а велике об'єднання виробників змогло запропонувати ще нижчі ціни. Виробництво зосередилось у величезних містах в декількох країнах.
Наздогнати лідерів означало побудувати весь ланцюг поставок від початку до кінця і в умовах конкуренції. Такий розвиток був повільним, трудомістким і нечастим.
Японія і Південна Корея розвивали свої галузі промисловості від скромних починань. Вони виходили на світові ринки з менш якісною, але дешевшою продукцією, часто за підтримки державної допомоги, а потім поступово поліпшували свою технічну компетентність. Копітке накопичення технологічних навичок в кінцевому підсумку призвело до появи інноваційних транснаціональних компаній. Доходи в Японії і Південній Кореї почали відповідати доходам Західної Європи.
Інші зростаючі економіки намагалися хоробро дублювати цей успіх: рідко це було успішним. Агресивна промислова політика часто напружувала державні ресурси без створення критичної маси у промисловості або людського капіталу, які необхідні для розвитку.
Нова модель почала з'являтися у 1980-х роках. Низькі витрати на транспорт були її каталізатором. Але більш важливою, вважає пан Болдуїн, була революція, яка зароджувалася в галузі інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ). Дешевший зв'язок дозволяв фірмам налагоджувати ланцюги поставок на все більші відстані. Компанії з'ясували, що вони можуть будувати заводи в дешевих країнах, переправляти туди компоненти для складання та експортувати готову продукцію по всьому світу. Хоча перший поділ відокремив виробничі ринки від споживчих ринків, другий повністю розпорошив виробництво в межах великих, багатонаціональних ланцюгів постачань.
Це зробило індустріалізацію легкою прогулянкою порівняно з більш ранніми часами. Часто достатньо було мати дружній до бізнесу уряд і дешеву робочу силу, щоб почати роботу, іноземні фірми надавали технології і менеджмент. Ринки, що розвиваються швидко це зрозуміли.
Дані про торгівлю, які проаналізували Роберт Джонсон з Дартмутського коледжу і Гільєрмо Ногуера із Колумбійського університету, засвідчують цю зміну. Вздовж багатонаціонального ланцюга поставок, зазначають вони, один компонент може бути експортований кілька разів, додаючи до показників валової торгівлі, але не до показників доданої вартості. Падіння у співвідношенні двох показників (яке вони називають VAX) означає збільшення фрагментації в ланцюгу поставок. З огляду на це, 1990 рік, схоже, став критичною точкою, після якої VAX впав, в той час як обсяги торгівлі зростали (див. графік). Зростання ринків, що розвиваються припадає приблизно на той самий час.
Швидке зростання може бути непостійним зростанням, - каже пан Болдуін. У той час, як попередні економічні тигри збудували власний глибокий технологічний потенціал, багато зростаючих ринків на сьогодні просто "запозичують" технології у багатих країн чи фірм. Транснаціональні корпорації мають стимули обмежувати передачу технологій, щоб краще зберегти ринкову владу через реальну загрозу піти з країни.
Проте, деякі країни швидко вчаться. Китай, наприклад, використовує розмір країни як важіль для отримання поступок, часто спрямовуючи прямі зарубіжні інвестиції до спільних підприємств між іноземними та китайськими компаніями. Менші ринки не мають такої можливості. Обмежені ефекти від ланцюгової індустріалізації можуть залишити ці країни у статусі економік із середнім рівнем доходу. І завжди є ризик того, що ланцюги поставок можуть переналаштуватися ще раз, залишаючи їх з носом.
Дехто турбується, що розгалужені ланцюги поставок можуть дозволити поганим вітрам з-за кордону більш легко потрапляти до країни. Але досвід показує, що торгівля вздовж ланцюгів поставок скоротилася менше і відновилася швидше, ніж загальна торгівля під час фінансової кризи.
Землетрус в Японії у 2011 році луною розійшовся по всьому світу, але й продемонстрував здатність системи до швидкого відновлення. Більш розріджений характер індустріалізації через ланцюг поставок може спонукати уряди більше працювати, щоб підтримувати торгівлю і відновлення у зв'язку з кризою.
Другий поділ до сих пір не покінчив із відстанями. В іншому дослідженні пани Джонсон і Ногуера з’ясували, що фрагментація ланцюга поставок була найбільшою серед сусідів. Це породило регіональні промислові кластери. Регіональні торговельні угоди є однією з причин цього, але і витрати часу можуть бути більш важливими. Удосконалення ІКТ зробило виробництво продукції більш гнучким, вчасним і толерантним до частих змін дизайну.
Своєчасні поставки компонентів дуже важливі. Дійсно, аналіз, який здійснили Девід Хуммельс із Університету Пердью і Георг Шаур із Університету Теннессі показує, що один день в дорозі еквівалентний тарифу від 0,6% і 2,3%, прицьому найбільшої шкоди зазнає торгівля деталями і вузлами.
Індустріалізація на сьогодні перебуває у безпосередній близькості від бідних країн, за умови, що вони знаходяться в безпосередній близькості від індустріалізації.
Оригінал: The Economist
Переклад: iPress.ua
