Союзники обрали "альтернативу НАТО": інвестувати мільярди в українську військову промисловість

Західні партнери, урахувавши малу ймовірність швидкого вступу України до НАТО, погодилися на альтернативну стратегію — масштабні інвестиції в українську оборонну промисловість, аби зміцнити її спроможність протистояти російській агресії та з часом інтегрувати українські розробки в ланцюжки поставок армій США та Європи.

Про це повідомляє The Washington Post.

За інформацією міжнародних видань і аналітиків, ключова ідея полягає не лише у прямих фінансових вливань, а й у ліцензуванні, спільному виробництві та технологічному обміні — від передових бойових і розвідувальних дронів до модернізації бронетехніки й ракетних компонентів. Такий підхід має зробити Україну не тільки більш захищеною, а й конкурентоспроможною постачальницею «бойового досвіду» та недорогих, оперативно виготовлених систем для союзників.

У центрі уваги — безпілотні системи. Українські розробки, від малих FPV-дронів до далекобійних ударних апаратів, вже стали критичним фактором на фронті: місцеві виробники швидко адаптують техніку під вимоги бою, а обмін досвідом із західними фахівцями прискорює перетворення цих рішень у комерційно життєздатні продукти для експорту. Окрім оборонного значення, дрони розглядають як експортний товар і як елемент інтеграції у військові ланцюжки постачання ЄС і Північної Америки.

Європа вже почала діяти практично: окремі країни застосовують так звану «данську модель», інвестуючи безпосередньо в українські підприємства та створюючи спільні виробничі майданчики за кордоном. Аналітики відзначають, що координація подібних проєктів може значно посилити виробничі потужності Києва і одночасно забезпечити Європу доступом до перевірених у бою технологій.

Політичний контекст підштовхує до такого вибору: сигнали з адміністрації США про обмеження прямого залучення американських ресурсів і вимоги більше спиратися на європейське фінансування змусили уряди континенту активніше шукати власні шляхи посилення обороноздатності. У відповідь низка країн погодилася фінансувати виробництво зброї та компонентів — як на території України, так і в партнерських країнах, зокрема підписуються рамкові домовленості щодо закупівель і спільного виробництва.

На рівні промисловості приклади вже є: українські компанії заявляють про можливість швидкого масштабування виробництва (наприклад, нарощування випуску дронів у разі великого урядового замовлення), а заводи бронетехніки працюють над модифікаціями, що підвищують захищеність від ударів із повітря. Експерти кажуть, що поєднання бойового зворотного зв’язку та зовнішніх інвестицій може скоротити цикл від ідеї до серійного виробництва до місяців, а не років.

Київ має амбіційну мету — виробляти десятки мільярдів доларів озброєнь на рік, що потенційно здатне не лише повністю забезпечувати потреби власних збройних сил, а й стати джерелом доступних, перевірених у бойових умовах рішень для союзників. Успіх цієї стратегії залежатиме від стабільності фінансування, прозорих правил ліцензування й ефективної інтеграції українських виробів у логістичні та сертифікаційні системи НАТО та ЄС.