Сила народу не робить демократії. Майдану час додому, - історик
Публіцистка та історик Енн Еплбом у статті в New Republic розповідає, чому, на її думку, від революцій у вигляді народного повстання завжди мають завищені очікування. Сп’яніння від "сили народу" - масових маршів, демонстрацій, пісень та гасел – завжди є ілюзією. А рано чи пізно ілюзії зникають. Успішна вулична революція, як і будь-яка революція, не обов’язково матиме позитивні наслідки або взагалі які-небудь наслідки.
Еплбом зазначає, що вуличні революції не завжди є прогресивними, позитивними чи взагалі важливими явищами. Деяким вдається замінити корумповану тиранію насильством та політичним вакуумом, як це трапилося у Лівії. Помаранчева революція 2004-2005 рр. привела до влади нову групу лідерів, які виявилися настільки ж некомпетентними, як і їхні попередники.
Натовп може залякувати, він може вдаватися до насильства або привести до влади екстремістів, як у Тегерані у 1979 році або у Петрограді у 1917 році.
ЧИТАЙТЕ: Стратегічною метою Путіна є не Крим, а перетворення України на конфедерацію
Натовп може навіть не представляти інтересів більшості. На думку Еплбом, на Заході часто навіть плутають "силу народу" (вуличну революцію) із самою демократією. Але створення демократичних інституцій – судів, правової системи, біллів про права – є тривалим та складним процесом, що часто взагалі не цікавить іноземних журналістів.
Деякі з найбільш успішних переходів до демократії взагалі не були викликані силою натовпу. Чилі стала демократією, тому що цього захотів диктатор Августо Піночет. Круглий стіл у Польщі у 1989 році почався ще до масових демонстрацій у Празі чи Берліні. Але Чилі та Польщі залишаються зараз демократіями, і не в останню чергу тому, що нові лідери прийшли до влади без будь-якого відкритого опору з боку старого режиму.
У Києві, як вважає Еплбом, вже давно час спакувати свої речі хлопцям у камуфляжі, що живуть у наметовому містечку. Багато-хто у Києві дуже добре розуміє це. Позитивні події, на її думку, відбуваються у Києві зараз не на барикадах, а у конференц-залах, в яких, зокрема, сотні економістів, банкірів та депутатів вислуховують поради від іноземних політиків, що пережили не менш драматичні революції у своїх країнах.
Українські громадські активісти та журналісти хочуть жити у країні із сильною вільною пресою, якої ніколи не було в Україні, де будуть захищені журналісти і де буде гарантовано свободу слова. Але задля досягнення цієї мети потрібні правники та нормальний законотворчий процес, а не "сила народу". Журналістам, як і новим міністрам, потрібен час, а не ейфорія.
Більше читайте в огляді iPress.ua "Світ про нас" "Битва за Україну обіцяє бути довгою та важкою, але не єдиною".
