Україна може не повертати Росії $3 мільярди, якщо Захід накладе на Москву санкції

Ескалація кризи в Україні спонукала Сполучені Штати та Європу накласти найжорсткіші економічні санкції проти Росії з кінця Холодної війни і підготуватися до ще жорсткіших, якщо ситуація погіршиться. Водночас, тривала нестабільність і воєнний конфлікт на сході України, де бойовиків, яких підтримує Росія, звинувачують у тому, що вони збили рейс MH17 "Малайзійських авіаліній", виснажують українські фінанси. Незважаючи на щедрий пакет міжнародної допомоги, уряд зіткнувся зі скороченням доходів, потребою у нових видатках та піком виплат для обслуговування зовнішнього боргу у найближчі два роки. Лише одна річ може вивільнити для України $3 млрд та стати потужним сигналом для Росії: Великобританія може відмовити у застосуванні боргового контракту, укладеного за нормами англійського права, на підставі якого Росія позичила гроші колишньому президенту України Віктору Януковичу у невдалій спробі зберегти його на посаді наприкінці минулого року. Україна тоді отримає змогу відмовитися від визнання цього боргу без звичних при цьому юридичних і ринкових наслідків відмови. Такі санкції проти боргу України посилять вже накладені на Росію фінансові, енергетичні і торговельні санкції, і самі по собі будуть адекватною і точковою реакцією на конфлікт. Вони не суперечитимуть нормам міжнародного права та узгоджуватимуться з законодавчими прецедентами у Сполученому Королівстві та Європі, зокрема тими, що стосуються Іраку та найбідніших країн світу - і стануть, на відміну від інших санкцій проти Росії, фінансовою допомогою для самої України.

У цій аналітичній записці викладено труднощі, з якими зіткнулася Україна в обслуговуванні свого зовнішнього боргу, та кроки, необхідні для того, щоб поєднати санкції проти Росії з полегшенням боргового тягаря для України. Хоча й Україна може в односторонньому порядку відмовитися від частини свого боргу перед Росією як сформованого у незаконний спосіб, новий уряд буде тоді вразливими для позовів і зруйнує свою ринкову репутацію. Акт британського парламенту, що позбавить кредитора права вимагати компенсацію за дефолт за цими облігаціями, сигналізуватиме, що суди і ринки капіталу у Сполученому Королівстві не допоможуть Росії реалізувати її стратегію щодо України. Це зменшить здатність Росії підірвати державні фінанси України та її вплив на будь-які майбутні переговори щодо реструктуризації боргів.

Росія буде також важко продати облігації без жодної позовної сили комерційним інвесторам. Україна змогла б зберегти до $3 млрд без жодних юридичних або репутаційних негативних наслідків, при цьому зберігаючи можливість погасити частину або всю суму боргу або переглянути умови отримання цього кредиту в межах політичного врегулювання, у якому вона матиме більше шансів на врахування своїх вимог.

Українські проблеми з боргами

Чимало з проблем України передують усуненню президента Януковича від влади у лютому 2014 року, але багато з них також є прямим наслідком політичної кризи. За даними, оприлюдненими Україною, її державний борг становив трохи більше $73 млрд наприкінці 2013 року, включно з державними гарантіями на $13 млрд для "Нафтогазу", "Укравтодору" та інших структур. За даними Міжнародного валютного фонду (МВФ), цей борг на той час становив трохи більше 40% ВВП України. Подальше погіршення ситуація, хаос, пов'язаний з політичними змінами, багатосторонні позики, обіцяні новому уряду, можуть підштовхнути борг до понад 63% ВВП до 2015 року (IMF 2014). Це поміркований за міжнародними стандартами рівень. Проте, в Україні був тривалий досвід поганих економічних показників відразу після розпаду Радянського Союзу і були проблеми з обслуговуванням боргу навіть поміркованого рівня. Уряд востаннє реструктуризував свій борг у 2000 році, коли він становив менше 60% ВВП (Federico Sturzenegger and Jeromin Zettelmeyer 2007). "Нафтогаз" реструктуризував свій борг у 2009 році, додавши ще більше державних гарантій за своїми облігаціями до урядового боргового тягаря (Udaibir S. Das, Michael G. Papaioannou, and Christoph Trebesch 2012).

МВФ схвалив програму підтримки України на $17 млрд наприкінці квітня 2014 року. У той час співробітники МВФ дійшли висновку, що державний борг був "з високою ймовірністю на прийнятному для втримання рівні", незважаючи на ризики від втечі капіталу, нестабільності банків та валюти. Цей висновок мав особливе значення, тому що відповідно до правил МВФ, якщо Фонд надає позики, що більше, ніж удвічі перевищують обсяг квоти країни протягом одного року, він повинен визначити, що її борг є "з високою ймовірністю на прийнятному для втримання рівні" у середньостроковій перспективі (IMF 2012, 2013).

Якщо це не так, то МВФ може попросити країну реструктуризувати свій борг, щоб убезпечити від ризиків програму кредитування та ресурси Фонду. Україні ще не довелося реструктуризувати свій борг, незважаючи на те, що вона має отримати 800% своєї квоти в МВФ.

Ця оцінка МВФ мала застереження, у якому йшлося про ймовірні "невизначеності геополітичного характеру". Цих невизначеностей тепер стало більше. Ескалація конфлікту ускладнює для України подолання піку боргових платежів у короткостроковій перспективі, на що вона нездатна без допомоги донорів. На початку 2014 року вона розраховувала виплатити своїм іноземним кредиторам до кінця 2015 року понад $10 млрд за номінальною вартістю емітованих облігацій та $3,5 млрд доходу за ними, і ще майже $21 млрд до кінця 2020 року (таблиця 1). Дружні уряди і багатосторонні організації пообіцяли надати понад $30 мільярдів (таблиця 2), яких, як вважали, було достатньо у квітні, щоб гарантувати обслуговування боргу і задовольнити інші потреби в іноземній валюті протягом 2014 року. Економічна програма передбачала повернення до ринків капіталу у 2015 і 2016 роках.

Проте, з моменту запуску програми МВФ стан економіки України погіршився, незважаючи на безпрецедентні реформи. Витрати на національну безпеку зросли, відтік капіталу перевищив прогнози, платежі за енергоресурси уповільнилися, а доходи від податків та зборів на сході країни стрімко скоротилися. Голова МВФ Крістін Лагард приєдналася до хору посадовців та спостерігачів, які пророкують, що Україні може знадобитися мільярди доларів додаткової підтримки, якщо конфлікт не закінчиться найближчим часом. Відновилися вкотре розмови про реструктуризацію боргу.

Для того, щоб компенсувати заподіяну економіці шкоду, навіть у найкращому випадку будуть необхідні надзвичайні політичні зусилля. На Крим, тепер анексований Росією, припадало менше 5% ВВП України, а фіскальні трансферти, які він отримував, виснажували бюджет центрального уряду. За даними МВФ, на Східну Україну припадало понад 20% ВВП у 2013 році, включно з 30% промислового виробництва і 28% експорту. Якщо навіть на сході швидко закінчаться воєнні дії, він все одно навряд чи захоче добровільно переказувати зібрані податки і збори до Києва.

Давня залежність України від імпорту енергоресурсів є одним з основних чинників у її проблемах з боргами. За оцінками МВФ, Україна імпортувала газу на $36,5 млрд у 2011-2013 рр., причому майже весь обсяг з Росії. Коли обидві країни перебували у добрих відносинах, Україна отримала знижку на газ. Після втечі Януковича Росія підняла ціну з $269 до $485 за 1000 кубометрів газу. Росія припинила постачати газ у червні 2014 року і відтоді заявляє, що Україна винна їй понад $5 мільярдів. Україна ставить під сумнів цю цифру і намагається знайти альтернативних постачальників газу. Ці дві країни подали позови одна проти одної до Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма: Росія вимагає сплати боргу, а Україна вимагає повернення їй переплати і визначення справедливої ціни. МВФ очікує, що платежі за газ забиратимуть близько $10 мільярдів на рік, і ця сума може зрости через коливання на валютному ринку та ринках нафти й газу. Виплата $1,6 млрд за облігаціями "Нафтогазу", що повинна відбутися у вересні 2014 року, додає тиску на валютні резерви.

Аргументи на користь санкцій проти боргу

Аргументи на користь санкцій проти боргу частково спираються на ті самі чинники, якими обґрунтовували вже запроваджені торговельні та фінансові санкції, але є й інші, властиві лише цьому боргу України перед Росією.

Сполучені Штати та Європейський Союз наклали торговельні та фінансові санкції на Росію у відповідь на її анексію Криму - після референдуму, на якому було чимало шахрайства і залякування - а потім у відповідь на посилену підтримку Росією войовничих сепаратистів у Східній Україні. Мета полягала у створенні тиску на ключових осіб, що приймають рішення у Росії, обрізаючи потік грошей, товарів та послуг між Росією і Заходом. Позбавлення Росії права звертатися до англійських судів для стягнення боргу у $3 млрд. за укладеним за англійським правом контрактом допоможе досягти не лише цієї мети. Таке рішення позбавить Росію права вимагати ці гроші, і, водночас, допоможе самій Україні. Це також буде визнанням факту, що боргові контракти можуть використовувати як політичну зброю, і, водночас, стане інструментом для опору. Україна має сильні моральні, економічні та політичні аргументи проти погашення цього боргу перед Росією, але дефолт міг би наразити її на юридичні та репутаційні ризики, чого вона не може собі дозволити. Щоб мінімізувати ці ризики, в Заходу є сенс прийняти рішення, що стосуватиметься виключно однієї, особливо проблематичної емісії облігацій на $3 млрд, і підтримати ним Україну.

Незвичні облігації

Зосередженість на емісії облігації на $3 млрд доларів також має сенс у світлі витоків нинішньої кризи. Віктор Янукович був обраний президентом у 2010 році. Він був вигнаний з посади у лютому 2014 року, після декількох місяців народних протестів, які спалахнули, коли він відмовився укласти угоду про асоціацію з Європейським Союзом під тиском Росії у листопаді 2013 року. Він відреагував на протести, жорстоко придушуючи опір, а потім втік до Росії у лютому цього року. Росія відтоді встигла анексувала Крим, постачає проросійським сепаратистам зброю та збирає війська на східному кордоні України.

У грудні 2013 року, у розпал протестів проти Януковича, президент Росії Володимир Путін запропонував Україні пакет допомоги з $15 мільярдів та значну знижку на імпортований з Росії газ. Перший транш у $3 млрд було виділено напередодні Різдва в обмін на державні облігації України з терміном погашенням у грудні 2015 року. Відтоді кредитування призупинили, але борг у $3 млрд залишається.

Цей борг відрізняється за своїми властивостями від іншого боргу України перед Росією і є незвичним за міжнародними стандартами, тому що його зміст не відповідає його формі. Як наслідок, Росія отримує перевагу над усіма іншими кредиторами України.

Відповідно до проспекту емісії своїх облігацій, поширеного наприкінці 2013 року, державний зовнішній борг України становив майже $30 мільярдів, з яких більше $17 мільярдів припадало на облігації, розміщені за кордоном (включно з $3 млрд, які придбала Росія у грудні 2013 року). Незначні суми Україна була винна комерційним банкам, і понад $9 млрд - міжнародним фінансовим інституціям, таким як МВФ, і $911 млн - іноземним урядам. До останньої суми належав також борг у $704 млн перед Росією, який Україна погашала за рахунок орендних платежів від Росії за базу у Севастополі, але тепер ці доходи втрачені для України внаслідок анексії. Крім того, уряд гарантував позики на $8 млрд, отримані державними підприємствами, як-от "Нафтогазом", від приватних, інституційних і урядових кредиторів.

Таблиця 1. Витрати на обслуговування зовнішнього державного боргу України (у мільйонах доларів США)

Джерело: Міністерство фінансів України, проспект емісії облігацій України, 17 лютого 2014 року.

Таблиця 2. Обіцянки донорів Україні

Джерело: МВФ

Кожну з цих категорій боргу трактують по-різному за сформованими звичаями реструктуризації суверенного боргу. Наприклад, уряди, зазвичай, не судяться один проти одного, щоб стягнути гроші з боржника у національних судах. Якби ці $3 млрд, позичені у грудні минулого року, розглядали як двосторонню допомогу, то реструктуризацію цього боргу розглядали б у межах Паризького клубу, що об'єднує держав-кредиторів, представники яких зустрічаються у міністерстві фінансів Франції з 1956 року. З іншого боку, борг у формі облігацій, зазвичай, реструктуризують шляхом їх обміну на нові облігації або ж кредитори голосують за план реструктуризації, погрожуючи боржнику судовими позовами. Приватні кредитори дедалі частіше вдаються до судових позовів, щоб тиснути на суверенних боржників (Julian Schumacher, Christoph Trebesch, and Henrik Enderlein 2014).

Різні підходи відбивають різні ролі, мотиви, і законні права кредиторів у світі, в якому немає всеосяжного закону про банкрутство, який би визначив права усіх кредиторів. Паризький клуб представляє у собі поєднання економічних та політичних обмежень урядів країн-членів. Боргові контракти та пов'язані з ними правові засоби захисту кредиторів становлять основу для реструктуризації кредитів та облігаційного боргу. Різні категорії боргу є слабо пов'язаними між собою, так що деякі борги неможливо змусити погасити за рахунок решти. Проте, важко запобігти такому паразитуванню без закону про банкрутство. Реструктуризація суверенних боргів, на відміну від процедури банкрутства, спирається на поєднання звичаїв, особистої вигоди сторін та їхню силу.

Борговий контракт, на підставі якого Росія позичила Україні $3 млрд, є аномалією, тому що його характеристики властиві різним категоріям боргу. По суті, це різновид двосторонньої допомоги, якою, зазвичай, не торгують на ринку, стягнення боргу за якою не можна вимагати у будь-якому національному суді, і реструктуризація якої мала б відбуватися у межах Паризького клубу кредиторів.

Цей борг утричі більший, ніж усі борги решті суверенних кредиторів на початок 2014 року. За своєю формою - це приватний контракт на емісію облігаційної позики на $3 млрд, облігації з якої перебувають у лістингу на Ірландській фондовій біржі. Контракт укладений за англійським правом і кредитор може вимагати стягнення боргу в англійських судах - так само як і з більшістю контрактів України на емісію облігаційних позик. Погашення цього боргу буде, безперечно, найбільший платежем за облігаціями в іноземній валюті, який Україна має зробити під час дії програми МВФ. Деякі з причин, чому Росія загорнула свою допомогу в обгортку з ринкових облігацій, можливо, є й зрозумілими, але інші - вже ні. По-перше, можливо, це прискорило отримання грошей Україною: $3 млрд надійшли від російського суверенного фонду, який має повноваження інвестувати у ринкові цінні папери. По-друге, Росія, можливо, хотіла отримати змогу швидко продати облігації на приватних ринках капіталу. По-третє, і найважливіше, що це може викликати найбільше проблем для України, ці облігації дають Росії змогу викликати каскад дефолтів за іншими облігаціями України і велику частку голосів під час будь-якої майбутньої реструктуризації облігаційних позик. Це тому, що всі облігації одного уряду пов'язані між собою: коли за одними оголошується дефолт, з рештою може статися те саме. Хоча й такі "перехресно-дефолтні" зв'язки є звичними серед облігацій, вони нехарактерні для зв'язків між облігаціями та іноземною двосторонньою допомогою. Пояснення полягає у тому, що приватні інвестори в іноземні облігації та суверенні кредитори (уряди) мають різні мотиви і різні відносини із суверенними боржниками. Наприклад, уряд-кредитор може відмовитися від прибутку заради порятунку союзника або дестабілізації економіки ворога.

Контракт на емісію облігацій номіналом $3 млрд містить також незвичні умови, які дають Росії ще більший контроль над Україною і більше переваг у порівнянні з іншими кредиторами. На відміну від усіх інших українських контрактів на емісію облігацій, цей обіцяє зберегти прямий борг уряду та гарантований державою борг на рівні до 60% номінального ВВП України. Україна може опинитися у стані дефолту просто тому, що її економіка скорочується, наприклад, через втрату території, нові торгові бар'єри з Росією або заворушення. Як це не парадоксально, цей контракт збільшує силу Росії, як кредитора, коли вона своїми діями збільшує співвідношення боргу України до ВВП. Ця умова про дотримання співвідношення боргу до ВВП на конкретному рівні може також спростити для Росії і зробити більш вигідним продаж цих облігацій на ринку, оскільки покупець отримає право вимагати погашення боргу перед усіма іншими інвесторами в облігації, контракти за якими не містять такої умови.

Росія має також право вимагати повного погашення випуску цих облігацій достроково, якщо Україна пропустить платіж будь-якому іншому кредитору "контрольованому" Росією або такому, у якому Росія є "мажоритарним акціонером/учасником". Ця умова є також унікальною, її немає в решті контрактів на емісію українських урядових облігацій, і, можливо, вона була навмисно включена для того, щоб змусити Україну платити "Газпрому".

Коли Україна випустила ці облігації в грудні 2013 року, Росія вже вимагала погасити борг за контрактом на постачання газу між "Нафтогазом" і "Газпромом"; частина боргу є спірною. Залежно від того, як суди розтлумачать цю умову контракту, Росія зможе у будь-який момент викликати дефолт за облігаціями України. Форма і умови погашення боргу, у поєднанні з дворічним терміном погашення, узгоджуються із заявленим наміром Росії зберегти Україну "на короткому повідку". Облігації використовують як інструмент політичного контролю.

Ворожі акти і "одіозні борги"

Якщо союзники України не зобов'яжуться допомогти погасити їй цей борг, Україна та інші її кредитори запросто опиняться у ситуації, коли їм доведеться вести переговори з тримачем великої кількості її облігацій, що анексує частини її території та підживлює внутрішню нестабільність. Право має свої інструменти для тих випадків, коли борг стає інструментом насадження корупції та насильницького пригноблення. Проте, ці інструменти важко застосувати і вони можуть мати неприємні наслідки для самого боржника. Одним з таких інструментів є концепція "одіозного боргу".

Ідею про те, що держава не повинна нести відповідальність за борги, сформовані на шкоду суспільним інтересам, можна простежити до перших засадничих творів XVII століття у галузі міжнародного права (Robert Howse 2007, pp. 5–6). У розпал колоніальної експансії та дипломатії канонерок у ХІХ і на початку ХХ століть, держави-правонаступниці іноді відмовлялися погашати "військові борги", які фінансували військові кампанії проти них. "Ворожі борги", сформовані для придушення повстань, іноді дійсно не визнавали, коли правителі, винні у їх формуванні, залишали посаду. Держави могли також відмовитися погашати позики, які були розкрадені диктаторами, коли кредитори цілком усвідомлювали цей їхній намір (Lee Buchheit, Mitu Gulati, and Robert Thompson 2006). Російський правник, що працював у Парижі у 1920-х роках, сплів різні варіанти цих прецедентів в експресивний термін "одіозний борг" (Alexander N. Sack 1927). Подібні ідеї є невід'ємною частиною національного законодавства в багатьох країнах (Howse 2007, Matthias Goldmann 2013). Шахрайство, примус, відсутність повноважень, злий намір і зловживання з боку кредиторів можуть взагалі перешкодити стягнення боргу (Buchheit, Gulati, and Thompson 2006; Parker Hood 2012). За процедурою банкрутства, коли кредитори навмисно чинять шкоду боржнику, намагаючись отримати несправедливу перевагу перед іншими кредиторами, або спотворити характер своїх вимог, судді можуть відхилити їхні вимоги, забрати в них голоси (під час голосування за план реструктуризації), або поставити їх на останнє місце у черзі кредиторів за правом стягнення боргу (Adam Feibelman 2007, Anna Gelpern 2007).

Якби Україна вирішила послатися на концепцію "одіозного боргу", вона могла б сказати, що ця позика, отримана урядом Януковича, пішла на шкоду суспільним інтересам. Його звинувачують у крадіжці десятків мільярдів доларів бюджетних коштів протягом його перебування на посаді для підтримки свого марнотратного способу життя, включно з приватним зоопарком. Той факт, що його сили безпеки стріляли у беззбройних демонстрантів у лютому 2014 року, посилює цей аргумент. Проте, ця стратегія буде ризикованою для України, тому що мало які суди явно схвалюють концепцію "одіозного боргу". Навіть ті коментатори, які погоджуються, що деякий борг не треба погашати, оскільки він є "одіозним", мають різні думки щодо основних питань застосування концепції: який борг можна кваліфікувати як "одіозний" - гроші на ракети, усі запозичення диктаторів, борг, витрачений з корупційними втратами або цілком змарнований? У цій дискусії той факт, що Янукович був обраним лідером, що його описують як більш корумпованого, ніж схильного до насильства, і що не вся запозичена сума була вкрадена або використана для купівлі куль, якими застрелили людей, могла б перешкодити захисту України.

Відсутність цієї концепції у законодавстві та випереджувальні поступки з боку кредиторів частково пояснюють, чому, незважаючи на приклади відмови від незаконно сформованого боргу у ХІХ та на початку ХХ століть, у сучасному досвіді реструктуризації суверенних боргів явно немає випадків використання концепції одіозних боргів. З 1997 року 19 країн провели реструктуризацію своїх облігацій, усі, окрім однієї, спираючись на економічну необхідність. Навіть Південна Африка після падіння режиму апартеїду та Ірак після Саддама навмисно відмовилися посилатися на концепцію "одіозного боргу".Політичні міркування залишилися між рядків. Єдиним винятком є Еквадор, який в односторонньому порядку зробив пропозицію про викуп облігацій на вигідних для нього умовах у 2008 році, погрожуючи дефолтом, тому що президентська комісія з аудиту "виявила суттєві ознаки незаконності і неправомірності" емісії. Ці претензії були спірними, але більшість кредиторів прийняла умови Еквадору, якому вдалося скоротити цей борг майже на 70%. Еквадор повернувся на ринки капіталу через п'ять років.

Приклад Еквадору, коли він погрожував відмовою від боргу в односторонньому порядку, може бути ризикованим для України, тому що вона залежить від фінансування з боку донорів і не може дозволити собі залишатися без доступу до ринків протягом п'яти років. Багаті уряди не схвалюють широкого тлумачення концепції одіозного боргу, що дає суверенних боржників право відмовитися від нього, тому що велика частина їхніх власних позик опиниться у небезпеці. Вони воліють спростити для боржників списання частини боргу з економічних міркувань.

Отже, Україна має два варіанти дій щодо свого боргу перед Росією. По-перше, вона може поставитися до боргу перед Росією, як ще до однієї претензії на плоди внутрішніх реформ і щедру допомогу донорів. Хоча й вона може погодитися погашати цей борг, Україна повинна сподіватися, що Росія не використає сприятливі для неї умови контракту для запуску каскаду дефолтів просто для того, щоб дестабілізувати її урядові фінанси. Якщо Україні колись буде треба організувати списання частини боргу або реструктуризацію, то Україна повинна сподіватися, що Росія не намагатиметься використати свої облігації, щоб заблокувати схвалення угоди кредиторами або отримати пільгові умови для себе. Поки що Україна розраховує саме на це.

Протилежним варіантом є відмова від погашення цих облігацій з посиланням на концепцію одіозного боргу. Ця стратегія може породити правові, політичні і ринкові ризики, усі з яких будуть сприятливими для Росії.

Пропозиція, сформульована у цій аналітичній записці, дасть Україні і її союзникам третій варіант: окремий закон про санкції, який би скоротив вплив Росії на усі борги України і її здатність отримати прибуток від продажу облігацій на ринку, захищаючи, водночас, Україну від юридичних і репутаційних наслідків непогашення боргу.

Пропозиція і прецедент

Для створення цього третього варіанту, парламент Сполученого Королівства може прийняти закон про санкції проти конкретного боргу України перед Росією, яким би він позбавив Росію права вимагати в англійських судах стягнення боргу за облігаціями, емітованими Україною 24 грудня 2013 року - з міркувань шкоди цього права для національних інтересів країни. Ані Росія, ані той, хто купить облігації в Росії, не зможе подати до суду позов проти України або звернутися до арбітражу, щоб стягнути борг на території Сполученого Королівства. Росія матиме право на борг без гарантії правового захисту. Україна збереже можливість заплатити $3 млрд після політичних переговорів з Росією, але вестиме ці переговори з набагато сильнішої позиції. Для Росії найкращим варіантом повернути борг стануть переговори і робота через Паризький клуб кредиторів.

Більш амбітна версія цього закону може залишити визначення конкретного контракту Форін-офісу або міністерству фінансів. Це означатиме нову політику санкцій проти боргу та передбачатиме низку критеріїв визначення боргових контрактів за різних обставин. Такий закон міг спиратися на дослідження у сфері санкцій проти контрактів та сфері одіозних боргів, але його можливий зміст виходить за межі цієї аналітичної записки.

Як і більшість санкцій, санкції проти боргу можуть мати обмежений термін дії. Санкції можуть діяти до певної дати, якщо термін дії закону не буде продовжено або буде досягнуто низки умов, що відбиватимуть деескалацію напруги між Росією і Україною. Тому санкції проти боргу й можуть відрізнятися за своїми наслідками від застосування концепції одіозного боргу, який є сумнівним назавжди через обставини свого виникнення. Він не може перестати бути одіозним просто тому, що диктатор покаявся до закінчення терміну погашення боргу.

Базова конструкція пропозиції застосування санкцій проти боргу України перед Росією ґрунтується на останніх інноваціях у реструктуризації боргу і політиці санкцій. Вона містить елементи останніх європейських і британських заходів захисту Ірак та найбідніших країн від кредиторів, пропозицій про санкції проти контрактів від Робочої групи із запобігання утворенню одіозного боргу Центру глобального розвитку (2010 р.), а також пропозиції з проведення консультацій щодо застосування санкцій проти контрактів, оприлюдненій цього року Форін-офісом. Жоден з цих заходів сам по собі не розв'яже проблеми боргу України перед Росією. Але санкцій проти боргу заповнять порожнечу у міжнародній фінансовій системі.

Джерело: Capital Markets Law Journal

Переклад: iPress.ua