Джеремі Кларксон та його історія

"Між славою і удачею треба без вагань обирати удачу, – сказав колись Джеремі Кларксон. – Слава – це майже невпинний головний біль".

Утім, кар’єра 54-річного ведучого побудована на суперечливих заявах. Кларксону вдалося образити аргентинців, німців, мексиканців, румунів та безліч інших. Відомий любов’ю до вузьких джинсів, яка непідвладна моді, він приятелює з прем’єром Девідом Кемероном і пише авторські колонки для двох національних газет.

Джеремі Чарльз Роберт Кларксон народився у Донкастері (графство Південний Йоркшир) 11 квітня 1960 року, у сім’ї викладача мистецтва Ширлі і комівояжера Едді. Своє дитинство, яке минуло у 400-річному фермерському будиночку, Кларксон вважає щасливим.

Вперше він потрапив на ВВС у 12-річному віці, коли зіграв роль Аткінсона в радіоадаптації серії дитячих книжок про хлопчика Дженнінга і його пригоди у вигаданій початковій школі Лінбері-Корт письменника Ентоні Бакеріджа. Але цю роль у нього скоро забрали.

"Чому усе так швидко скінчилось? – міркував одного разу другий ведучий Top Gear Річард Хеммонд у інтерв’ю на LBC Radio. – Та ясно, що він щось там утнув". Утім, правда була прозаїчнішою: у Кларксона зламався голос. Улюблені слівця молодших школярів неправдоподібно звучали баритоном.

Ширлі та Едді заздалегідь записали Джеремі в списки очікування кількох приватних шкіл, гадки не маючи, чим платити за навчання.

"Вони дуже не хотіли віддавати мене у державну школу Південного Йоркширу, де атмосфера була брутальною", – пригадував якось Кларксон у передачі BBC Radio 4 Desert Island Discs.

Незадовго до того, як хлопцю виповнилось 13 – вік, коли він мав розпочати навчання в обраній батьками школі-інтернаті Repton у Дербіширі, Ширлі спала на думку перспективна ідея.

На Різдво вона пошила для Джеремі та його сестрички Джоанни іграшкових ведмедиків Паддінгтонів за мотивами популярних книжок. Ведмедики дуже сподобались друзям дітей, тож Ширлі з чоловіком почали виготовляти їх на продаж. Однак це не сподобалось юристам Майкла Бонда, автора книжок про Паддінгтона, які погрожували подати на Кларксонів у суд. Тоді Ширлі та Едді офіційно домовились з автором про ліцензію (Ширлі пригадує цю історію у своїй книжці).

"Це був початок щасливої долі, яка не залишає мене усе життя, – згодом казав Джеремі Кларксон в інтерв’ю з С’ю Лоулі. – Щасливий випадок звів їх з Паддінгтоном якраз перед моїм 13-річчям, так що вони змогли оплатити мені школу, і я поїхав з дому".

Втім, школа не виправдала батьківських сподівань. Подалі від батьків, "я раптом зрозумів, що можу поводитись як завгодно, бо батьки про це не дізнаються і мені не буде соромно. Це побачить вчитель? Ну то й що! Яка різниця, що твій вчитель з англійської знає, що ти курив на перерві?"

"У дитинстві важко розпізнати, хто з твоїх однолітків сягне світової слави, – розповів газеті Sunday Times однокласник Кларксона Джеррі Остін. – Про Джеремі я б ніколи такого не подумав".

Хоча вчився Кларксон добре, успішно склавши іспити з дев’яти предметів після середніх класів школи, з поведінкою у нього були проблеми. Він курив, пив і, попри те, що в його школі вчилися лише хлопці, вилетів з неї, як кажуть, через стосунки з дівчатами. За два з половиною місяці до заключних іспитів у старшій школі його попросили піти. Досі неясно, чи це було повномасштабне "виключення", чи просто припинення навчання "за згодою сторін".

Лишившись без заняття, Кларксон – на той час вже кучерявий юнак зростом у 1 м 95 см – був змушений повернутися до батьків і набивати ведмедиків. "Вони були дуже мною незадоволені, – казав він, – але я знав, що скоро з’являться якісь інші можливості. Можливості завжди з’являються. Принаймні в моєму житті".

Одного разу, гуляючи вулицями, він зустрів друга сім’ї, керівника місцевої газети. Той спитав хлопця, що він тут робить. Джеремі розповів про прикрість зі школою, і той відповів, що йому треба йти у журналістику.

Кларксон записався на співбесіду в іншу місцеву газету Rotherham Advertiser, де його знову спіткала щаслива доля, за його власними словами. Резюме в нього було дуже скромне, але виявилось, що дідусь Кларксона, лікар, під час Другої світової війни приймав у редакторки перші пологи, не побоявшись прийти до неї під час повітряної атаки. Довічно вдячна редакторка прийняла Джеремі на роботу.

Хоча на той час Кларксон уже писав вільно й невимушено, він зізнавався, що репортер місцевих подій з нього був "досить кепський". Одного разу, зателефонувавши жінці, що втратила чоловіка, він раптом забув причину свого дзвінка. Іншого разу він був змушений лишити місце злочину, з якого вів репортаж, через приступ реготу, викликаний заграванням з колегою.

"Він був практично таким, як і зараз, – згадує його колега по тій газеті Лес Пейн. – Просто молодша версія того Кларксона, якого ви сьогодні бачите по телевізору. Він нормально вписувався у колектив, але не соромився висловлювати свою думку".

Пейн також пригадує, що Кларксона мало цікавили новини місцевого масштабу. Одного разу він дуже не хотів іти на сільськогосподарську виставку. "Він знущався з цієї події, як міг, – розповідає пан Пейн. – Йому не цікаво було писати про найбільші у Ротергемі кабачки. Новини невеличкого міста явно його не приваблювали".

Нині Кларксон регулярно відвідує матчі "Челсі", але раніше футболом теж особливо не цікавився. "Він любив повторювати, що весь спорт, за винятком автоспорту, – це марнування часу, а грати футбол – все одно що безцільно копати торбу ногами, – пригадує Пейн. – Точно не знаю, коли його ставлення змінилось".

Але одна константа – це любов Кларксона до автомобілів і керування ними. Коли Пейн зібрався купувати свою першу машину, Кларксон поговорив зі своєю дівчиною, і та продала йому свій жовтий Mini.

У 2011 році ВВС отримала понад 20 тисяч скарг, коли Кларксон пожартував на передачі The One Show щодо страйку держслужбовців з пенсійного питання: "Чесно, я б їх усіх застрелив. Вивів би їх на вулицю і розстріляв на очах в їхніх родин". Але, за розповіддю пана Пейна, наприкінці 1970-х Кларксон і сам страйкував з приводу платні, хоча на вулиці у лавах демонстрантів його не пригадують.

Кларксон пішов з Rotherham Advertiser і пробував працювати в інших газетах, таких як Rochdale Observer, Wolverhampton Express і Star, але невдовзі усвідомив, що провінційна журналістика йому не до душі. Момент істини настав одного вечора, коли він розповідав своїй дівчині про те, що вдень в їхньому офісі збирали нові меблі. "Тої ж миті я зрозумів, що треба йти, – розповідав він у передачі Desert Island Discs. – Коли нові офісні меблі стають настільки важливими, щоб бодай згадувати про них у розмовах – пакуй сумки і тікай хоча б за 300 кілометрів!"

Він переїхав на південь, усе ще шукаючи своє місце в житті. "Я не міг змиритися з думкою про те, щоб працювати на когось іншого. Я жив у районі Фулем на південному заході Лондона, в оплоті тетчерівського підприємництва, і там у кожного був свій бізнес – ремонт будинків, типографія, мільйон різних речей. Тож я подумав, що і собі слід щось таке завести. Я змушував себе щодня генерувати по одній новій ідеї".

Виходячи з любові до автомобілів, він заснував власну компанію Motoring Press Agency, яка готувала огляди машин для одночасної публікації у різних регіональних виданнях. Звідти йому запропонували регулярно дописувати у журнал Performance Car.

На презентації нової моделі Citroen у 1987 р. у Нью-Форесті, Кларксон почав перемовини з Джоном Бентлі, працівником Top Gear – багаторічної передачі про автомобілі каналу BBC Two.

"Це була та людина, яку я шукав, – енергійний знавець автомобілів, який міг зробити автомобільне телешоу веселим, – розповідав пан Бентлі, що нині веде The Gadget Show на каналі Channel 5. – Він зухвало виражав свої думки і не визнавав авторитетів – аж ніяк не типовий байдужий телеведучий. Те, що на вигляд і слух він був 20-річним хлопцем з приватної школи, не мало жодного значення, як і те, що він був дещо подібним до шкільного хулігана. Я знав, що нам потрібен такий, як він".

Через кілька місяців пан Бентлі, тим часом підвищений до продюсера, зміг запропонувати Кларксону практичне тестове завдання, де той мав провести драйв автомобіля Range Rover. "Кларксон виділявся з-поміж інших кандидатів, бо він був кумедний, – розповідав Бентлі. – Навіть наше начальство не стримувало смішків".

Отже, у 1988 р. Кларксон уперше з'явився у програмі Top Gear – шоу, яке безперервно виходило з 1977 р. Як відлуння сільськогосподарської виставки за десять років до того, одним з його перших завдань був репортаж з розпродажу битих автомобілів, який він провів без жодної іронії. На початку він поводився "як дерев'яний", за його власними словами.

Але з часом він став вільніший і красномовніший, а також змінив зовнішній імідж – з піджаку, краватки та штанів-чінос на тепер вже фірмові джинси і неформальну куртку. Деякі автомобілі Кларксон оцінював вкрай негативно. "Більшість часу ми знімали його ззаду, аби не лякати глядачів", – сказав він про Ford Scorpio. Щодо Vauxhall Vectra, його думка була така: "Я мушу вам сім хвилин розповідати про машину, яка не заслуговує і семи секунд".

Керівникам ВВС подобалось те, що вони бачили. У 1998 р. на каналі ВВС Two було запущене ток-шоу "Кларксон". У ньому обігрувався імідж Кларксона як людини, що рубає правду і не боїться провокувати зірок. "У моєму місті Чіппінг-Нортон транссексуалів немає. Це факт", – заявив він під час інтерв'ю з феміністкою Жермен Ґрір. В одному сюжеті він поклав до мікрохвильовки тривимірну карту Вельса.

"Отримати власне ток-шоу – це суттєве досягнення, – каже телекоментатор Стів Х’юлетт. – Щоб вийти за межі фахової програми, треба вміти тиснути на людей. Якщо поговорити зі стороною замовників на телебаченні, вони розкажуть, що агенти завжди намагаються “вибити" своїм клієнтам власне ток-шоу". На жаль, розповідає пан Х’юлетт, програма, що виходила у записі у 2000 році, виявилась "провальною".

Кларксон пішов з Top Gear у 1999 році, охарактеризувавши Бірмінгем, де на той час знімалося шоу, "пахвою, що маскується під друге місто Британії" Він навіть зауважив, що його власний стиль вичерпав себе. Ось його слова з журналу Top Gear: "Тактика шоку стала передбачуваною, а отже, перестала шокувати".

"Вперше почувши, як я порівнюю якусь там машину з найкращими частинами тіла Кемерон Діаз, – додав він, – ви, певно, переказували це наступного дня у школі і гиготіли разом з друзями. Але тепер усі від цього втомилися".

Без Кларксона у 2001 р. Top Gear зняли з ефіру, щоб суттєво переробити. Програма повернулася наступного року з Кларксоном у ролі головного ведучого; разом з продюсером Енді Вілманом, який свого часу теж вчився в школі Repton, вони розробили новий формат, у центрі якого тепер стояли не репортажі, а жартівливі розмови між ведучими у студії.

Першими співведучими Кларксона в оновленому шоу були Річард Хеммонд, який працював на кабельному телебаченні, і колишній продавець автомобілів Джейсон Дейв. У наступному сезоні Дейва замінив Джеймс Мей, досвідчений автор статей на автомобільну тематику.

Невдовзі шоу вже вважалося культовим. Регулярні рубрики, наприклад, "Зірка у недорогій машині", чергувалися з обговореннями у студії, стильно знятими оглядами нових моделей, трюками і перегонами. Популярністю також користувались подорожі Кларксона, Мея і Хеммонда по світу, де вони постійно потрапляли у різні пригоди.

"Людям це подобається, оскільки стосунки між трьома ведучими точно відображають розподіл сил між трьома ведмедями з казки", – жартував комік Стюарт Лі.

До шоу приєднався персонаж-інкогніто у шоломі на прізвисько Стіґ – він проводив тест-драйви. Прізвисько виявилось жартом, зрозумілим лише Кларксону і Вілману, – так у школі Repton називають учнів наймолодшого класу.

Нова "клубна" атмосфера сподобалась глядачам. Програма Top Gear стала хітом не лише у Великій Британії, а в багатьох країнах світу. Вона закуповується 214-ма країнами, має 350 млн глядачів по всій планеті та, як кажуть, приносить ВВС 50 млн фунтів (75 млн доларів) на рік. У 2012 р. Кларксон продав свою частину акцій спільного підприємства Bedder 6 (власника комерційних прав на Top Gear) підрозділу BBC World за 8,4 млн фунтів (12,6 млн доларів).

Кларксон живе поблизу невеличкого міста Чіппінг-Нортон у Оксфордширі. Серед його сусідів і друзів – Девід і Саманта Кемерон, колишній редактор газети Sun Ребека Брукс і басист групи Blur Алекс Джеймс. Преса охрестила цих відомих персон "компанією з Чіппінг-Нортона". Як кажуть, у 2010 р. у ролі Стіґа знявся сам Кемерон – у спецвипуску до 50-річного ювілею Кларксона.

Курець ще з шкільних часів, Кларксон брав участь у протестах проти заборони куріння у громадських місцях, у тому числі у барах; він також часто критикує окремі смуги, виділені для громадського транспорту, та Європейський Союз.

Кларксона зазвичай вважають консерватором, частково через дружбу з Кемероном і неповагу до колишнього лейбористського прем’єра Гордона Брауна, якого він назвав "однооким шотландським ідіотом" (згодом, після навали критики, він за це вибачився). Втім, він рідко висловлюється з приводу політичних питань. Дехто вважає його захисником прав незадоволеного середнього класу.

Кларксон має затяжну ворожнечу з колишнім редактором Daily Mirror Пірсом Морганом, якого він вдарив у 2004 р. на церемонії вручення British Press Award за те, що той опублікував його фото з жінкою-колегою.

Сварки і скандали навколо Кларксона ніколи не вщухають надовго. У 2008 р. ВВС отримала сотні скарг, коли славетний ведучий пожартував про далекобійників, які вбивають повій.

У 2010 р. шоу образило мексиканців, яких Кларксон назвав "ледачими й пихатими нікчемами". У липні минулого року цензор телеефіру компанія Ofcom вирізала частину спецвипуску Top Gear з М’янми, де Кларксон назвав місцеве азійське населення табуйованим словом.

У травні минулого року Кларксон зізнався, що отримав останнє попередження і що йому загрожує звільнення, якщо він дозволить собі "бодай один образливий коментар, будь-де і будь-коли". Це сталося внаслідок поширення в інтернеті відео, знятого у 2012 р., але не включеного у програму, де він використовує слово на букву "н" на позначення темношкірих людей. Кларксон вибачився.

Втім, з іншими соціальними групами, на його думку, не варто так панькатись. "Расистом можливо бути лише по відношенню до тих, кого дискримінували чи дискримінують, – зауважив він колись. – Вибачте, але німці чи американці під цю категорію не підпадають".

Кларксон був одружений двічі. З першою дружиною Александрою Джеймс він побрався у 1989 р., але прожив лише кілька місяців. У 1993 р. він одружився з своїм менеджером Френсіс Кейн. У них троє дітей.

Кларксон придбав переобладнаний маяк на півострові Лангнесс острова Мен, але їм з Френсіс довелося сім років судитися з бродягами за використання стежки поруч з кухнею на їхній ділянці. У 2012 році суд виніс рішення на користь бродяг. Френсіс назвала цей інцидент "жахливим досвідом".

Тепер, у свої майже 55, Кларксон лишається не менш суперечливою фігурою, ніж раніше. Чи виправить він свою поведінку? Чи не докучає йому часом суспільний осуд, який він отримує в обмін своїх витівок?

"Звісно, я багато про що шкодую, – сказав він у програмі Desert Island Discs. – Прокидаюсь часом перед світанком і думаю: хіба не можна бути добрішим? Треба лагідніше ставитись до людей і подій".

"Але потім, може, десь через місяць, тебе захоплює момент. Можливо, ти перепив кави. Ти в студії, тобі підкидають тему, ти щось кажеш, і всі регочуть. Ти почуваєшся класно! А потім ідеш додому і розумієш: ну от, сьогодні я знову когось образив".

Телекритик газети Sunday Times А.А. Джилл, близький друг Кларксона, писав, що той не відчуває, що ВВС його цінує, що він "працював на ворога" у той час, коли померла його мати, а сам він мав проблеми зі здоров’ям. Девід Кемерон також його підтримав: "У нього величезний талант, він розважає стількох людей, включно з моїми дітьми – ті дуже сумуватимуть, якщо Top Gear знімуть з ефіру. Тому я сподіваюсь, що непорозуміння вдасться усунути, бо це прекрасна програма, а Кларксон має справжній талант".

Як би не було, Кларксон уже заробив багато мільйонів, тож грошей йому вистачатиме. Що ж до його слави, хай навіть часом і болючої для нього, вона теж навряд чи швидко розвіється.

Джерело: bbc