Facebook iPress Telegram iPress Twitter iPress search menu

197 днів в полоні кіборга-поета. "Я ховав вірші в язиках кросівок, які були забиті папірцями"

Дар'я Бура
197 днів в полоні кіборга-поета. "Я ховав вірші в язиках кросівок, які були забиті папірцями"
Фото зі сторінки Станіслава Паплінського
На війну Станіслав Паплінський потрапив під час третьої хвилі мобілізації. Служив у 90-му батальйоні, захищав Донецький напрямок, аеропорт. 20 січня, після останнього підриву на терміналі ДАПу, їхав забирати поранених товаришів. Саме тоді їх броньована машина потрапила під обстріли. Після чого було 197 днів полону.

Його історію я дізналась кілька років тому з розповіді іншого бійця 90-го батальйону. Вона мене вражає і досі.

"Було кілька завдань, які змінювалися, врешті, наказ – витягнути поранених. Ми виїхали в ДАП і біля самого терміналу водій трішки промахнувся. Були сильні тумани, їхали без світла. Взяв правіше, але це було не критично. Та коли розвертався, прямо біля нашого тягача впала міна. І його скинуло з 8-метрової висоти. Машина перевернулася. Впали за 15 метрів від вогневої точки сєпарів і вони почали вести шквальний обстріл, потім почали стріляти з гранатометів і влучили в паливний бак. Він був відірваний і ним привалило нашого "Юриста". Ми намагалися його витягнути, поки снаряд не попав і все загорілося. Нас розкинуло в різні боки. В мене були втрати свідомості, я все уривками в часі пам'ятаю. Один з таких моментів, пам'ятаю як машина горіла, чув, що хтось ходив і намагався крикнути, що я живий, але не розумів, чи кричу, чи тільки хочу крикнути…",  – так цю історію розповідає Стас.


Фото: зі сторінки Станіслава Паплінського

Ми домовлялися говорити не про війну і полон, а про поезію. Тому, що саме у полоні Станіслав Паплінський почав писати вірші, щоб допомогти собі і хлопцям поруч пережити те, що неможливо уявити.

В полоні потрібно було у найкоротший текст втиснути найбільше думок,
тому я писав вірші

Не пишу вірші навмисно, а лише коли з'являється бажання. Колись іще, в шкільні роки, напевно, клас 6-8, прочитав книжку "Крабат или легенды старой мельницы" і мені здавалося, що там не вистачало закінчення. Я весь час намагався її дописати…

Насправді, писати вірші вчився у полоні. Саме там, коли хотілося виговоритися, історію, яка займала б дуже багато місця, намагався написати стисло. В ці моменти підбираються такі слова, щоб у найкоротший текст втиснути найбільше думок, а це можна зробити тільки завдяки використанню незвичайних слів, пошуку синонімів. В полоні я сидів півроку, а писав постійно, – отака в мене школа була. Смак завжди відчувається, коли написано складнішими словами. Можна висловити думки шістьма словами, а можна двома. І двома буде стисліше і гарніше. Я вже це аналізував, порівнював.  


Фото: зі сторінки Пісні війни

В полоні була дуже важка атмосфера серед наших бранців. Хтось сидів у страшній депресії, хтось сам собі вигадав, що завтра його поміняють і радів з цього, хтось переживав, що він поранений і його не лікують, а хтось був більше поранений, але радів, що живий. Ось такі різноманітні думки…

Сумні думки від хлопців надихали писати щось таке, щоб підіймати їм дух, а такі історії, коли в людини нога гниє, а він радіє, що залишився живий – це надихало писати загалом.

Бувало, я вночі напишу, покладу на стіл, хлопці зранку прочитають і я ховаю. Таке було часто. І писав для себе. Бо мені треба було говорити, скорочувати час, свої думки. Треба було якось зберегти переживання. Їх було багато, а писати потрібно було стисло, тому вибрав таку форму як вірші.

Я ховав вірші в язиках кросівок, вони були забиті папірцями 

Коли нас тільки взяли в полон, в кімнаті були голі металеві полиці, на яких ми спали. Я тоді в часі не орієнтувався, бо не було видно коли день, коли ніч. 

Після того, як закінчили допити кожного окремо, нас перевели до хлопців, які сиділи ще з Іловайська, Савур-Могили. В камері, де я був, хтось намалював на стіні календарик і закреслював дні. Я лежав на верхній полиці і побачив маленький олівчик, взяв його собі і писав для себе теж календарик.

Найперший вірш я написав на мішку з сухарів, він з такого цупкого паперу. Я відривав шматочки і на них писав.

А коли нас перевели до всіх, то там було багато паперу. Нас брали на роботи, ми приносили собі папірчики, шматочки. Вистачало і чим писати, і на чому писати.

Вірші займали дуже багато місця (насправді мало, але в тих умовах – багато). Після обшуку мене викликали на допит, бо знайшли і прочитали вірш "Зачем на мой земля пришел".

"Зачем на мой земля пришел"

(Оригінал)

"Зачем на землю к нам пришел?"
Вопрос мне задал русский воин.
Он говорил, что доброволец,
Ну, а зарплатой не доволен.

"Зачем мне на земля пришла?"
Узбеку стало интересно.
Он так смеялся, что глазам
От смеха было очень тесно.

"Зачэм на мой зэмля пришоль?"
Чечен с вопросом в душу лезет.
И вынимая острый нож,
Как злых собак грозится резать.

"Засем на мне земля присёль?"
Якут спросил ,тупой как пень.
И служится ему прекрастно,
Ведь дома ждет его олень.
Якут, чечен, узбек и русский!!!

Я человек, а не скотина.
Донбасс – моя земля родная!!!
Донбасс – навеки УКРАИНА!!!

Паплінський С
(Написано в полоні)

Трохи мені вкачали за нього. Почуття справедливості в полоні зникає в той момент, коли ти розумієш, що – ось вона – справжня с*ака. В перші хвилини полону всі були більше на пофігізмі, ніж в страху, але коли Моторолла застрелив Брановицького (Ігор Брановицький, герой України, - Ред.), це всіх змінило. Навіть тих, хто мав найбільше загострене відчуття справедливості. Кожен зрозумів, що він може бути наступним. Це не відчуття страху, а  швидше – відчуття самозбереження. Який сенс сперечатися з дебілом, розуміючи, що ти йому нічого не доведеш, а в результаті ляжеш поруч. Відчуття справедливості до останнього залишилося в Ігоря, який казав, що він кулеметник, і його за це застрелили.

Після того, як я отримав за свої вірші, почав писати ще стисліше і ховати. На той час вже мав 50-60 віршів, але мені нічого не повернули, вони їх знищили. Тому, крім нових, які я писав, ще намагався по пам’яті відновити ті, що забрали. Але навіть половини не зміг. Досі намагаюся згадувати і відновлювати. Загалом написав більше сотні. З часом нас всіх переодягли, мені дісталося діряве взуття. А комусь вийшло дві пари прихопити, і одну дали мені – такі кросівки, в яких язики були великі і широкі. Я в середині зробив дірку, витягнув поролончик і вже ховав туди. Я знав, що завжди в тих кросівках. В мене ці два язики були забиті. 

Вже вдома я переписував всі вірші, бо вони були в жахливому стані. В аеропорту ми постійно діставали загиблих, постійно були в болоті. Папірці розлізлися, вірші на них ледь читалися. В "Київському музеї історії війни" є мій куточок і мені казали, що якби ці вірші збереглися, їх би забрали в музей навіть в такому стані. Але я не задумувався над їх цінністю, інакше зберіг би. 


Фото: зі сторінки Станіслава Паплінського

Найперший мій вірш - "Десант своих не бросает"

Мої вірші були для мене 100% реабілітацією. Насправді, це змога виговоритися. З часом можна читати і аналізувати, розуміти, де помилявся. Але я ніколи не змінюю того, що було написано раніше, навіть якщо воно змінилося, бо це історія, і на момент, коли це писалося, я думав саме так. Цей аналіз, це і є, мабуть, реабілітація, тому, що приходить усвідомлення і розуміння.

Найперший вірш, напевно, я написав "Десант своих не бросает", там в кінці є такі рядки: "Вот полгода забыт, ограничен". Це я вже змінював, бо спочатку було "Я неделю забыт, ограничен". Я тоді ще російською писав. Українською повністю почав говорити і писати після полону. Зараз з'явилась людина, яка перекладає мої вірші, бо я сам себе не можу перекласти. Спробував якось, вийшов зовсім інший вірш, до того ж, холодний, без душі. Зараз російською не пишу взагалі. Щоб вірші писати – потрібен великий словниковий запас. 


Фото: зі сторінки Пісні війни

Десант своих не бросает

Под обстрелом машина застряла,
Ты поедешь своих выручать?
Ну конечно!!! Десант ведь своих не бросает,
Еду срочно своим помогать.

Командир заблудился, контужен,
(Где то "Лось" заблудился, контужен)
Ты поможешь его отыскать?
Ну конечно!!! Десант ведь своих не бросает,
Где б он не был, пойду забирать.

В терминале ребят подорвали,
Ехать нужно трехсотых грузить,
Ну конечно!!! Десант ведь своих не бросает,
Еду срочно своих вывозить.

Нас разбили! Я ранен, контужен...
Помоги, командир, ведь умру!
Ну конечно, десант ведь своих не бросает,
Продержаться ты должен к утру...

Вот полгода закрыт, ограничен,
Вот полгода забыт я в плену,
Где десант? Тот который своих не бросает,
Где десант? С кем я шел на войну?

Под обстрелом машина застряла,
Ты поедешь своих выручать?
Ну конечно!!! Десант ведь своих не бросает,
Еду срочно своих выручать.
Написано в полоні

Я люблю свої вірші – всі до єдиного, бо пишу їх не тому, що хочу написати, а тому, що відбулося щось, що спонукало. Ніколи не витрачаю на один вірш часу більше, ніж 30 хв. А потім, коли перечитую, починаю сенс розуміти до кінця. А через кілька днів, я взагалі не вірю, що міг таке написати.

Думаю, що взагалі почав писати саме в полоні тому, що я помер і знову ожив.

Коли лежав поранений, не знаю, чи то фантазія моя була, чи уява, але я чітко себе бачив згори. Бачив як лежу, десь згори.

Був в такому стані, що не кожен і виживе. Згодом навчався контролювати сни, змінювати їх трохи. Коли я звільнився з полону, мені постійно снилося, що я намагаюся втекти звідти, а мене зупиняє страх – або, що мене застрелять, або боюся зробити якийсь крок, або втікаю і мене ловлять. Мені дуже часто таке снилося. А потім дійшло до того, що  я сам собі уві сні казав: "Не бійся, це лише сон". Казав, і не тікав. А потім в черговому сні я сам собі сказав: "Тікай, це сон, а не реальність, нічого не буде". І втік. І це був останній сон про полон.

Про все пережите потрібно писати, бо це історія. Минуть роки і це виглядатиме не як поезія, а як історія. Читач, який ніколи в житті не стикався з тими описаними історіями, ніколи не сприйме їх буквально. Кожен увімкне свою фантазію і одні і ті ж самі слова 100 людей сприймуть в 100 різних баченнях. І, гадаю, зараз я пишу більше для суспільства, якому потрібно дати щось зрозуміти, якому в якійсь мірі все одно.

Вони не загинули, вони поруч...

Я поруч
Ти не одна в спекотні дні,
Коли проміння землю вкриє,
Я поруч, я не вдалині,
Хмаринкою тебе закрию

Під час дощу прийду до тебе,
Тривогу я твою порушу,
Веселкою з'явлюсь на небі,
Що після зливи гріє душу.

І в дні морозні я з тобою,
Коли на дворі вітер виє,
Горнятком кави запашної,
Я твої руки відігрію.

Коли з думками на одинці,
Стоїш сумуєш у віконці,
Згадай мене моя кохана,
І я зійду весняним сонцем.

Паплінський С.

Салюти

Я чую вибухи, то не снаряди, то не гради,
Тут мир і спокій, а десь там вона...
Святкові бухкають салюти та петарди,
Коли ще незакінчена війна.

Ти не підпалюй того клятого салюта,
За всіх полеглих свічку запали,
За те що тут у тебе мирне свято,
Вони триматись до останнього змогли.

І не кажи, що ти там був і вже відстояв,
До побратимів на війні повагу май,
Вчини найкращий, гарний, людський прояв,
Їх душ салютами, прошу, не роздирай.

31.12.2016 Паплінський С.

Про збірку поезії Станіслав наразі не задумується, але прочитати його вірші можна на сторінці "Поезія про війну і не тільки".


Фото: зі сторінки Станіслава Паплінського

А про прозу автор говорить, що в нього не вистачає терпіння писати довгі тексти. Проте, і її можна знайти на сторінках газети "Галицький кореспондент".

Допоможіть Україні перемогти. Інакше розпочнеться смуга невдач для США – Atlantic Council
Допоможіть Україні перемогти. Інакше розпочнеться смуга невдач для США – Atlantic Council
Фантазія про диктатора у США. Та диктатура в реальному житті – Тімоті Снайдер
Фантазія про диктатора у США. Та диктатура в реальному житті – Тімоті Снайдер
Веймарський трикутник. Макрон нормалізує ідею про можливість відправки європейських військ в Україну – Філліпс О'Брайен
Веймарський трикутник. Макрон нормалізує ідею про можливість відправки європейських військ в Україну – Філліпс О'Брайен
"Переломний момент: бомба і Холодна війна". Серіал Netflix запитує, чи не відновив путін Холодну війну, або чи закінчувалася вона взагалі – Rolling Stone
Ці
Ці "вибори" не дадуть старт жодним змінам у росії. Але поразка путіна в Україні – може –Тімоті Ґартон Еш
Дональд Трамп є загрозою для національної безпеки США. І проблема не в тім, що він невіглас – Том Ніколс
Дональд Трамп є загрозою для національної безпеки США. І проблема не в тім, що він невіглас – Том Ніколс
Як Чехія допомогла зупинити путіна. В Україні почали закінчуватися боєприпаси, бо саме цього хотів Трамп – Девід Екс
Як Чехія допомогла зупинити путіна. В Україні почали закінчуватися боєприпаси, бо саме цього хотів Трамп – Девід Екс
Оборонна стратегія – найкращий план для України у протистоянні з росією у 2024 році. То чому ж обговорюється контрнаступ? – Мік Раян
Оборонна стратегія – найкращий план для України у протистоянні з росією у 2024 році. То чому ж обговорюється контрнаступ? – Мік Раян