Безжальний український фінішер йде у політику
The New York Times зауважує, що Андрій Шевченко вчасно прийняв рішення про закінчення футбольної кар’єри і замислюється над тим, що змушує колишніх українських спортсменів йти у політику:
"Він приніс Україні перемогу над Швецією двома гострими, чудовими закрученими голами у Києві під час турніру Євро-2012 минулого місяця. Але ці два голи - що разом дали йому 48 голів у 111 виступах національної збірної - були останніми у кар'єрі, яка зробила його одним з найкращих і найбагатших нападників свого часу.
Його розум, як ми бачили у Києві, як і раніше гострий. Але тіло казало йому, що треба піти, перш ніж йому стане ще гірше. У нього була хвора спина, він розтягнув стегно. І після того як він отримав удар у коліно, то вже не міг би здобути для України чергову перемогу.
Отже, що ж робитиме з рештою свого життя легендарний колишній гравець, якого збагатили його трансфери до "Мілану" та "Челсі", а потім повернення до його першого клубу у Києві? "Можливо, я вас шокую, - оголосив Шевченко через веб-сайт ФК "Динамо". - Моє майбутнє не буде пов'язане з футболом у будь-якому випадку. Воно буде пов'язано з політикою, і я сподіваюся на вашу підтримку".
У футболі Шевченко був особливим. Фото: AFP
Він може отримати її, якщо виборці в Україні зможуть відрізнити одного Андрія Шевченка від іншого.
У футболі Шевченко був абсолютно особливим - високий, гнучкий, безжалісний фінішер, що реалізував шанси та пів-шанси на лівому фланзі або як центральний нападник.
У політиці в нього є тезка, вже досвідчений депутат Верховної Ради, українського парламенту. Іншому Андрію Шевченку 36 років - стільки, скільки виповниться колишньому футболісту у вересні. Старший Андрій обрав більш звичний шлях до місця у парламенті: він журналіст, що вивчав політологію та економіку у Києво-Могилянській академії, а потім виграв стипендію для навчання та стажування у Єйльському та Стенфордському університетах у Сполучених Штатах.
Поки зірка футболу ще отримувала зарплату у "Мілані", інший Шевченко брав активну участь у Помаранчевій революції в Україні.
Інший Андрій Шевченко - бютівець і колишній журналіст. Фото: ukrday.com
Це не означає, що гравець не знав про популістські сили, що беруть участь у "народній грі". Його бос у "Мілані", хрещений батько першого сина Шевченка - Сільвіо Берлусконі, був тоді прем'єр-міністром Італії.
І коли Берлусконі продав Шевченка за 30 мільйонів фунтів, тоді це близько $43 млн., вже було ясно, що найкращого "снайпера" України турбували травми, завдані ударами по його ногах.
Італійські захисники вибили Марко ван Бастена, попередника Шеви у "Мілані" з футболу, неодноразово завдаючи удари по його кісточці. Берлусконі як тоді, так і зараз готовий продати нападника, якщо він думає, що вже максимально використав його, взяв гроші від російського власника "Челсі" Романа Абрамовича.
Занепад був очевидним для всіх, крім олігарха. Шевченко ще міг робити свою роботу, як це він показав у Києві місяць тому, проте лише короткими чергами у влучно обрані моменти та за допомогою снайперського методу розпізнавання мішені.
Але цей Шевченко - Андрій Миколайович Шевченко, як звучить його повне ім'я - вже давно прицілювався до найбільших можливостей життя.
Одним з наслідків аварії на ЧАЕС, яку він пережив, могло бути загартовування людей, деякі з яких після спорту мали бажання змінити суспільство. Або, цілком можливо, це просто сам регіон (спадщина СРСР) змушує людей прагнути до слави і багатства у спорті, а потім на державній службі.
Сергій Бубка, стрибун з жердиною, пробув чотири роки в українському парламенті, перш ніж зосередитися на адмініструванні спорту та олімпійського руху в Україні, а також членстві у русі "Чемпіони за мир" у Монако.
Боксер-важковаговик Віталій Кличко заснував власну політичну партію, відому як "УДАР". Він братиме участь у парламентських виборах, що мають відбутися у жовтні".
Чи є Львів російським містом
Журналіст Пьотр Косьціньскі з польської Rzeczpospolitej замислюється над тим, що змусило Національний олімпійський комітет Росії вказати, що український Львів належить Росії, так само як Абхазія чи Південна Осетія:
"Все почалося з Грузії. Керівництво місцевого олімпійського комітету з подивом заявило, що на веб-сайті Олімпійських ігор у Лондоні дві сепаратистські республіки, Абхазія та Південна Осетія, були "анексовані" Росією.
Йдеться про коротку інформацію про двох російських спортсменів. В одного з них як місце народження вказане місто "Гудаута (Росія)." Тим часом Гудаута розташована в Абхазії, яку Грузія вважає частиною своєї території, так само як і господар ігор та міжнародне співтовариство (за винятком кількох країн). Москва, натомість, визнає незалежність Абхазії.
У другому випадку спортсмен народився у "Південній Осетії (Росія)", тобто тут ситуація ідентична. Національний олімпійський комітет Грузії спрямував протест, але, мабуть, без наслідків, тому що наступного дня біля імені Denis Tsargush (Денис Царгуш) у полі з датою та місцем народження можна було побачити "01/09/1987 - Gudauta (RUS)" (пізніше "RUS" прибрали, проте у дужках не з'явилося жодного іншого позначення країни - iPress).
Ще дивнішим є випадок Тараса Хтея. Він народився під Львовом, належність до України якого не ставить ніхто під сумнів. На веб-сайті Олімпійських іграх він представлений як Taras Khtey, який народився "22/05/1982 – Lvov Region (RUS)". Своєю чергою, в деяких інших випадках (наприклад, коли місцем народження є Луцьк) йдеться про "Ukraine Region (RUS)", тобто - як пишуть українські медіа з обуренням - Україну замість незалежної держави називають "українською областю" Росії.
Звичайно, керівництво українського олімпійського комітету рішуче протестувало, а медіа цієї країни розмістили інформацію про новий скандал у найважливіших блоках своїх новин.
"На нашому сайті ми розміщуємо ту інформацію, яку ми отримали від Національного олімпійського комітету Росії - почули ми у прес-службі Олімпійських ігор у Лондоні. Незважаючи на протести, організатори Олімпіади, мабуть, не були готові до внесення будь-яких змін, хоча й стверджували раніше, що зроблять усе, аби не було помилок, наприклад, аби не підіймали чужі прапори, чи не грали чужі гімни".
"Я не думаю, що помилки у місцях народження наших спортсменів були допущені навмисно, - сказав Rz відомий російський журналіст Дмитро Бабіч. - Цю інформацію, напевно, готували молоді люди, знання з географії яких слабкі, а з історії - ще слабші. Вони повинні були написати "колишній СРСР", тому що насправді ці спортсмени народилися ані у незалежній Україні, ані у Грузії, ані у Росії, а у Радянському Союзі", - додав він.
На його думку, скандал та велике обурення, яке викликала ця справа в Україні та в Грузії, випливають з того, що обидві країни хочуть обов'язково вирізнитися від Росії. "Вони хочуть підкреслити свою незалежність, відмінність від Росії. І це основна причина, - каже він. Але українці та грузини стверджують, що навіть якщо помилки не були навмисними, то вони можуть бути підсвідомими, а отже демонструють спосіб мислення росіян".
