Це поділ за ознакою ставлення не лише до влади, але й до демократії, європейських цінностей і подій в Україні. Приблизно третина людей, за її словами, мислить самостійно, не піддається пропаганді та підтримує Україну. Дві третини сприймають Лукашенка як батька, що про них дбає, вірять пропаганді та не можуть опиратись політичному тискові.
«Соціологічні опитування свідчать: якби на нас напала Росія, лише чотирнадцять відсотків білорусів боролися б з окупантами. І це, до речі, дуже великий показник для Білорусі, адже кількість людей, які відкрито підтримують опозицію, значно менше. Натомість, 47% підлаштувалися б під новий лад, а 17% раділи б російській окупації», - розповідає журналістка.
«Поза тим, білоруси не почуваються росіянами», - наголошує Павел Морозов, творець першого білоруського вірусного мультфільму про політиків «Мультклуб». За його словами, навіть найбільш аполітичні білоруси втомились від Лукашенка.
Павло Морозов, Юлія Слуцька. Фото: Аліна Смутко
Лукашенко добре знає статистику й усвідомлює небезпеку російської окупації, тому мусить маневрувати. З іншого боку, за словами Слуцької, теперішню ситуацію білоруський президент сприймає як шанс: «Завдяки війні в Україні він уже не останній диктатор Європи. Навпаки, він виграв, витримавши баланс, і можливо, що скоро його почнуть називати миротворцем». Європа більше не ризикує підривати владу Лукашенка, адже розуміє, що у разі його падіння Білорусь відразу візьме під контроль Кремль.
Морозов називає Лукашенка політиком-тактиком, який дбає не стільки про майбутнє, скільки про збереження теперішніх позицій. «Він учиться й за двадцять років набув чималого політичного досвіду, - каже журналіст. – Утім, занадто копіює методи Кремля. Наприклад, на попередніх виборах використовував тактику лібералізації, а потім раптом посадив сімох із дев’яти кандидатів-конкурентів. Можливо, якби не розгін та ув’язнення людей, вибори в Білорусі відбувалися б за азербайджанським варіантом. Адже білоруська молодь виросла з ним, не знаючи альтернативи». За його словами, зараз молодь зовсім не цікавиться політикою й не прагне нею займатись, аби міняти країну.
Таких передумов для російської інтервенції, які були в Криму чи на Донбасі, в Білорусі немає: практично немає проросійських організацій і рухів. «Утім, Росії немає сенсу роздмухувати тут сепаратизм, як в Україні, - каже Морозов. – Для чого створювати народні республіки, якщо є шанс хапнути всю територію?». Білоруська економіка тісно пов’язана з російською, тому тамтешня криза передається Білорусі.
Впливає на Білорусь і російське телебачення. «Здобувши незалежність білоруське телебачення відразу потрапило під уплив російського, - розповідає Юлія Слуцька. – Замість власне білоруських телеканалів транслювався російський контент із місцевою рекламою. Москва була спершу невдоволена, а потім зрозуміла, що отримала рупор пропаганди». Війна в Україні дезорієнтувала Лукашенка, й він перестав давати вказівки державним ЗМІ щодо висвітлення цих подій: про російську агресію та окупацію Криму просто мовчать.
У Білорусі є незалежні газети, але вони мають багато проблем. Тут діє правило двох попереджень, після яких Міністерство інформації має право закрити будь-який засіб масової інформації, не зазначаючи причини. Отримати акредитацію журналістам незалежних медій також важко, адже видає її те саме Міністерство інформації. Фрілансери ж у Білорусі фактично поза законом. Влада тисне на рекламодавців, прямо й непрямо вимагаючи не працювати з вільними журналістами; є проблеми й у сфері розповсюдження –незалежні газети дуже важко передплатити, й створені всі умови, аби їх неможливо було купити вроздріб. Вони живуть переважно на закордонні ґранти, яких також замало.
«Інтернет – поки що єдина сфера, де незалежні медії мають перевагу над лукашенківськими, - каже Павел Морозов. – Державні ЗМІ дуже стараються, але їм іще не вдалося заполонити онлайн-простір. Хоча влада вчиться в російських колег і придумує нові засоби проти вільних ЗМІ. Наприклад, із першого травня 2015 року правило двох попереджень діє й на онлайн-видання». Попри те, що тиск посилюється, білоруси мають доступ до незалежних медій, і третина громадян, яка мислить не по-лукашенківськи, має звідки дізнаватись новини.
«Ми маємо багато лідерів думок в інтернеті, яким довіряють, - каже Юлія Слуцька. – Біда в тому, що немає лідерів думок в офлайні – онлайн-ідеї не втілюються в життя». За її словами, події в Україні сильно вплинули на білоруське суспільство, особливо на молодь, і тепер серед білорусів чимало читачів українських онлайн-видань.
Анна Романдаш
