Ключова зустріч президентів Байдена і Сі цього тижня може стати останньою спробою для порятунку глобальної економічної системи.
Сполучені Штати та їхні союзники об'єдналися 1944 року, щоб створити фундаментальний механізм глобальної економічної системи, який здебільшого залишається незмінним з тих пір.
Бреттон-Вудська система економічних правил призвела до того, що долар США став світовою резервною валютою і надихнула на створення нових потужних інституцій, таких як Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Обидві інституції та ширше регулювання міжнародної валютної системи історично перебувають під домінуванням Сполучених Штатів, що допомагає їм зберігати свою багаторічну позицію беззаперечного економічного важковаговика світу.
Незважаючи на низькі очікування від цієї зустрічі, переговори віч-на-віч між президентами Байденом і Сі 15 листопада в кулуарах Азіатсько-Тихоокеанської економічної конференції можуть запустити нестримний ланцюг подій, які все це зруйнують. Якщо дві великі держави світу не зможуть досягти згоди після п'яти місяців підготовчих переговорів, існує реальний ризик, що обидві країни остаточно розійдуться, що призведе до глибоких і негативних наслідків.
Не бракує питань, в яких вони розходяться, і не в останню чергу це зухвале викрадення Китаєм передової західної інтелектуальної власності та його вкрай конфронтаційна робота з колонізації Південно-Китайського моря шляхом створення штучних військових островів.
Але саме питання Тайваню становить найбільший ризик для міжнародної економічної системи. Сполучені Штати тривалий час зберігали позицію стратегічної невизначеності щодо своєї потенційної відповіді на китайське вторгнення на острів. З огляду на можливе китайське втручання, що загрожує вплинути на січневі президентські вибори на Тайвані, така невизначеність, схоже, більше не існує, оскільки Китай прагне вирішити проблему за допомогою все більш загрозливої військової позиції.
Президент Байден продовжує применшувати розмови про нову Холодну війну, нібито віддаючи перевагу зменшенню ризику, а не розриву стосунків з Китаєм. З точки зору США, різниця між цими підходами полягає в знищенні критичної залежності стратегічних галузей і ланцюгів постачання від КНР. Величезний шок від розриву ж стосунків, ймовірно, змусить усіх інших стати на чийсь бік, а дві наддержави втягнуть у свої економічні орбіти розміром з Юпітер усі інші 190 з гаком країн на планеті Земля.
Залишається відкритим питання, чи не перетвориться нинішній підхід Байдена до зниження ризиків на економічне розмежування в разі військового вторгнення Китаю на Тайвань. Сі публічно відкидає будь-яку різницю між цими двома підходами, незважаючи на те, що сам дотримується подібної стратегії. Саме це робить переговори потенційно такими важливими.
Технологічно незамінний острів Тайвань чорною хмарою нависає над найважливішими двосторонніми відносинами у світі. В її основі лежить принципове небажання Китаю відступити від своєї вимоги суверенітету над Тайванем. За словами самого президента Сі, це питання представляє "саму суть основних інтересів Китаю", що залишає дуже мало простору для маневрів, щоб змістити цю найчервонішу лінію.
Якщо Китай вирішить відкинути обережність, то вже існує усталена модель того, що може статися. Подивіться на те, як Захід відмежувався від росії після її вторгнення в Україну, і помножте це принаймні в 10 разів, щоб врахувати різницю в розмірах їхніх економік.
Країни все ще оговтуються від наслідків глобальної пандемії, підвищення цін на енергоносії внаслідок російської агресії, а також повсюдного зростання відсоткових ставок. Все це повинно викликати велике занепокоєння у кожної країни G20, яка має величезний рівень боргу до ВВП. Світова економіка не може дозволити собі ще один серйозний шок.
Крім того, що китайське вторгнення на Тайвань і подальша сепарація країн, ймовірно, визначить хід політичної історії ХХІ століття, воно може спричинити майже певний глобальний економічний хаос. Президент Сі наказав своїм військовим бути готовими до вторгнення на Тайвань до 2027 року, і час для зміни траєкторії відносин між США і Китаєм, які постійно погіршуються, швидко спливає.
Майже повне припинення серйозної дипломатичної взаємодії в останні роки, коли залишаються відкритими лише обмежені канали зворотного зв'язку (чому Китай продовжує чинити опір), становить серйозний екзистенційний ризик для глобального політичного та економічного порядку.
Адміністрація Байдена справедливо зосередилася на підвищенні стійкості критично важливих для США ланцюгів постачання, щоб пом'якшити деякі з найгірших наслідків де-факто економічної Холодної війни. Переробка рідкоземельних металів у поєднанні з вітчизняним виробництвом напівпровідників і стратегія перемоги в гонці штучного інтелекту повинні стати абсолютними пріоритетами для цієї адміністрації та будь-якої іншої, яка може прийти їй на зміну.
Якою б не була остаточна стратегія взаємодії з Китаєм провідного республіканського кандидата Дональда Трампа, вона навряд чи сприятиме більшій стабільності у відносинах. Хіба що така стабільність віддзеркалюватиме бажання Сі побачити нову еру американського ізоляціонізму, в якій останній підніме розвідний міст і примусить відмовитися від оборони Тайваню в разі китайського вторгнення.
Легко почати бити на сполох. Схоже, що ми вступаємо у надзвичайно складний період протягом наступних 5-10 років, в який, ймовірно, станеться глибока перебудова нинішніх глобальних економічних реалій. Китай є головним торговельним партнером для більш ніж 120 країн. Це набагато більше, ніж можуть похвалитися США. Байден каже, що Сполучені Штати мають всі шанси продовжити своє домінування у світовій економіці, але це ще належить з'ясувати.
Єдине, в чому обидва лідери, схоже, згодні, – це важливість залучення якомога більшої кількості міжнародних партнерів. Якщо сепарація з Китаєм, подібна до російської, дійсно відбудеться, то та сторона, яка збереже більший доступ до світових ринків, в кінцевому підсумку виграє (незважаючи на те, що така перемога означатиме величезні чисті втрати для світової економіки).
Саме тому для обох країн життєво важливо спробувати застосувати всі дипломатичні можливості, щоб уникнути більших стратегічних розбіжностей і погіршення відносин.
Проте Тайвань залишається ключовим питанням, і, схоже, жодна зі сторін не бажає відступати. Цілком ймовірно, що Китай рано чи пізно випробує рішучість США й ініціює військову та економічну кризу навколо острівної держави..
Те, як країни тоді вирішать діяти, є найбільшим політичним і економічним питанням сьогодення. Зустріч Байдена і Сі цього тижня може дати перший погляд на це непевне майбутнє.
Джоел Хікман – позаштатний науковий співробітник програми "Трансатлантична оборона і безпека" Центру аналізу європейської політики (CEPA). Раніше він був британським дипломатом, у компетенцію якого входили питання національної безпеки, включно з боротьбою з тероризмом, ворожими державами та військовими операціями. У 2014-15 роках він був відряджений до НАТО, де керував багатосторонніми переговорами щодо ключових трансатлантичних оборонних пріоритетів, починаючи від технологій та розбудови потенціалу і закінчуючи безпековою допомогою для України.
Джерело: CEPA
