Після місяців вибухонебезпечних виступів проти вищого військового керівництва країни та її погано веденої війни в Україні Євгєній Прігожин, власник і командир воєнізованого угруповання "Вагнер" та колишній близький союзник владіміра путіна, перейшов від погроз до конкретних дій.
Коли війська "Вагнера" захопили місто Ростов-на-Дону, де розташоване південне командування, яке було стрижнем війни, путін відреагував на це, засудивши дії, затаврувавши Прігожина як зрадника і пообіцявши, що російські військові придушать повстання. Хоча похід Прігожина на москву був скасований, внутрішня криза в росії навряд чи на цьому закінчиться. путіна виставили слабким і нерішучим.
Варто розглядати ці потрясіння у більш широкому історичному контексті. Починаючи з ХІХ століття, російська держава має напрочуд послідовний послужний список, коли йдеться про наслідки поразки у війні: приниження на полі бою перетворюється на нестабільність і, зрештою, на системний розпад усередині країни.
Поразка росії від британсько-французько-сардинсько-османської коаліції у Кримській війні 1853-56 років стала ударом по її могутності й ознаменувала поворотний момент для російської імперії. Саме некомпетентність російського військового керівництва призвела до того, що понад 100 000 росіян загинули на полі бою, а ще 300 000 померли від хвороб. На противагу цьому, британці втратили менше 5000 загиблими в бою, і менше 16 000 померли від ран і хвороб (і це незважаючи на шокуючу некомпетентність з боку союзників).
Поразка росії послабила імперську армію, спустошила скарбницю і підірвала російський вплив у Європі. Потрясіння, що послідували за цим, поклали початок фундаментальним змінам у країні, включаючи скасування кріпосного права і реформи уряду, судової системи і, перш за все, армії. росія, яка врешті-решт вийшла з потрясінь після Кримської війни, мало нагадувала державу, яка вступила у війну.
Подібна картина розгорнулася і після поразки росії в російсько-японській війні 1904-05 років, кульмінацією якої стала нищівна поразка російського флоту в Цусімській битві, що завдала не меншого удару по політичній системі країни і підірвала імперський режим. Наслідок цього – черговий раунд внутрішньополітичного розколу, що призвів до революції 1905-го, яка ледь не стала фатальною для імперського режиму, змусила царя до проведення системних реформ і спричинила значну внутрішню нестабільність у наступні роки.
Менш ніж через десять років поразка від німецької армії у битві під Танненбергом 1914 року у поєднанні з подальшими тупиковими ситуаціями та фіаско запустила процес, який завершився заколотом російської армії, двома революціями протягом одного року та кривавою громадянською війною, що завершилася захопленням влади більшовиками та встановленням комуністичної диктатури.
Ця картина повторилася і в радянську епоху. За поразкою Радянського Союзу в Афганістані та виведенням військ у 1989 році послідував розпад радянської імперії того ж року, а самої держави – лише через два. І знову принизлива військова поразка спровокувала конвульсії всередині країни.
Важко уникнути висновку, що уявна могутність армії є визначальним атрибутом російської системної легітимності. Здається, ніщо так не може похитнути імперську самовпевненість російської політики більше, ніж те, що її військові виявляються слабкими або невмілими. Тому до дій Прігожина та його найманців треба ставитися серйозно. Адже, якщо відкинути пихатість, його викриття некомпетентності та корумпованості військового керівництва неодмінно знайде відгук у суспільстві, незалежно від того, чим закінчиться нинішня криза.
Поки занадто рано оцінювати, чи був рейд Прігожина одноразовим, за яким послідують ще більш жорсткі репресії з боку режиму, чи він приведе у рух сили, які потенційно можуть трансформувати країну. Наслідки російської поразки на полі бою в Україні, можливо, вже завдали режиму путіна непоправної шкоди.
Однак, якщо путін відновить контроль, він може використати спробу заколоту Прігожина для консолідації своєї влади і переходу до повної національної мобілізації, що створить підґрунтя для нової фази війни росії за відновлення втраченої імперії. Більш імовірно, що рф може зіткнутися з поглибленням кризи і періодом тривалої нестабільності.
Хоча результати важко передбачити, російське минуле може дати уявлення про повторювані процеси і закономірності. Принаймні, російська імперська історія показала, що автократичній політичній системі країни бракує механізму стримування і послаблення тиску всередині держави, і що вона погано справляється, коли стикається з невдалою зовнішньополітичною авантюрою або військовою поразкою. Було б добре пам'ятати про це, оцінюючи владу путіна і те, що ця криза може в кінцевому підсумку означати для російської федерації.
Висловлені тут думки належать автору і не відображають офіційну політику або позицію армії, Міністерства оборони США або Сполучених Штатів Америки.
