владімір путін наполягає: росіяни та українці – "один народ", але його жорстоке вторгнення в Україну виявило, що ніякого "братнього співчуття" до українців у росіян нема. Коли інші колишні радянські республіки розділили український біль, відносно небагато громадян росії виявили хоч яке-небудь співчуття або каяття за геноцид, що здійснюється з боку їхньої держави.
Згідно з дослідженням, проведеним визнаним у світі незалежним соціологічним центром "Левада-Центр", в росії рівень підтримки війни залишався вищим за 70% увесь 2022 рік. У розмові з німецьким виданням Spiegel на початку 2023 року науковий директор "Левада-центру" Лев Гудков зазначив, що зростаюча кількість доказів звірств, що чинять в Україні, практично не вплинула на російську громадську думку. "У росіян мало співчуття до українців. Тут ніхто не заводить розмови, що в Україні вбивають людей", – зауважив він.
Значна частина фактів підтверджує ці результати опитування і вказує на вражаючу відсутність співчуття. Мільйони українців мають друзів і родичів у росії. Багато з них шоковані відсутністю емпатії, з яким вони зіткнулися від початку вторгнення. Замість співчуття чи турботи вони отримали холодну байдужість, заперечення або прокремлівські пропагандистські штампи.
Сотні тисяч росіян, які втекли з країни за останній рік, не організували жодного великого антивоєнного мітингу за кордоном, незважаючи на те, що драконівські кремлівські обмеження на них уже не поширюються. У росії з перших тижнів війни не було жодних значних протестів. Контраст, створений масовими антиурядовими мітингами за останні 12 місяців в інших репресивних диктатурах, як-от Китай та Іран, відтіняє і показує мовчання російського населення у негативному світлі.
Цей очевидний брак співчуття до жертв російської імперської агресії не є чимось новим. Багато росіян демонстрували подібне ставлення до двох чеченських війн на початку пострадянської ери і вторгнення в Грузію в 2008 році. Зовсім недавно вторгнення в Крим 2014-го широко віталося і залишається, мабуть, найпопулярнішою подією за весь 23-річний період правління путіна. Таке мислення відображає непримиренну імперську ідентичність, яку російська федерація успадкувала від радянської та царської епох.
Сучасна російська національна ідея залишається міцно вкоріненою в уявленнях про священну імперську місію, яка сприймає росію як унікальну цивілізацію, замкнену на вічній боротьбі з різними уявними зовнішніми ворогами. Сотні років тому месіанське бачення царів породило ідею росії як Третього Риму та лідера православного християнства. У ХХ столітті ця віра в імперську винятковість була використана для ідентифікації росіян як нації, що врятує світ від капіталізму і очолить світову комуністичну революцію.
За часів путіна слова "пісеньки" трохи змінилися, але мелодія залишилася та сама. Дійсно, показово: у той час, як радянський комунізм давно канув у прірву, сьогоднішня росія прямо успадкувала ворожість СРСР часів Холодної війни до НАТО, Сполучених Штатів і західного світу в цілому.
Відчуття імперської місії, що пронизує сучасне російське суспільство, допомогло плекати цінності жертовності та обов'язку на шкоду індивідуальним правам людини. Багато росіян вважають нормальним, що їм судилося панувати над іншими народами, і інтерпретують свій колоніалізм як принципово доброзичливий, навіть коли він явно небажаний. росія мусить звільнити "жертв", навіть якщо це проти їхньої волі.
Незалежно від того, чи керується він православною вірою, комуністичною ідеологією, чи путінськими маразмами про "русскій мір", цей вкрай патерналістський бренд імперіалізму надає росіянам право говорити від імені підвладних їм народів. Відповідно, немає потреби насправді слухати ці завойовані народи чи співчувати їм, навіть проголошуючи їх "братами". Ті, хто виступає проти цього "святого хрестового походу", логічно трактуються як представники зла. Не випадково, що ціла низка російських високопосадовців, і сам путін, намагаються представити вторгнення в Україну як битву проти сатаністів.
Хоча російські опозиціонери часто критикують путінський режим, вони, як правило, не глаголять на тему російського колоніалізму, що є першопричиною нинішнього геноцидного вторгнення в Україну. Натомість дехто намагається виставити себе справжніми жертвами кремля, не згадуючи очевидного зв'язку між авторитаризмом, проти якого вони нібито виступають, та імперіалізмом, який воліють ігнорувати. Звинувачуючи в усьому путіна, вони обирають ту саму зручну позицію жертви, яку кремль просуває, коли стикається з негативними наслідками своєї імперської політики.
Національні міфології сьогоднішніх росії та України разюче відрізняються. Багато росіян з готовністю приймають імперську ідентичність своєї країни, в Україні ж імперські ідеї не популярні. Ще до початку повномасштабного вторгнення росії рік тому, українці вже були схильні визначати свою національну ідентичність як опір наративу підкорення, надаючи пріоритет особистим свободам над зобов'язаннями перед державою.
З початку 1990-х років пострадянський шлях становлення української нації визначався боротьбою за справжню незалежність. Це призвело до злиття громадянського та антиколоніального рухів опору, а дві революції на Майдані стали важливими віхами на шляху до внутрішньої та зовнішньої свободи.
Два десятиліття траєкторія розвитку України викликала в кремлі дедалі більший гнів і тривогу. Переслідуваний розпадом Радянського Союзу наприкінці ХХ століття, путінський режим розглядає демократизацію України як екзистенційну загрозу для власної авторитарної моделі та потенційний каталізатор неминучого етапу імперського занепаду росії.
Наразі інші пострадянські держави, як-от білорусь та Казахстан, виступають альтернативою антиколоніальній ідентичності України. У цих країнах внутрішній демократичний розвиток стримується підтримуваними кремлем режимами, які вирішили не поривати остаточно з імперським минулим. Однак є ознаки того, що нинішній статус-кво може бути не таким стабільним, як хотілося б москві.
Рішучий опір України російському вторгненню активізує громадянське суспільство по всьому колишньому СРСР і розпалює безпрецедентні дебати про роль російського колоніалізму. На міжнародній арені війна, розв'язана владіміром путіним у лютому 2022 року, познайомила сучасну світову аудиторію з реаліями імперської ідентичності сучасної росії.
Коментатори по всьому світу зараз активно обговорюють практичні наслідки постколоніальної росії. Такі розмови вже не вважаються чимось фантастичним. Навпаки, багато хто стверджує, що поразка в Україні розвіє надії росії про нову імперію і трансформує весь євразійський політичний простір. Зрештою, російське суспільство має демонтувати імперську ідентичність країни, щоб визнати жахи російського минулого і відповісти на злочини нинішньої війни-геноциду.
Джерело: Атлантична рада
