Київ закликав білорусь відвести свою армію від українського кордону і попередив про "трагічні наслідки", якщо білоруські військові приєднаються до російського вторгнення в Україну. Різка заява Міністерства закордонних справ України від 25 серпня з'явилася у відповідь на зростаючу кількість повідомлень про концентрацію білоруських військ поблизу спільного кордону з Україною.
Українські офіційні особи закликали своїх білоруських колег "припинити недружні дії" і відвести війська на відстань, достатню для ведення вогню. Вочевидь, намагаючись пояснити можливі наслідки подальшої ескалації, вони зазначили, що якщо білоруські військові порушать кордон, "всі місця зосередження військ, військові об'єкти та шляхи постачання в білорусі стануть законними цілями для Збройних Сил України".
Суворе послання України було офіційно адресоване мінську, але в Києві мало хто сумнівається в тому, що нинішнє посилення білоруського кордону насправді було організоване кремлем. У недільній українській заяві міститься конкретне застереження мінську не діяти "під тиском москви".
росія вже давно прагне поглибити участь білорусі у війні проти України, але в цьому конкретному випадку кремль, як вважають, переслідує цілком чітку мету. путін сподівається, що, створивши потенційну білоруську загрозу вздовж північного кордону України, він зможе змусити Київ відволікти війська від триваючого українського вторгнення в Курську область росії і послабити тиск на власну перевантажену армію.
Сміливий транскордонний наступ України, що триває вже четвертий тиждень, виявив обмеженість колись хваленої військової машини путіна. російська армія вже пережила серйозну втрату статусу протягом перших двох років війни через низку невдач на полі бою і ганебних поразок. Нещодавній наступ України на територію самої російської федерації завдав ще більшої шкоди військовій репутації росії. За лічені дні українські війська змогли захопити більше російської землі, ніж армія путіна здобула в Україні за попередні сім місяців.
Зіткнувшись із подвійним викликом – завоюванням України і захистом росії, в останні тижні стало болісно очевидно, що путін намагається зробити і те, і інше. Оскільки майже вся його армія вже задіяна у бойових діях в Україні, він відреагував на початковий шок, викликаний Курською наступальною операцією Києва, зібравши різноманітні підрозділи і закликавши неперевірених молодих російських призовників зупинити хвилю українського вторгнення.
Останні повідомлення вказують на те, що російський опір на Курському фронті нарешті зміцнюється, але може минути ще деякий час, перш ніж москва зможе звільнити приблизно п'ятсот квадратних миль російської території, яка зараз перебуває під контролем України, і змусити українських військових повернутися назад через кордон. Для того, щоб позбавити Київ імпульсу і запобігти будь-яким небажаним сюрпризам, для путіна цілком логічно з військової точки зору зателефонувати своєму білоруському союзнику і доручити йому здійснити диверсію.
Білоруський диктатор олександр лукашенко, очевидно, погодився з планом путіна і віддав наказ перекинути значну частину своїх військ до українського кордону. Тим не менш, білоруське вторгнення на північ України залишається вкрай малоймовірним. Хоча це правда, що політичне виживання лукашенка майже повністю залежить від кремля, і він, і путін, схоже, чудово розуміють, що будь-яка спроба втягнути білорусь у війну може закінчитися катастрофою.
Внутрішнє становище лукашенка є досить хитким і без участі у зовнішніх війнах. 2020 року його ледь не скинули в результаті загальнонаціональних протестів після сфальсифікованих президентських виборів, і йому вдалося втриматися при владі лише завдяки втручанню москви. Ця залежність від росії позбавила лукашенка будь-якої тривалої легітимності і змусила його змиритися з тим, що дехто називає "повзучою анексією" його країни кремлем.
Тим часом білоруське суспільство не виявило майже жодного інтересу до приєднання до антиукраїнського хрестового походу росії. Хоча проросійські настрої залишаються широко розповсюдженими в країні, немає особливого ентузіазму щодо імперських амбіцій, які лежать в основі російського вторгнення в Україну. Навпаки, багато білорусів відчувають почуття солідарності зі своїми українськими сусідами і визнають, що сьогоднішній відроджений російський імперіалізм становить аналогічну загрозу для їхньої власної країни.
Ці настрої породили серйозні питання щодо готовності білоруських військових брати участь у війні з росією. З початку повномасштабного вторгнення з'явилися численні повідомлення про те, що білоруські офіцери вкрай неохоче воюють в Україні. Якщо лукашенко спробує примусити їх, існує велика ймовірність того, що його не послухаються. Це може дестабілізувати його режим і призвести до непередбачуваних наслідків для кремля.
Зважаючи на малу ймовірність того, що білоруські військові приєднаються до вторгнення в Україну, путін знайшов для лукашенка різні способи, як бути корисним. На початковому етапі війни російський диктатор використовував вотчину свого білоруського колеги як ворота для невдалого маршу на Київ і як стартовий майданчик для повітряних ударів по цілях по всій Україні. Згодом білорусь продовжила надавати росії значну практичну підтримку, копаючись у своїх запасах радянських часів, щоб доставити велику кількість вкрай необхідного військового обладнання.
Протягом всієї війни обидва лідери влаштовували часті особисті зустрічі, очевидно, намагаючись протистояти сприйняттю путіна як міжнародного вигнанця. лукашенко також відіграє допоміжну роль у ядерному брязканні шаблею очільника кремля, приймаючи російську ядерну зброю в білорусі та беручи участь у спільних ядерних навчаннях з російськими військовими. Нинішнє зміцнення білоруського кордону чітко вписується в цю схему, коли лукашенко знову виступає в ролі спільника путіна, не вдаючись до прямого військового втручання.
Наразі українська влада, схоже, задовольняється тим, що обмежується рішучими попередженнями та мінімальними військовими заходами у відповідь. Хоча вони не можуть дозволити собі повністю ігнорувати присутність білоруської армії на своєму кордоні, є мало ознак того, що Україна готова сповільнити темпи свого Курського наступу, щоб захиститися від загрози вторгнення, яку мало хто в Києві вважає реальною. Замість цього вони мають намір розглядати це як чергову російську хитрість і блефом путіна, так само, як робили це з його так званими "червоними лініями" і спробами ядерного шантажу.
Джерело: Atlantic Council
