У своєму виступі на саміті Євросоюзу 9 грудня президент України Володимир Зеленський повідомив, що попередив керівництво Молдови про небезпеку державного перевороту та передав усю наявну інформацію щодо цього. Він зазначив, що не може стверджувати, що віддано наказ про здійснення плану дестабілізації влади у Молдові, але констатував наявність самого плану та водночас підкреслив: "Ми побачили, що вони мають намір робити. Ми впізнали в цьому саме те, що вони вже намагалися робити проти України, проти інших держав, зокрема в Європі. Нічого нового".
Опосередковано заяви Зеленського та Санду підтверджуються погрозами російських високопосадовців у бік Молдови, які почали лунати з кінця минулого року. Позиція Кишиніва щодо російсько-української війни є неоднозначною. Молдова дала притулок десяткам тисяч біженців, водночас відхилила прохання Києва про допомогу військовою технікою. Молдовське керівництво вимушене зважати не лише на чисельну опозицію, зорієнтовану на росію, але й на інші вагомі чинники, що впливають на їхню позицію.
Виклики для Молдови. Більшість зросла на російських дріжджах
Йдеться про гагаузьку меншину, яка не є проросійською, але налаштована на підтримання статусу певної окремішності в країні та, за будь-якої ймовірної дестабілізації внутрішньополітичного стану, може повернутися до вимог автономії, які вона висувала в часи зародження незалежності Молдови. Але найвагомішим викликом для молдовського керівництва є наявність на її території невизнаної так званої "Придністровської молдовської республіки" – проросійського сепаратистського утворення, яке утримується та підтримується росією і контролює колишній найбільш промислово розвинутий регіон Молдови. При чому на території Придністров’я розташовані склади військові техніки та боєприпасів часів СРСР.
російська стратегія на підтримання внутрішньої нестабільності у колишніх республіках СРСР укорінена ще у часи російської імперії і успадкована усіма московськими урядами, під якими б знаменами та гаслами вони не виступали. Її мета – нестабільність сусідів – досягалася виокремленням релігійної або етнічної спільноти у колишніх колоніях чи підлеглих державах, та спрямуванні сил на підтримку та розвиток у її середовищі сепаратистських (або хоча б спрямованих на співробітництво з росією) тенденцій. Коли ситуація ставала загрозливою для кремля, якась країна та народ прагнули вийти з політичної та економічної залежності від москви, відразу запускався механізм сепаратизму, під зовні пристойною вивіскою захисту мови, релігії, етнічної самобутності тощо. Саме за такими лекалами було спровоковано та роздмухано багаторічний конфлікт у Нагірному Карабаху, фактично анексовано значну частину території Грузії.
Придністровська проблема в Молдові також визріла та виросла на російських дріжджах. Приводом стало мовне питання, яке було штучно роздмухане проросійськими силами в країні, після ухвалення у 1989 році закону про статус єдиної державної мови – молдовської. Підбурювані тоді ще урядом СРСР, проросійські сепаратисти розпочали страйковий рух, а згодом взялися за зброю. За таким самим сценарієм діяли росіяни в Україні й після перемоги Помаранчевої революції у 2004 році, намагаючись сепаратизувати та відокремити Східну Україну та Крим, і перейшли до прямої агресії 2014-го.
Наявність сепаратистського квазідержавного утворення у Молдові та перебування там російських збройних сил є стримуючим чинником для молдовської влади щодо більшої підтримки України зброєю та боєприпасами. Водночас Молдова зайняла позицію осуду російського збройного нападу і солідаризується з Україною та її союзниками у цій війні.
Саме тому російські погрози сприймаються у Молдові досить серйозно, зокрема й можливість спроби здійснити державний переворот.
Хронологія останнього конфлікту. росія демонструє силу
5 грудня 2022 року на території Молдови було виявлено уламки ракети С-300, якими обстрілювалася Україна. До речі, під час останнього масованого обстрілу України, 10 лютого, російська ракета пролетіла через територію Молдови.
росія через своїх пропагандистів від початку вторгнення в Україну заявила про одну зі своїх цілей "спецоперації" – пробиття через українську територію сухопутного коридору до молдовського Придністров’я. 19 грудня про таку небезпеку заявив керівник молдовської розвідки Олександр Мустяце, який вважає, що спроби вторгнення збройних сил рф у Молдову можна очікувати у період з січня по квітень 2023 року. У роз’ясненні Служби інформації та безпеки, яку очолює Мустяце, йшлося про ймовірність вторгнення, а чи відбудеться воно, залежить від перебігу війни в Україні.
На це 24 грудня заступник міністра закордонних справ росії міхаїл галузін заявив, що співпраця між Молдовою та Північноатлантичним альянсом нібито підриває безпеку Молдови і закликав "не повторювати помилок Києва".
Натомість президентка Молдови Мая Санду 30 грудня, коментуючи ймовірність свого візиту до москви, підкреслила, що їй немає про що говорити з росією після нападу на Україну.
У перші дні лютого цього року міністр закордонних справ росії сєргєй лавров заявив, що Захід приглядає Молдову на роль "другої України" та висловив сумніви у легітимності обставин приходу до влади Маї Санду. Очевидно, що після таких заяв "сумної конячки", та матеріалів української розвідки молдовська влада серйозно поставилася до загрози держперевороту.
І вже 10 лютого пані Санду заявляє про відставку уряду країни, висуваючи на посаду прем'єра колишнього міністра внутрішніх справ Доріна Речана, який працював секретарем Ради безпеки та радником Санду з питань безпеки.
14 лютого на деякий час було перервано повітряне сполучення країни. Можливо, це було пов’язане з тим, що план держперевороту містить згадки про можливе залучення до провокування безладу в Молдові бойовиків з балканських країн. Учора ж було відмовлено у в’їзді до Молдови декільком спортсменам з Чорногорії.
Доктрина гєрасімова-Тухачевського. росія як головна жертва своїх патернів
Ймовірні дії росії з метою повалення законної влади у Молдові цілком вписуються у сумновідому "доктрину гібридної війни гєрасімова". Її сенс полягає у тому, що війна виграється не тільки і не стільки суто військовими засобами, які є лише кінцевим етапом війни, а розпочинається і ведеться усіма можливими засобами, включаючи економічні та дипломатичні, з метою дестабілізувати противника ще до початку власне бойових дій. Нічого нового у цій доктрині, насправді, немає, проривом у світовій військовій думі це аж ніяк не можна назвати, адже ще Карл фон Клаузевіц у 1832 році у своїй роботі "Про війну" писав: "Війна є продовженням політики іншими засобами".
Невідомо, чи ознайомлений гєрасімов з творами Клаузевіца, але під час навчання суворовській "науці перемагати" в академії генштабу, серед переліку рекомендованої літератури, йому напевно радили статтю маршала Міхаїла Тухачевського "Стратегія національна та класова", де і було закладено основи "доктрини гєрасімова" про гібридну війну. Тухачевський, попередник гєрасімова з програшу війни та бездарного планування військових операцій, розтрощений під Варшавою, писав про те, що наступаюча армія пролетарів має спиратися на підтримку всередині території противника, у тому числі й у вигляді збройних повстань та дестабілізації урядів. Практика довела, що Тухачевський марно розраховував на повстання польського пролетаріату, який замість цього взяв зброю до рук та гнав Червону Армію світ за очі. Так само і гєрасімов з генштабом, які планували легку прогулянку до Києва, сподіваючись на підтримку російськомовних українців, отримали вже декілька чуттєвих поразок в Україні та втратили усю кадрову армію.
росія і росіяни спочатку формують пропагандистські патерни, потім вкидають їх до ЗМІ, а згодом починають вірити у власні вигадки. Найяскравішим прикладом є поширена серед росіян думка, що "кольорові революції" у Грузії та в Україні, події "арабської весни" були інспіровані американцями, і що "печенька Госдепу" може переконати широкі народні маси піти на повалення існуючих режимів. Що народ є лише аморфним натовпом, якому можна надати будь-якої форми та будь-якого змісту.
Насправді виявилося, що не в печеньках справа, а народ складається зі сотень тисяч та мільйонів індивідуальних прагнень та воль, які тільки тоді набувають вигляду загальної народної волі, коли узгоджені та є виявленням справжніх бажань людей. кремлівські доктринери зараз у своїх діях повторюють ті кліше, які самі ж вигадали і дивуються, чому вони не спрацьовують.
Сподіваймося, що Молдова витримає ті виклики, з якими її намагається штучно зіштовхнути кремлівський бункерно-мавзолейний режим, зрештою вирішить проблему свого сепаратистського утворення в Придністров’ї та стане надійним союзником та партнером України у повоєнному світі. Основи для такого співробітництва закладаються зараз, у тому числі й щирими українськими попередженнями про небезпеку.
