Саша з тих співрозмовників, з якими говорити цікаво та весело, бо навіть військові історії розповідає з гумором і без пихатості.
Про себе говорить, що зі школи його виганяли разів 15 і окрім, як малювати, він нічого не вмів. В 5 класі всі були реперами, малювали графіті, потім він зацікавився татуюванням. Після школи особливо нічим не хотів займатися, але вступив до Вінницького університету культури і мистецтв на дизайнера.
"У мене мрія дитинства – берет кольору неба"
"Довчився до третього курсу і вирішив сходити подивитися, чи є у нас в Україні танки, чи немає. Приїхав у військкомат. Мені було 20 років. Хотів служити у ВДВ або спецназі. В мене мрія дитинства – берет кольору неба. Мене за станом здоров'я відправили назад. Але я підлікувався і восени повернувся. Всіма правдами і неправдами потрапив туди, куди хотів – до 80 полку у файне місто Львів. Мені служба сподобалась, бо були навчання, стрільби, міжнародні навчання, стрибки", - згадує Сашко.
У 2012 році він звільнився з армії, довчився у Вінниці та перевівся на заочне навчання до Києва. Час від часу мав підробітки – замовлення як художник-оформлювач.
Почався 2014 рік. Як говорить Сашко – від початку зрозумів, що буде задіяний в цьому, що без нього це не обійдеться.
"Перший раз нас викликали до військкомату в квітні 2014. В основному це були мужики 35 плюс і нас, мого віку, було троє. І тут я відчув дисонанс: Коли йдеш на строкову службу, тобі під мізинець, під ніготь дивляться, чи все з тобою нормально, а тут – кривий, косий – підходиш. Нам говорили, що по місцевості залишать, але я недавно служив, щось розумію. В результаті, мені запропонували службу в 95 бригаді.
Фото: з архіву Олександра Морозова
Через пару днів ми прокинулися у Слов'янську. Базові навики в тебе залишаються після навчань, ти розумієш всю технологію – як це відбувається, чому. Але коли ти потрапляєш в першу перестрілку, то навіть не під час цієї перестрілки, а після неї, скурюєш п'ять сигарет поспіль і думаєш: "Та, що там той Рембо, де він був, що він бачив".
"Мій найдовший бій тривав 12 годин"
"В тому санаторії у Слов’янську все простріляне було, розумієш, що ти біля якоїсь ж*пи, але не зовсім в ній. Ми поїхали забирати другу роту, тилами поїздили, зупинились в лісочку і думали, що зараз повернемося назад… Всі раділи, що їдемо в Маріуполь, будемо жити біля моря, Маріуполь наш. В рейді (Рейд підрозділів 95-ї окремої аеромобільної бригади з 19 липня по 10 серпня 2014 року. В ході рейду було пройдено близько 470 км, з яких 170 км тилами ворога. Під час рейду десантники 95 ОАЕМБр вступали у збройні зіткнення з підрозділами ЗС РФ, - прим. авт.) було дві частини – перша через Степанівку йшла, а нас спеціально загнали в Маріуполь, щоб трохи сєпарів присадити. І тут ми виїжджаємо з Маріуполя і розуміємо, що ніякого моря…"
Ми мали звільнити Тельманове, потрапили у перестрілку. Хлопцю одному, командиру відділення, влетіло в ногу – 12,7 мм, в кістку під коліном, в другу ногу йому 7, 62 мм влучило. Ще в кількох метрах вибухнула граната і йому осколками посікло стопи. Йому таку дозу знеболювального вкололи, що він вже перестав вмирати, вже кричав, що лишається з нами воювати.
Також ми конвоювали вантаж в район аеропорту. В листопаді нас відправили на ротацію. Потім був січень 2015 року (Період найзапекліших боїв в Донецькому аеропорту, - прим.авт).
Фото: з архіву Олександра Морозова
Загинув командир роти і ще один хлопець, дев’ятеро було тяжко пораненими. Більше половини були необстріляними. Потім ми були в Пісках, на Зеніті. Там нас ледь не взяли в кільце. Це був найдовший мій бій – близько 12 годин. Тоді в мене дуже сильно забився автомат. Добре, що в машині ще був автомат мого пораненого друга, який поїхав на евакуацію. Тоді мені прийшло в голову, що потрібно зробити щось таке, щоб завжди було під рукою і можна було почистити зброю.
Потім був штурм шахти Бутівка. Після цього, нас відправили в Слов’янськ, звідти повезли в Чугуїв. В Житомирі вже всі нас чекали, але ми простояли дві години на злітній смузі і заступник комбата дав наказ повертатися – Дебальцеве ще не взяли. Поїхали ми під Дебальцеве, вивели звідти хлопців.
Найосновніше – почати обживатися. Сухпай набрид, пішли по якимось сараям шукати їжу. Добре, що я в селі виріс, познаходили курей, приніс хлопцям, поскубав, почистив, тільки поставили тушити цих курей, прибіг ротний – все, їдемо. Як стадо циган…", - згадує хлопець.
Фото: з архіву Олександра Морозова
"В мене був найкращий проект, але його ніхто не вибрав"
26 серпня 2015 року Олександр демобілізувався. Підлікував здоров’я. Говорить, що як такої, адаптації до мирного життя в нього не було. Розумів, що потрібно шукати роботу. Але каже, що робота – це для слабаків, тому вирішив, що потрібно щось змінювати, розпочинати власну справу.
Маючи елементарний досвід в організації самозайнятості і бажання, Сашко прийшов до волонтерського центру "Воїну гідна праця". Саме там йому запропонували взяти участь в одному проекті, який був розрахований для учасників АТО та переселенців з Донбасу.
"Місяці два було навчання. Там можна було отримати 100 тисяч гривень на розвиток свого бізнесу. В мене був один з найкращих проектів, язик підвішений. Але вийшло так, що на презентації ніхто мій проект не вибрав. Після того, як пролетів, за тиждень зробив перший прототип своїх серветок для чистки зброї. І попросив організаторів просто виступити, зробити презентацію, поза конкурсом. Але вийшло так, що цього разу я всіх обійшов і отримав 100 тисяч на розвиток цього бізнесу. Суть в тому, що коли ти цього хочеш, ти це обов'язково отримаєш", - переконаний Сашко.
"Мої серветки "Сlean shot" – вихід з ситуації. Адже, для чистки зброї в армії потрібне щось просте, доступне і легке. Щоб завжди було під рукою. На ППД (пункт постійної дислокації) процес чистки зброї – це ще півбіди. Знаходиш якусь рідину, рвеш шматок тканини і пішов процес. А коли ти реально в повній ж*пі, в тебе немає можливості таке зробити, немає матеріалів і все", - пояснює десантник.
Фото: з архіву Олександра Морозова
В його серветках сполучено кілька процесів: не потрібно нікуди бігати, нічого шукати і все якісне вже є в одній упаковці. Неповну розбірку зброї можна провести в будь-якому місці і почистити швидко та практично.
"Тоді на Зеніті це прийшло в голову. От, руки ти в якусь фігню всунув і витираєш вологими серветками, треба такі самі серветки, тільки для зброї".
"Якби не скотч, мівіна і вологі серветки –
ми б ще в 2014 все програли"
Починав виготовлення вологих серветок для чистки зброї Сашко разом з другом, який заплатив за виготовлення першої партії близько 5 тисяч гривень.
Мене завжди цікавило питання, чому не можна чистити зброю звичайними вологими серветками. Відповідь елементарна – вони розтягуються і залишають ворсинки. Можливо, це пояснення на хлопський розум, але принаймні, зрозуміло, чому ні.
Фото: з архіву Олександра Морозова
"Все починалося з 4 гривень. З пачки звичайних серветок. Вони висохли і я вивчав, що це за матеріал. Місяць ми шукали виробників. Аналоги в світі є, але на базі Міністерства оборони ми тестували, і вони не конкурують з нашими. В нас матеріали значно міцніші і значно більше захоплюють. Є американські, але 50 серветок коштують 500 гривень. Є французькі, але вони розтягуються і мають дуже їдкий запах.
Наші серветки дорогі у виробництві. В Україні немає самого матеріалу для них. Це завозиться з Білорусі. Але упаковка у нас коштує від 50 до 300 гривень. До того ж, воно все перевірялося в лабораторіях, проходило тестування людьми, які розбираються у збройній тематиці.
В мене з фізики і хімії стояли двійки. Але у військовій обстановці ти рішення знаходиш завжди швидко. Якби не скотч, мівіна і вологі серветки – ми б ще в 2014 все програли".
В 2016 році "Сlean shot" була офіційно оформлена. Фейсбук – двигун прогресу, спочатку купували військові, волонтери. Перше замовлення було для прикордонників. На одному заході Саша познайомився із зацікавленими в цьому виробництві людьми.
Поки люди вирішують давати тобі гроші на це чи ні, ти їм приносиш зроблений продукт, який вони можуть випробувати. З тих грошей, що мені дали, я заплатив за патентування, технічні умови, та витратив на паперову бюрократію.
Серветки "Сlean shot" випробували прикордонники і Нацгвардія. Їх виріб влаштував. З ними заключили договір і поставили серветки. Крайні випробування "Сlean shot" пройшли в Міністерстві оборони. Але з міністерством довго відбувається узгодження.
"Перші випробування ми провалили. Мені було дуже образливо, бо пацанам на фронті підходить, а їм ні. Але це було хорошим моментом, вони нам показали як вдосконалитися. Другий раз сказали, що вже краще. Тепер ми маємо документ, що нас рекомендують як для повсякденної чистки зброї, так і запаковувати в сухпай, щоб в кожного було з собою. Зараз чекаємо, щоб прийняли на озброєння", - розповідає Олександр.
"Який зміст чогось боятися, братан,
ти стільки побачив, що тебе могло вже і не бути"
Я розумію, що однією зі складових бізнесу є терпіння. Якщо ти садиш яблуню, на другий рік ти ж не кажеш: "Яблук немає, зараз цю викопаю і посаджу нову". В будь-який процесах є свій час, який має пройти.
Для того, щоб щось вийшло, кілька проектів повинні провалитися. Більшість людей дуже рано здаються. Вони дуже довго налаштовуються, щоб щось зробити. Краще на середині обдумування запустити проект і в процесі шукати як розвиватися, ніж розкачуватися, шукати ідеальні можливості. Поки ти будеш налаштовуватися на 100% - твою ідею втілить хтось інший.
Зараз все так швидко змінюється, що потрібно пристосовуватися. Якщо раніше перемагав сильніший, то зараз перемагає той, хто вміє прилаштовуватися.
У нас ще дуже важливо вигадати щось для наших людей. Якщо чуваки в Штатах почали виготовляти окуляри для собак і заробили на цьому 4 мільйона баксів, то для нас це не підходить. Але будь-яку ідею можна обіграти. Краще зробити і знати, що воно не вийшло, ніж потім в 70 років сидіти і думати, що я міг би.
Який зміст чогось боятися, братан, ти стільки побачив, в тебе стільки було моментів, що тебе могло би тут вже не бути, якщо якийсь твій бізнес провалиться – нічого страшного.
